Язиката Хвеська
Шрифт:
— Ну, а що тоді? Коли той чортів мер виторгував собі зятя в друга-бандита?
— Ось тоді, Ірко, справді нависла реальна загроза. Нам усім могли вкрутитися гайки. І тоді я, — Максим ляснув себе по лобі долонею, — придумав, ніби нашого негра вкрали. Витримав добу, навіть трошки більше. Сьогодні після обіду подзвонив туди і пояснив: усе хокей. Батько-мільйонер без скандалу переказав потрібну суму на якійсь рахунок, Марселя відпустили. Хто його викрадав — невідомо, мільйонер не хотів утягувати в історію правоохоронні органи. Американські б він
— Знаєш, — визнала Ірина, — я б сама в це на раз повірила…
— Ще не такому вірять, — погодився Максим. — Тепер тато, значить, заховав свого Марселя в посольстві. А завтра синок разом із ним повертається назад до Америки. Всі контакти з ним обмежені, так що нехай дочка мера, пані Оксана Чортіва, лупить своєю білявою головою об стінку!
— Е, я теж білявка! — Іра дала чоловікові жартівливого легенького щигля. — Слухай, а ну як вона, Оксана ця, сюди прискаче? В посольство, наприклад…
— Ага! Так її американці в посольство і пустили! Навіть її тато Чортів це розуміє. Знаєш, яка там, у американському посольстві, зараз ситуація? Вони всі терористів бояться уже восьмий рік. А ця Оксана страшніша за будь-якого терориста!
— Слухай, — Оксана повернулася в ванні, вмощуючись зручніше. — Невже ось так вони й купляться?
— В них варіантів нема, — впевнено промовив Максим. — Перевірити цю всю шнягу все одно неможливо. Зате ми з тобою за чесно розказану сказку заробили енну кількість мертвих американських президентів. Я вже перевірив через Інтернет, там є антикризові пропозиції в туроператорів. Гарячі путівки куди захочеш. До речі, куди ти хочеш?
— Куди нам гроші дозволяють?
— Треба подумати. Тільки раніше, ніж за два тижні, нічого не буде. Нормально?
— Чудово! — Іра повернулася, аби чмокнути чоловіка в ніс. — Можна навіть через три. Поки на роботі утрясу, поки путівки, поки новий купальник, те, се…
— Краще вибратися швидше, — серйозно сказав Максим. — Думаю, історія з отим жінчим трупом як раз уляжеться, треба буде повертатися до роботи. Куди ж ми можемо поїхати з тобою, давай прикинемо, — він теж умостився зручніше. — Ну, значить…
— … ну, значить, Ксюх, так вони цих провінційних лохів і розвели, — закінчила захоплюючу розповідь Ірина.
Максим, провівши третій за цей вечір бурхливий сексуальний раунд і остаточно вибившись із сил, уже спав і бачив кольорові сни. А Ірина, як завжди в таких випадках, зовсім утратила бажання спати. Накинувши халат і заваривши собі трав'яного чаю на кухні, вона щільно причинила кухонні двері, і, зовсім не боячись розбудити подружку, тут же, з кухні, набрала її номер.
Ірину перло від щастя та бажання похвалитися чоловіком, який заробляє нормальні гроші лише головою. Інформація
Закінчивши звітувати подрузі Ксенії, Іра Бойко налила ще чайку, витягла шоколадку — її в хвилини радісного збудження завжди тягнуло на солодке, щільніше закуталася в халат, хоча липневий вечір таки видався задушним, потягнулася і не стрималася — набрала номер подруги Каті.
А потім — подруги Тані.
А далі — подруги Олі.
Так вона закінчувала вечір п'ятниці.
Суботнім вечором, рівно за добу, у своєму робочому кабінеті Антон Рикалов мовчки слухав, що йому говорять по телефону.
Людина дзвонила з Києва, видала зібрану інформацію, і Рикалов попросив повторити її навіть не один раз, а двічі: йому вперто не хотілося вірити в почуте. Проте людина, яка роздобула ці відомості, користувалася в Рикалова повною довірою. Так само, як і її джерел інформації, витоки яких Рикалов не знав і не хотів знати. Бо його, Рикалова, це абсолютно не стосується.
На відміну від того, що він зараз почув: це все стосувалося Антона Рикалова і його ділової репутації в рідному місті напряму.
Єдине, про що він попросив і знав — його прохання виконають: тримати все в секреті. Бо якщо інформація про те, що він, Антон Рикалов — дешевий провінційний лох, піде гуляти далі, дуже скоро його не лише засміють. Аби просто засміяли, було б ще півбіди. Та з ним можуть перестати мати справу серйозні люди. Більше того: з часом знйдуться бажаючи повторити подібне.
Антон Рикалов пообіцяв співбесіднику: «Буду винен», і на тому боці дроту знали: Рикалов своєму слову хазяїн. Патякати ніхто не збирається, та й сам Рикалов не мав особливого бажання виносити свою дурість на люди.
Але покарати винуватців треба. Причому не вбивати. Навпаки: ці шаромижники повинні жити довго і кожен наступний день їхнього довгого життя мусить нагадувати їм про припущену один раз помилку.
Для початку треба знайти цього… як його… Колю Зубка…
8
— А, здоров, здоров! — відповів Максим. Почувши в трубці голос Колі Зубка.
Бойко саме виходив із офісу однієї туристичної фірми, тримаючи купу буклетів і флаєрів, де у кольорах розписувалися всі гарячі пропозиції за більш ніж доступними цінами. Вдома їм із Іркою буде з чого вибирати.
— Ну, є якісь новини? — голос Зубка звучав якось напружено, і Максим його розумів: напевне, виписав йому Чортів чортів. Та нічого: домовлялися вони з Боженкм про тендер, а не з мером — про зятя.
— Ну, новини… Полетів наш Уошингтон — джуніор до своєї Америки і більше сюди його батько не пустить. Він, узагалі, як я бачу, з вітром у голові, ага. Тому все так і склалося в нас… Так і передай своїм, задно — вітання вд мене своєму інвестору. Як треба що — хай звертається. Можемо, між іншим, мер вашому реально зятя знайти. Попрацюю свахою, чого ж. Домовляйся за бакшиш — і вперед!