Вулиця Без світання
Шрифт:
Вузькою, посипаною піском стежкою попрямував до будинку. Подвір'я майже все було засаджене квітами. Золоті кулі жовтіли в темряві. Трохи осторонь від доріжки шелестіли листям дубки. Жодне вікно в будинку не світилося.
Проте священик не спав. Тільки-но Павлюк обережно постукав у двері, як вони відчинилися.
Господар узяв гостя за руку і повів усередину будинку. Павлюк просувався в темряві, не розбираючи напряму, лише догадувався, що вони йдуть в одну із задніх кімнат.
Відпустивши руку гостя, Іваньо зробив кілька
Вони стояли в невеличкій кімнаті без вікон. На підлозі насипана купка картоплі, в кутку, під стіною, — мішки з капустою і ще якимись овочами, посеред кімнати — винна бочка.
Іваньо сів на один з грубих непофарбованнх табуретів. Другий недбалим рухом ноги підсунув гостеві.
Павлюка здивував вираз обличчя священика. Обличчя було втомлене, майже змучене. Куточки рота опустилися, щоки обвисли, блакитні очі дивилися з тупою, похмурою злобою. Цілий день Іваньо змушений був носити маску ласкавості й добродушності і лише пізно ввечері ставав самим собою, давав собі відпочити, повертаючи обличчю його справжній вираз.
— Щасливо дійшли? — спитав священик. — Ніхто за вами не стежив?
Голос в Іваньо зараз теж був справжній — не єлейно-співучий, як удень, а різкий, деренчливий, похмурий.
— Ні, ніхто, — коротко відповів Павлюк.
Хоч Павлюк був дуже високої думки про себе, він не міг не визнати, що йому є чого повчитися в цього ксьондза.
Помітивши, як уважно Павлюк оглядає кімнату, Іваньо поспішив запевнити його:
— Місце надійне. Наріжна кімната з глухими. стінами. Крім нас, у будинку нікого немає, підслухувати нікому.
— Це добре. — Павлюк намагався відтягти вирішальну розмову, не знаючи, з чого почати її, як краще вплинути на цю дволику, безперечно хитру і небезпечну людину. — Дуже добре.
— Якщо добре, то переходьте до справи.
Гість спідлоба глянув на священика. Помовчав трохи, збираючись з думками, потім докладно розповів про мету своєї небезпечної подорожі.
Іваньо слухав уважно, не перебиваючи.
— Так, — сказав він, коли Павлюк скінчив. — Ви взяли на себе важкий хрест. Це зарахується вам перед церквою тут і перед богом там, — він подивився на стелю. — Ні в якому разі не можна допустити, щоб список потрапив до рук радянських властей. Це було б загибеллю для кількох десятків вірних католиків…
— …І дало б можливість довести зв'язок деяких ксьондзів з гестапо, — додав Павлюк.
— А це ще гірше, ніж загибель кількох десятків вірних синів церкви, які давно зреклися всього земного, — святенницьким тоном закінчив Іваньо.
Павлюк скоса глянув на нього.
— Так чи інакше, — промовив священик, витримавши відповідну паузу, —
Павлюк знизав плечем.
— Почати цю місію мені допомогли люди, які ненавидять католицьку церкву всією душею. А втім, так само як і православну, магометанську, іудейську та всі інші.
— Хто саме?
— «Слуги сьомого дня». Чули?
— Мерзенна секта єретиків. Однак церква дозволяє для здійснення високих цілей використовувати навіть єретиків… Яку послугу вони для вас зробили?
— Завдяки їхній допомозі я для радянських властей мертвий, утопився.
Павлюк не мав наміру вдаватися в подробиці.
— З чого почнемо? — спитав він у святого отця.
— У мене є план підземелля. Я начебто знав, що він знадобиться, зберіг. Зараз принесу.
Незабаром він повернувся із згорнутим у трубку аркушем паперу. Струсив з нього пил, простягнув Павлюкові.
— Ось.
— Це нам допоможе, — задоволено сказав Павлюк. Присунувши табурет до високої винної бочки, він розгорнув на ній план.
У цю мить в глибині будинку пролунав різкий дзвоник.
— Нарешті, — з відтінком задоволення сказав Іваньо.
У Павлюка дзвоник викликав зовсім інше почуття. Він стривожено підвів голову, сунув руку в кишеню, витягнув пістолет.
— Це по мене, — заспокоїв Іваньо. — Мабуть, старій Ганні Матусяк зовсім погано, пора її висповідати.
Отець Іваиьо вийшов на ґанок, чути було, як він розмовляє з кимось. Увесь цей час Павлюк сидів зіщулившись, як звір перед стрибком, насторожено поглядаючи навколо і не випускаючи пістолета. Нарешті, отець Іваньо повернувся. В руках священик тримав пляшку, склянку і тарілку з маленькими бутербродами.
— Щоб вам було веселіше на самоті, — пояснив він і поставив вино й закуску на бочку поряд з планом. — Я скоро повернусь,
Павлюк знизав плечем.
— Добре. Чекатиму.
Сутана Іваньо прошелестіла в сусідній кімнаті, грюкнули вхідні двері, потім — хвіртка на вулицю. Тоді Павлюк сховав пістолет, налив вина і, відсьорбуючи із склянки, почав знову дуже уважно розглядати план, роблячи на ньому помітки шариковою ручкою.
Коли Іваньо повернувся додому, пляшка і тарілка були порожні, план, згорнутий у трубку, лежав на бочці. Павлюк сидів замислений і курив.
— Ви, я бачу, марно часу не витрачали, — Іваньо з посмішкою кивнув на порожню пляшку.
— Так, я докладно ознайомився з планом, — Павлюк удав, ніби не зрозумів натяку. — Ви його візьміть у костьол, він вам ще буде потрібен.
— Неодмінно… А зараз вам час іти.
— Боїтесь?
— Не можна, щоб вас знайшли в домі служителя церкви. Її інтересами не рискують…
— Так, ви масте рацію, — згодився Павлюк. — Підготуйте все в костьолі. Я ще тільки раз зайду до вас сюди. Всі наступні наші зустрічі вже відбудуться там.
— Згоден, чекаю вас у п'ятницю, опівночі.