Ягнятко
Шрифт:
Вона звльнила руку з мого рота.
– Я догадуюсь, чому ти вдруге прийшла впевнений тепер ти завершиш свою роботу. Але послухай мене, я не маю жодного вдношення до уряду.
– Нам це вдомо. Просто тоб повезло влаштуватись на роботу не в той час не в тому мсц. Мен тебе шкода, але незнання не знма з тебе вдповдальност за злочини проти гуманзму, як завдяки тоб втлюються в реальнсть матимуть карколомн наслдки для вс спльност людей.
– Мен вдомо про експеримент.
– Так ти з ними заодно?
– з здивованою нтонацю ледь чутно викрикнула вона.
– Звичайно, що н.
– Чому ти не ткав? Тоб вдомо,
– так, н. Я до кнця не хотв врити в ус ц змови тльки вчора до мене частково прийшло прозрння.
– Ех, затемнен пропагандою голови народу. Що тоб вдомо?
– Небагато. Знаю лише, що я пддослдний у програм "Ягнятко", що я не перший що все це "ключем до глобального несвдомого людства", якщо говорити словами якогось мнстра.
– Мнстра масово нформац. Ти знаш достатньо, щоб уявляти в яке ти лайно впутався, але недостатньо, нж ти на це заслуговуш.
– Пам'яташ Аркадя Марковича?
– продовжувала вона, - вн був членом Опозиц. Саме завдяки йому ми знали про все, що вдбуваться в телецентр як мала влада замовлення.
– Виходить вони сам прибрали продюсера?
– Так, максимально використавши ситуацю на свою користь, позбулись зрадника, випробували тво здбност ще й звинуватили тебе в убивств, практично змусивши тебе приймати участь в шоу.
– Як нам вдомо з даних, що надавав Аркадй Маркович, на початкових етапах здйснювалось дистанцйний вплив на психку пддослдних за допомогою потужних електромагнтних генераторв певних частот, ндивдуальних до сприйняття мозком пддослдного, так зван пс-технолог. У результат процедур опромнення такими хвилями експерименти вирзнялись крайнми психчними вдхиленнями та набуттям низки деменцй. Про ц дослдження нам вдомо мало, бо х проводив уряд без участ телекомпан. Псля залучення, нам ста вдомо про проведення експериментв над вуличним потирайком, про якого нчого невдомо. За допомогою генераторв вони успшно зробили його шизодом записали в його пам'ять, як на диск, рядки вршика "Ягнятко" Вльяма Блейка.
– Зажди, я зустрчав якось покидаючи будвлю телекомпан дивного чоловка, який дивно поводився говорив цей врш.
Вона посмхнулась.
– Безпечн, суч сини. Розумш, як вони могутн, якщо м не страшно, якщо х експеримент розгулю по мсту. Але хто буде шукати людину, яко не сну на паперах.
– Вн мав одну особливсть, передбачення смертей нших людей. Сво видння вн зображав у вигляд малюнкв. Сам пояснити вн мг мало, але рисунки з чорного та червоного кольорв це передавали так само викривлено, як тво сновидння чи видння. З часом вони знайшли певн найбезпечнш параметри для людського мозку, щоб залишити корисний вплив позбутись негативних. Ось тут в дю вступа шоу "ABRACADA". Вони перебрали тисяч учасникв з рзних куточкв крани, щоб знайти хоч найменш прояви екстрасенсорних здбностей. Отримавши дан електричних процесв х мзкв, вони оновили програму дали й нове м'я - "Ягнятко".
– Але чому я?
– Для участ в шоу м була потрбна звичайний пересчний громадянин. Такий соб пар-хд. Люди бльше спвпереживатимуть за реального персонажа з того середовища, що й вони. Тут з'являшся ти, такий же звичайний простолюдин, який раптово вдкрива у себе здбност. Хороша зав'язка, чи не так?
– Я розумю, завдяки генератору я мг бачити т видння. Але як пояснити цю здатнсть, коли я був вдома?
– Швидше всього в однй з сусдських квартир вони встановили такий генератор.
– Судячи з первинно мети програми, - продовжувала вона, - полон свдомост та вол кожного громадянина суспльства...
– Еусоцальний соцум - найкраща форма суспльства, - перебив я додав, - не пам'ятаю, хто сказав.
– Саме так. Ти вже не такий тупий, як гадало мо кервництво.
– Мен важко уявити, яким буде майбутн. Право вибору - найцннше, що в людини. Тож ми все зробити, щоб не допустити дану програму до реалзац.
Вона пдвелась з лжка , здавалось, дивилась мен в оч, але в темряв н я, н вона не могла бачити х. За секунду вона запитала:
– Що обираш ти? Мо завдання лквдувати загрозу, тебе. Але я здатна вибирати, я бачу, що ти став жертвою манпуляцй та пдступв. Тож моя пропозиця ходмо з мною. Пд захистом Опозицйного Альянсу ти будеш у безпец.
– В табор повно урядових спецагентв, озброних до зубв. Хба це реально втекти звдси?
– Я ж якось дсталась сюди. Не бйся, стежина з боку лсу охороняться найменше.
Вона пшла до протилежного боку намету, звдки вона проникла в мою обитель. Я продовжував сидти на лжку.
– Ти йдеш?
Секунду повагавшись, я пдввся попрямував за нею.
Ми пробирались крзь заросл ожини. Злва вд нас виднлись лхтар на сонячних батареях, як освчували шлях до рки. Потм ми повернули праворуч, темрява все згущувалась попереду, а лхтар мерехтли згасаючими вогниками позаду нас.
Поруч чувся шум рки. Моя супутниця не видавала майже жодного шуму. Пд швидкими та м'якими кроками, як в кшки, жодна глка не посмла трснути. Чим я, звичайно, похвалитися не мг. У темряв доводилось дивитись то пд ноги, то попереду себе, щоб не спткнутись чи не залетти лицем в галуззя глок, як нам значно уповльнювали шлях. Коли глки можна було розсунути й безшумно проповзти пд ними, то з-пд нг постйно щось ламалось, трскало приносило дискомфорт як мен, так мому рятвнику. й навть доводилось клька разв зупинятись штурхати лктем в бк, мов "буть тихшим". Та, як я не старався, нчого не виходило.
Врешт ми вдйшли достатньо, щоб нас не було чутно. Тепер ми могли бгти по невеликй просц, яка росла нагор глибоко балки. Темрява розрджувалась. Скоро буде свтанок.
Ми спустились вниз, щоб перескти балку вийти до рки.
– На тому боц рки на нас чека пдмога. Вони витягнуть нас звдси. Нам треба дйти до балки перейти рку. Давай не зупиняйся!
Я погоджувально кивнув кинувся й вслд.
Вона вже була нагор протилежного боку балки, стояла спиною до мене. Невже нарешт виршила почекати на мене, подумав я. Карабкаючись на схил, чпляючись руками за корння та кущики брусниц, я вдчув, як до тм'я мо голови приставили щось холодне. Це було дуло пстолета.
– Куди це ви так поспшате?
– шкрячись, нацлив дуло спецагент.
– Невже зйомки закнчились?
Я не мг нчого сказати. Вд несподванки на мить я втратив здатнсть про щось думати.
х було тро. Дво з них були озброн автоматами. Шансв на вдалий опр в нас не було. Лишалось змиритись з долею. Опозицонерка лише мовчала, якись спокй та байдужсть були в не на обличч. Це вселяло надю, що в не план. Принаймн мен це найбльше хотлось.
– Повстансько курво, де тво братки? Ти точно не сама, давай колись, - спецагент вдарив рукв'ям пстолета по обличчю. З губи бризнула кров.