Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія

Гудкайнд Террі

Ніколас обрушився на бідолаху всім вагою. Його спина була так само пряма, як і дошка, до якої були прибиті кілки. Лоб чоловіки зорали зморшки, він скорчився від болю, ноги намагалися дотягнутися до підлоги, що опинилася дуже далеко.

У цей момент Ніколас проник в його розум, одночасно скорчивши пальці і вислизаючи з власного тіла… проникаючи в саму суть живої істоти, в його розрізнені думки, відчуваючи його біль і жах… знаходячи владу над ним. Проникнувши в свідомість цього чоловіка, Ніколас вилучив його суть.

У сплаві

руйнуючої і творчої сили, яку Сестри обрушили на нього, Ніколас народився новою істотою. Він став тим, ким ніхто до нього не був, — він став тим, ким його хотіли створити.

Сестри дали йому силу, якої не мала жодна з них. Вони наділили чарівника неймовірною доти здатністю: здатність проникати в думки живої людини і забирати його дух.

Він притиснув кулаки до живота і вдихнув життя і смерть, серцевину душі цієї людини. Ніколас відчув легкий жар, коли чужий дух з'єднався з його. Чародія п'янило відчуття наповненості чужим духом.

Ніколас кинув померле тіло і попрямував до вікон. Голова крутилась від хвилюючого почуття, що подорож тільки починається і далі сила його тільки збільшиться.

Він знову вдавано позіхнув. Позіхання Ніколаса було особливим, розриваючи барабанні перетинки криком більш оглушливим, ніж якщо б він кричав на повний голос. В очах попливли уявні картинки. Він насилу задихав, переносячись в ліси, де ховається його мета.

Чарівник відвернувся від вікна і схопив жінку. Вона, плачучи, благала його не робити цього.

— Але ж це ніщо, — сказав Ніколас. — Ніщо, в порівнянні з тим, що виніс я. Ти навіть не уявляєш, що я виніс.

Його оголеного поклали в центр кола, намальованого на землі цими огидними жінками, і проткнули кілком. Для них він був нічим. Він не був чоловіком, чарівником. Нічим, крім сирого матеріалу, плоттю і кров'ю, насиченою даром — якраз тим, що їм було потрібно, тим, що вони шукали в попередніх дослідах.

Він володів даром, і його обов'язок полягав у тому, щоб принести дар у жертву.

Ніколас був першим, хто вижив після їх дослідів, але не тому, що Сестри дбали про нього. Ні, не тому. Просто вони навчилися уникати колишніх помилок.

— Кричи, моя дорога. Кричи, скільки хочеш. Це допоможе тобі не більше, ніж мені.

— Чому?! — Кричала жінка. — Чому?!

— О, мені потрібен твій дух, щоб піднестися на крилах моїх друзів. Ми вирушимо в дивовижну подорож, ти і я.

— Будь ласка!.. — Стогнала жінка. — Великий Творець, ні!

— О так, великий Творець, — пробурмотів Ніколас. — Прийди і врятуй її, як ти врятував мене.

Крики жінки не були почуті. Як і його. Вона навіть не знає, наскільки незрівнянно сильнішою була його біль. Але, на відміну від неї, Ніколас був приречений вижити.

— Ненавиджу жити: жити, щоб ненавидіти, — бурмотів він собі під ніс. — Смерть принесе тобі славу і нагородить.

Чародій посадив жінку на кіл і несильно натиснув, насадивши приблизно на шість дюймів, поки не відчув, що глибина достатня для витягання необхідних болю і жаху, але не настільки велика, щоб проткнути життєво важливі органи, адже це відразу ж вбило б його жертву. Жінка молотила ногами, відчайдушно намагаючись злізти з жердини.

Ніколаса мало хвилювали її крики, її даремні слова. Вона думає, що до неї він поставиться по іншому.

Його мета — біль. Їх скарги лише доводять, що він досяг її.

Ніколас встав перед жінкою, скорчивши пальці і прослизаючи всередину самої її істоти. Силою свого розуму він вирвав її дух і важко задихав, коли дух ковзнув у нього.

Тепер, коли темне мистецтво Ніколаса змусило душі вислизнути зі змучених, вмираючих тіл, ці люди залишалися ще живі, але підземний світ вже кликав їх. Життя більше не володіло ними, але і смерть ще не прийшла. Поки їх дух переноситься — вони його, і він може використовувати їх, як йому заманеться.

А Ніколас ще навіть не починав уявляти.

Такої здатності, як у нього, неможливо навчитися. Крім нього, другого такого ж в світі ще немає. Чарівник досі вивчав свою силу і те, що він може робити з чужою душею. Поки він тільки на поверхні.

Імператор Джеган хотів створити щось подібне собі — соноходця, брата. Того, хто зможе проникати в свідомість людей. Він отримав значно більше, ніж припускав. Ніколас не просто проникав у думки інших, як Джеган, він міг прослизнути всередину людської душі і викрасти її.

Сестри не могли і подумати про таку здатність при зміні його здібностей.

Ніколас підбіг до вікна і відкрив рот, немов збираючись позіхнути. Кімната гойдалася перед його очима. Він вже наполовину був не тут. Він уже міг бачити інші місця. Чудові місця. Бачити особливим новим зором, за допомогою духів, вільних від обмежених тіл.

Чародій навалився на третю людину, не піклуючись, чоловік це чи жінка. Без різниці. Душа, укладена в людському тілі, була все тією ж — просто духом.

Ніколас опустив приреченого на палю, ковзнув усередину і витягнув дух, трясучись від отриманої сили. Він знову підбіг до вікна, розкрив рот і закрутив головою з боку в бік, весь тремтячи від шовковистої, ковзаючої, гладкої знемоги… від втрати орієнтації в просторі, меж власного тіла, що тануть не за допомогою його зусиль, а завдяки викраденим душам.

Яке чудове відчуття!

Так він уявляв собі смерть.

Ніколас підхопив четверту кричачу жертву, побіг через кімнату до четвертого колу і насадив на нього жертву.

Він проник в її сплутані думки, обняті панікою, і взяв те, що можна було взяти — її душу.

Маючи владу над душею, Ковзаючий отримував владу над самим існуванням. Він ставав для них життям і смертю. Він був їх рятівником і вбивцею.

Багато в чому він був схожий на душі, які забирав, — він не мав форми, ненавидів життя в болі і стражданні, боявся смерті і жадав її.