Вогнесміх
Шрифт:
— Я вже згадав, що був учнем Ауробіндо в його Пондишерському ашрамі. Двадцять літ напружених пошуків і тренувань. Гурудев не обіцяв нам зірок з неба, він був безкомпромісний і відвертий до повної оголеності проблеми. Ви знаєте, яку проблему він розв’язував? Пошуки метаморфозу. Всебічного, всеохопного, універсального. Він виходив з тої передумови, що в людині концентроване зерно вічного життя, але воно потрапило у лабіринтне сплетіння карми і протидіючої волі ворожих сил. В тих умовах, що склалися на планеті, всі релігійні, наукові, містичні пошуки виявилися безнадійними, безперспективними. Всі обіцянки звільнення, осягнення нових ступенів буття, оволодіння самадхі, преображення,
Ауробіндо зважився на рішучий крок. Він відкинув усе, що було до нього, і посмів заявити, що нічого ще не досягнуто, що протидіючі сили містифікують основні вектори преображення, що шукачі надто надіються на архаїчні, традиційні методи, котрі показали свою неспроможність. Останні чверть віку він практично був у повній самотині, заглиблюючись у глибини власного психокосмосу, щоб знайти універсальний шлях для кожного шукача до трампліна метаморфозу. Йому пощастило — так стверджувалося — опанувати ступенем суперсвідомості, надментальності. Він нібито бачив нові обрії, але разом з тим небувалі нагромадження косності, звірячості, духовної убогості, безмірне болото інерції, скелю байдужості — все, що оточувало психосферу людей. «Чим більше копаєш, тим густіший сморід лине до неба», — з гіркотою казав він.
А потім — смерть. Тривіальна смерть, як і у всіх. Ми були розчаровані. Ми чекали метаморфозу за життя. Ми чекали, що Гурудев стане молодим, юним і поведе нас до оази преображення. Матір заспокоювала нас, твердячи, що Шрі Ауробіндо воскресне, що вона допоможе йому вернутися звідти, з іншої площини буттєвості. Минали роки. Могила учителя покривалася пилом часу і байдужості. Ми зрозуміли, що воскресіння не буде. Матір теж перетворилася в стару бабцю — ясну, мудру, просвітлену, але таку, як і всі ми, далеку від можливостей метаморфозу.
У цей час я отримав листа від свого давнього знайомого з Калькутти. Це був багатий чоловік, мільйонер. Він вважав мене своїм гуру, наставником, інколи навідуючись до Пондишері для духовних бесід. У листі запитувалося, чи міг би я завітати до Калькутти бодай на день-два для дуже серйозної розмови. Якщо моя відповідь буде позитивна, він пришле свою людину з автомобілем. Я відчув по тону листа, що сталося щось трагічне, і дав згоду. Незабаром прибула машина і мене повезли на віллу, що містилася на околиці Калькутти, в бамбуковому гаю. Я був прийнятий мільйонером та його дружиною, як найшанованіший саньясі, як махатма, хоч завжди заперечував проти таких стосунків між людьми.
Вони розповіли, що багато літ чекали спадкоємця і нарешті мають сина. Проте їхня радість виявилася передчасною: дитя вело себе якось дивно, рухи не координувалися з поглядом, втопленим в одну точку. Мати догадувалася про страшну правду, але до року не хотіла бентежити чоловіка. Нарешті про це сказав домашній лікар. Покликали офтальмолога, він підтвердив підозріння матері: дитя народилося сліпим. Око було ясне, чисте, але нервові шляхи були десь блоковані, і фахівці вищого класу, запрошені на консиліум, нічого путнього не могли запропонувати.
Можна зрозуміти відчай батьків. Вони довго побивалися в пошуку виходу. Нарешті згадали про мене. Я здивувався, запитавши, чим можу зарадити? Будь-якої дотичності до лікарських справ я не мав: хіба що можу передати недужій людині, котрій вкрай необхідно допомогти, частку своєї психоенергії. І то лише при гострій кармічній потребі, бо розбризкувати направо й наліво динамічну силу життя, насичуючи
Подружжя виклало мені свій план. В моє розпорядження давалися необмежені кошти, аби лише я став гуру, наставником, вихователем їхнього сліпого сина. Оскільки карма судила йому в цьому житті перебувати в пітьмі, то вони готові на будь-які жертви, щоб інше світло — духовне, сердечне — осяяло душу спадкоємця. Відкрити йому красу вищих світів, захопити прекрасною міфологією, ввести у сфери нетлінної радості післясмертних можливостей. Я зрозумів план батьків: вони жадали дати сину замість природного щастя — підробку, зробити глядачем і слухачем ціложиттєвого спектаклю, втішної духовної комедії, головним режисером і виконавцем якої був би я, наставник і гуру їхньої сім’ї.
Ясна річ, я категорично відмовився, пояснивши блюзнірство такого плану. Нагадав батькові про основну концепцію всякого серйозного духовного пошуку: жодних ілюзій! Завдання йоги і духорозкриття — руйнувати бастіони майї, а не творити нові. Гурудев Шрі Ауробіндо відкинув навіть свої феноменальні психічні досягнення, щоб спробувати осягнути трансформацію у суперментальність, у новий став свідомості. Мені, чела великого духовного шукача, не годилося ставати факіром для розваги ущербної психіки. Батьки були у відчаї, питали поради. І тоді я запропонував їм свій план, ідея котрого прийшла в медитації. Оскільки вони пропонували великі кошти на виховання сина, то краще ці можливості використати для здійснення грандіозного психоексперименту — довголітнього й серйозного, в якому братиме участь не лише їхнє немовля, а й інші діти, обійдені долею. Деталізації не було, а лише натяк. Все інше мало прийти в пошуку, в розробці. Коротко про суть плану.
Малося на увазі створити для сліпих дітей колонію в усамітненому місці, краще всього — на віддаленому пустельному острові десь в океані. Брати дітей таких, у котрих ще не сформовано психотрафарет ущербної істоти, які ще не відають про своє «каліцтво». Вони виростатимуть і розвиватимуться в таких умовах, поміж такими наставниками, де жодна людина не натякне їм про сліпоту. Мають бути розроблені специфічні педагогічні прийоми, йогічні експерименти, вправи, що стимулюватимуть розкриття нових, небувалих можливостей і чуттів. Я виходив з тої передумови, що психофізіологічний тип людини Землі створився стихійно, природно, як опосередкований, зрівноважений інструмент еволюції, закривши разом з тим шлях до вияву безлічі інших можливостей, які дрімають в глибинах нашого єства. Справді, навіть муха бачить у ширшому, глибшому діапазоні радіаційного спектра, ніж ми, люди. Птахи, комахи, звірі незміряно чутливіші від нас щодо слуху, нюху тощо. Прагнучи відшкодувати свою ущербність, ми творимо механічні аналізатори для вивчення багатомірного світу, тим самим прирікаючи на деградацію свої природні чуття і стаючи на заваді виникненню нових, потенційних рецепторів та органів.
Я був переконаний, що дитя, котре не відає про свою «неповноцінність», виявить в себе інші можливості спілкування з природою, а якщо цей процес саморозкриття поставити під йогічний контроль, доцільно спрямувати, то можна отримати феноменальні результати. З’явиться істота, про яку мріяв Шрі Ауробіндо: вільна від патологічної психосфери Землі, від її історичних апендиксів та забобонів. Готова для судженого польоту в нові, всеосяжніші площини і сфери буття. Нова людина не тільки буде відчувати себе повноцінною, а й перевершить можливості «звичайних» жителів планети.