Ягнятко
Шрифт:
Я прокинувся в сутнках. Сонця не було видно на горизонт. Бля мене лежала повстанка з Опозицйного Альянсу. На згарищ один на одному лежало два трупи солдат. Повтря наповнював жахливий сморд смерт. Придивившись до трупв, поряд них лежала купа людських тельбухв. Мене знудило. Невже все, як в мому виднн?
Довго не мешкаючись, я спробував привести до глузду повстанку. Вона була жива, але няк не приходила до тями.
Раптом мою увагу привернуло свтло з намету, який належав режисеру. Хитаючись, я пошкандибав в його напрямку.
Режисер
– Доброго вечора вам!
– привтно звернувся вн.
– Пдвело нас наше обладнання, - з раптово змненим тоном на понурий сказав вн.
– Клятий генератор, попалив усм нам мзки. А з вами все гаразд?
– нахилився вн над столом, наче заглядаючи, але все одно погляд був спрямований крзь мене.
Я мовчав спостергав за його персоною дуже уважно, як-не-як в його руках був пстолет. Хоча я сумнвався, що такий раритет може стрляти.
– Це добре, а то ви такого тут руху спричинили. Гей, хто-там живий?
– крикнув режисер, прикладаючи до вуха руку, очкуючи вдповд, засмявся з власного дотепу.
– Мало сам не здурв. Але в мене мцне як фзичне, так психчне здоров'я.
Раптом вн вибух смхом, який був на меж з стерикою. Сльози полились з його очей. Вн ревв, як дитина.
– Пане, Крук, не треба цього робити, - благав вн когось невидимого. Чи не того самого крука, якого я бачив у свому виднн? Тепер я розумв, що вн останнй у цй сер смертей зумовлених неправильним функцонуванням генератора.
– Я сам, - з кам'яним виразом прийняття сво дол, вн пдвв свй парабелум до скрон натиснув на гачок.
"Клац" через секунду з лоба режисера полилась цвка кров, з-боку входу пролунав пострл з ншого пстолета, який на вдмну вд старенького парабелума, був смертоносною зброю.
Я мг тльки радти, що куля спочатку не дсталась до мо голови, мо розташування було майже на однй лн пострлу. Я повльно розвернув сво тло у напрямку входу.
Бля входу, направивши зброю на мене, стояв спецагент, який ще недавно був головним мом тлоохоронцем.
– Не переживай, я не пддався загальному безумству.
– Але, як же ти тод справився з впливом генератора?
– В мене майже те саме питання до тебе. Але швидше всього твй мозок адаптувався до постйного опромнення подбними штуковинами. Я вже думав, що мен не прийдеться власноруч тебе вбивати.
– Зажди, тобто ти причетний до збов у робот генератора?
– Збов? Н, вн чудово працю. Я його перепрограмував.
– Навщо?
– Тому що я вже не маронетка уряду. Занадто багато зусиль було покладено, щоб стати тим, ким я зараз.
– До чого ти ведеш?
– А до того, що я маю сво рахунки з урядом, - трохи помовчавши, вн запитав, - тоб вдомо про яничар?
– Так, регулярна пхота Османсько мпер.
– Не просто регулярна пхота, а осблив вйськов формування, в як набирали полонених християнських дтей. Вони вирзнялись особливою жорстокстю дисциплнованстю, кожен з них був нким нчого, крм служнню султану самим соб не тримало х на цьому свт.
– До чого тут це?
– Наш спецзагони утворюються за схожим принципом. Тльки з тю рзницею, що вдбр проходить у старшому вц з метою економ коштв. Завдяки пс-технологям, як вони використовують в цьому псевдо-шоу, вдбуваться вибркове стирання пам'ят кожного майбутнього спецагента вд моменту першого спогаду до моменту вербування. Залишають лише основн навички знання. Деклька рокв курсв ти освчений, холоднокровний вбивця.
– Але ти розказував, що був таким, як я. Що пройшов з самих низв до сво посади.
– Ха, мен потрбно було створити люзю свого образу. У певнй мр наблизитись до твого рвня. Ти був мом запасним варанто. Якщо б не вдалось пдрвати програму мен, ти б зробив це сам. Тепер дозволь продовжити.
– Знаш, що вдбуваться з родичами кожного агента?
– я мовчав, через хвилю вн продовжив, - поголовна елмнаця.
– Все б нчого, ми, спецагенти, не особливо емоцйн люди. Що мен до тих "мами" чи "тата", яких я нколи не знав.
– Але псля мого призначення на урядову роботу в цьому телешоу, мо погляди змнились. Вони не врахували одного, що пс-машини впливають на нас не менше, нж на цльовий органзм.
– Ти теж бачиш смерть?
– Н, я згадав все сво життя.
– тепер це твоя помста? Вбивати всх, хто залишився в проект?
– Не зовсм так. Я не можу залишити все, як було. Мен потрбно задовольнити власн амбц. Нас "програмували" в дус жертовност на благо держави. Держави, яку уособлювало клькасот наближених до президента осб. Тобто для нас справджувалось аксома, що добре для них, добре для нас. Якщо я знищу цей грандозний проект по досягненн доступу до глобального несвдомого людства, з'явиться величезна трщина в нашй деальнй систем.
– Тоб не потрбно це робити самому. ж Опозицйний Альянс.
– Я не потребую допомоги жалюгдного зборища дилетантв. Мен потрбен хаос у цьому свт. Людство не заслужило жодних режимв н лберального, н тоталтарного. Свт без закону, без системи правил, ось мй деал.
– Ти останнй, кого мен залишилось прикнчити. Одне цкаво, ти вже бачив свою смерть?
– Гадаю, це мен не пд силу.
– Спвчуваю, - вн пдняв свою руку вище, цлячись в голову.
Я заплющив оч. Але я продовжував споглядати вже на рвн пдсвдомого: я бачив в тьмяному освтленн лхтаря, який ось-ось розрядиться, його особу з пднятим пстолетом. Проте ми були не сам, був ще хтось. Те саме вдчуття, що й у виднн, наче хтось навис над тобою, над твом розумом. Мить, палець ковзнув на курок, в цей момент з-за мо спини вилта крук могутнм ударом дзюбу роздира сонну артерю спецагента...