Втрачений скарб. Інший світ
Шрифт:
— Зрозуміло. Ви нічого не знали про їхню технічну сторону і наукове обґрунтування. У мене не було можливості надрукувати свої праці. Ну, а тепер?..
— Тепер, коли я так багато узнав, я вірю, що ваша ідея буде здійснена у найближчі двісті або триста років, — з усмішкою відповів Майгін.
— Через двісті-триста років? — Арнаутов впився в співрозмовника розлюченим, майже ненавидячим поглядом. — Он як? А мені здавалося, що ви, Майгін, розумніший і сміливіший…
— Що ви, Костянтине Платоновичу! — стримуючи сміх, заперечив Майгін. — Я боязкий і дурний, як перший ліпший гостинодвірський прикажчик.
— Я хочу говорити
— Будь ласка, Костянтине Платоновичу… До речі, ви мене не зрозуміли. Я вірю, що люди здійснюватимуть міжпланетні польоти, але це справа не. близького майбутнього…
— Послухайте, Майгін! — нетерпляче перервав його Арнаутов. — Ви знайшли у землі цю споруду. По праву вона належить вам, Берсеньєву і студентові. Але що ви будете з нею робити?
— Не знаю, — Майгін спантеличено почухав потилицю. — Ні мені, ні Берсеньєву це питання не спадало на думку. Поки що ми вважали її археологічним об’єктом і збиралися передати цю справу геологам для вивчення. А тепер… далебі, не знаю. А що запропонували б ви?
— Я, — не задумуючись, відповів Арнаутов, наче тільки й чекав цього питання, — я полетів би на ній у світовий простір.
Майгін мовчав, уважно і серйозно дивлячись в очі-вуглики Арнаутова. Нарешті, одвівши погляд, у роздумі сказав:
— А, власне кажучи, що ж іще з нею можна зробити, як не полетіти на ній? Якщо це справді зоряний корабель і якщо він може піднятися, незважаючи на те, що похований під міцними шарами лави, туфу, пісковиків тощо…
— Це справді зоряний корабель, і він справді злетить у повітря, — твердо сказав Арнаутов. — А шари — це дурниця.
— Дай боже! Хоча, відверто кажучи, мені і моїм друзям шкода буде розлучатися з цим підземним чудом. Ми звикли до нього, полюбили його.
— А навіщо вам з ним розлучатися? — пильно дивлячись на Майгіна, спитав Арнаутов.
Молодий геолог здивовано підняв брови:
— Тобто?
— Тобто ми можемо полетіти всі разом і навіть ще декого взяти з собою. Я, наприклад, візьму з собою дружину. Я дуже її люблю, і мені важко було б з нею розлучатися надовго.
— Летіти?.. Я?.. Та ви що, Костянтине Платоновичу, жартуєте?..
— Я не вмію жартувати! — різко відповів Арнаутов, але одразу пом’якшив тон: — Я розумію, що приголомшив вас своєю несподіваною і незвичайною пропозицією. Але ви все-таки подумайте, і, коли щось вирішите, дасте мені відповідь.
— А я й думати не буду, — посміхаючись, сказав Майгін. — Я з тих, хто повзає, Костянтине Платоновичу. Я кріт, риюся в землі… Про таких, як я, Максим Горький сказав: “Народжений повзати літати не може”…
— З вами важко говорити, Майгін, — холодно сказав Арнаутов. — Коли ви відчуваєте слабість вашої позиції, то починаєте жартувати. А тим часом ви не блазень і не боягуз. Я встиг вас трохи узнати… Подумайте над моєю ідеєю, справа варта того, щоб над нею задуматися. Дивіться, ми залишимося тут на рік, розберемося в механізмах і керуванні — не може бути, щоб ми не могли розібратися, — потім ви поїдете на материк, підберете кількох супутників…
— Оце я можу обіцяти навіть тепер, — посміхнувся Майгін. — Я думаю, що охочих до сильних відчуттів, таких, як ви, можна буде знайти…
— Але ви подумаєте над моєю пропозицією?
— Навіщо я вам?
— Я вас питаю, Майгін…
— Який ви, справді!.. Ну добре, подумаю, не хвилюйтесь.
Два дні слова
“Та ну його к бісу! Потрібен мені цей політ! Арнаутов маніяк, а я над його маяченням сушу голову. Навіщо мені летіти у якусь безодню до чорта в зуби? Мені і на землі добре. Тут у мене є пласти, надра, є батьківщина, яку я люблю… З мене досить!..”
Але суворе обличчя Арнаутова через хвилину поставало перед його очима, і Майгін у думці говорив на свою адресу все те неприємне, що, здавалось, Арнаутов сказав би, коли б знав його думки,
“Боягуз!.. Обиватель!.. Ти вважаєш себе людиною, науки?.. Який же ти вчений, коли боїшся взяти участь у винятковій історичній експедиції? На Далекий Схід поїхав длубатися в землі, а на більше зважитися не можеш… “Народжений повзати літати не може!” А тільки подумати, що можна було б побачити “там”! Як можна збагатити науку!.. За весь час існування Землі на долю ечєних не часто випадало щастя брати участь у подібних експедиціях”.
Але одразу ж, заступаючи Арнаутова, випливав перед Майгіним образ Ніночки Росс, і запал його холонув.
“Ні! Не можу. Аллах з ними, з зірками і планетами… Та й як це летіти?.. З зав’язаними очима в безодню, на неминучу смерть… Дурниці!.. А втім, я даремно сушу собі голову. Цілком ясно, що навіть цей маніяк Арнаутов нікуди не полетить… Якщо ми справді знайшли в землі зоряний або міжпланетний корабель, то його неможливо звільнити від багатовікових нашарувань. Для цього потрібні великі гроші, тисячі робітників… Фантастика!.. Але припустімо, який-небудь Рябушинський розщедриться, дасть гроші: — ми відкопаємо корабель… Що далі?.. Хіба Арнаутов зможе взнати таємницю його керування, збагнути секрети його машин? “Залишимося тут на рік… Розберемося…” Дідька ти розберешся, інженере! І за сто років не розберешся. На що ти сподіваєшся, коли зараз авіатори літають мало не з швидкістю єлизаветинської карети на своїх недоладних етажерках? Куди спрямуєш зоряний корабель, якщо навіть піднімеш його, і як будеш керувати ним у безповітряному океані?”
Всі ці думки не давали спокою, будоражили уяву молодого геолога, але вони ж і заспокоювали іноді Майгіна: “Ніхто нікуди не полетить, аж поки людина сама, своїми силами, не побудує казковий зоряний корабель… А Арнаутов? Важко зрозуміти, хто він, — божевільний, дивак і безпредметний мрійник чи, може, вчений, що прокладає нові шляхи в науці? А що, як він розгадає секрет керування загадковими машинами підземного міста, що, коли запустить їх і, розметавши давні шари лави і пісковика, підніметься у зоряну височінь?..” і знову пригадувалися гнівні слова Горького: “Народжений повзати літати не може”… “Невже я справді тільки кріт?”…
В кінці третього дня Майгін сердито відкинув блокнот, у який записував під диктовку Арнаутова про механізми, і випалив:
— Згода. Лечу з вами.
Арнаутов радісно посміхнувся. У ту ж мить десь нагорі почувся крик Петі:
— Костянтине Платоновичу! Андрію Гавриловичу! Де ви? Виходьте! Ніна приїхала!
ДРУГЕ ЗАСІДАННЯ “НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА”
Майгін, не промовивши й слова, повернувся і побіг до “ліфта”. Арнаутов пішов за ним.