Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія
Шрифт:
Річард сильно просунувся назад і ухитрився обхопити пальцями річ, яка зацікавила його. Він підтяг її до себе, затиснув у кулаці і продовжив протискуватися назад.
Нарешті Річард доповз до місця, де можна було вільно зітхнути. Він приліг перевести подих. Тепер вибратися звідси хотілося більше, ніж дихати.
Річард говорив з Дженнсен, продовжуючи тягнути її за собою. Вони виявилися на розвилці, і взявши сестру за зап'ястя, він поповз направо, в темряву, де було дуже вузько. Річард знав, що це єдиний шлях до виходу.
Навіть
— Це шлях, Джен, — продовжував переконувати її Річард. — Шлях. Я тебе не залишу. Я виведу тебе. Це вихід. Ходімо зі мною, і ми скоро виберемося.
Коли вони опинились у вузькому, темному просторі щілини, Дженнсен знову спробувала повернути назад, але Річард не дозволив. Він тягнув їх обох. Дівчина відчувала, що сильні пальці брата міцно тримають її руку, і не пручалася. Він не дозволить їй більше повернути назад.
Коли вони протиснулися до місця, де стеля опустився нижче, Дженнсен почала плакати. Річард знав, що вона відчуває. Як тільки стеля піднялася на фут, він якнайшвидше поповз вперед, до світла.
Всі чекали їх біля виходу. Річард тримав у лівій руці знайдений ним предмет, а правою допомагав Дженнсен вибиратися першою. Вийшовши з кам'яного капкана, вона впала в обійми Тома.
Як тільки Річард вибрався з отвору, Дженнсен, плачучи, кинулася до нього на шию.
— Прости мене, — повторювала вона, ридаючи. — Прости мене, Річард. Я так боялася!
— Розумію, — Річард гладив її по спині.
Він теж відчув жах, опинившись у цій вузькій щілині. У такому місці можна зійти з розуму і, намагаючись врятуватися, насправді бігти назустріч смерті.
— О Творець, як я винна!
— Я теж не люблю такі вузькі місця, — відповів Річард. — Так що прекрасно розумію тебе.
— А я не розумію. Раніше у мене не було такого страху. Коли я була маленькою, то ховалася в таких місцях. Вони були як захист, тому що там ніхто не зміг би до мене добратися. Коли все своє життя живеш, рятуючись від Даркена Рала, то звикаєш до вузьких, темних, недоступних іншим людям місць, — Дженнсен зітхнула. — А сьогодні і сама не знаю, що на мене найшло. Це було так дивно. Я думала, що не можу дихати, не зможу вибратися, скоро помру. Я ніколи не відчувала нічого подібного. Ці почуття заволоділи мною, і я вела себе так, що сама дивуюся.
— Ти і зараз ще відчуваєш ці дивні почуття?
— Так, — сказала вона, плачучи. — Але вони проходять, тому що я тут, і все скінчилося.
Дженнсен залишили прийти в себе. Всі відійшли і присіли на колоду, вибілену дощами, трохи віддалік від неї.
— Я так винна, Річард. Я відчуваю себе повною ідіоткою, — зізналася дівчина.
— Не варто. Все пройшло.
— Ти стримав свою обіцянку, — сказала вона крізь сльози.
Річард посміхнувся, радіючи, що все скінчилося благополучно.
Оуен захвилювався, не втримався від запитання.
— Але, Дженнсен, — запитав він, підходячи ближче, — чому ти не скористалася магією, щоб допомогти собі?
— Інші люди можуть використовувати магію, а я ні. У мене немає цієї здатності.
— Те, що інші вважають магією — тільки обман почуттів, який не дозволяє їм бачити справжню магію. Наші очі не бачать, наші почуття нас обманюють. Я вже пояснював це. Тільки той, хто ніколи не бачив магії, не використовував її, не відчував, той, хто не має здатності до неї, може в дійсності зрозуміти її. І тому тільки він може стати тим, хто нею володіє. Магія заснована на вірі, якщо вона істинна. Ти повинна вірити, і тоді ти переконаєшся в цьому. Ти — єдина, хто може творити магію.
Річард і Дженнсен втупилися на Оуена. Запанувало мовчання.
— Річард, — дивним голосом запитала Келен, не давши йому відповісти. — Що це?
Річард подивився на неї.
— Про що ти?
— Ось, у твоїй руці, — повільним рухом показала Келен. — Що це таке?
— А, це я знайшов у скелі недалеко від Дженнсен. У темряві не розгледів, що це.
Він підняв руку.
Це була фігурка.
Статуя Річарда, одягненого у військовий одяг чарівника. З плечей спадав плащ, роблячи статую ширшою біля основи.
Нижня частина фігури була з прозорого бурштину, в якому можна було розгледіти падаючі піщинки, які наполовину заповнили низ.
Але вона не була цілком виконана з бурштину, як статуя Келен. В середині, там, де пересипався пісок, статуя ставала темною, і чим вище до голови, тим темніше вона була. Верх фігури був найтемнішим.
Голова і плечі були чорні, як нічний камінь.
Нічний камінь — камінь підземного світу, і Річард пам'ятав, як він виглядає. Вершина фігури виглядала так само. Здавалося, вона висмоктує сонячне світло.
Серце Річарда здригнулося, коли він побачив самого себе, зображеного таким чином. У вигляді талісмана, якого торкнулася смерть.
— Вона це зробила, — звинувачуюче сказав Оуен, вказавши пальцем на Дженнсен, яка сховалася за спиною Річарда. — Вона зробила це за допомогою магії. Я ж казав, що вона може. Її вела зла магія, коли вона, не думаючи, повернула з дороги. Магія вихлюпнулася з неї і повела її, хоча вона і не думала про магію.
Келен подумала, що Оуен сам не знає, про що говорить.
Цю статую створила не Дженнсен.
Це — другий сигнальний маяк, який попереджає того, хто може відновити кордон і запечатати його.
— Лорд Рал…
Річард звів очі. Це була Морд-Сіт.
Вона стояла спиною до них, дивлячись на крихітний шматочок неба, що проглядав крізь дерева. Дженнсен повернулася подивитися, чим викликаний такий дивний тон в голосі Кари. Тримаючи міцно руку сестри, Річард підійшов до Кари і подивився вгору, крізь дерева, в тому ж напрямку, куди дивилася вона.