Замкнена кімната
Шрифт:
— Об'єктивно ти не цілком справедливий, — заперечив Мурен. — Фактум ест, що він сам змалював, яка вона.
— Ест?
— А щодо гігієни, то ти міг би спершу зробити їй дезинфекцію.
— Хіба що.
Мурен витяг з конверта три аркушики й розіклав їх перед собою на столі.
— Еврика! — вигукнув він.
— Що?
— Те, на що ми чекали, голубе. Ходи глянь.
— Зараз, тільки спершу сходжу під душ, — сказав Мальмстрем і зник у ванній.
Він повернувся через десять хвилин. Мурен задоволено потирав руки.
— Ну, що там? — спитав Мальмстрем.
— Здається, все так, як повинно бути. Ось план. Чудовий. А ось докладно вирахуваний час. Усе продумане до найменших подробиць.
— А що чути про Гаузера й Гофа?
— Завтра прибудуть. На, читай.
Мальмстрем узяв листа.
Мурен раптом зареготав.
— Якого ти біса шкіриш зуби?
— Смішний код. Наприклад: «У Жана довгі вуса». Знаєш, звідки взяті ці слова і що вони там означали?
— Не маю уявлення.
— Ну, байдуже.
— Стривай, два з половиною — це мільйони?
— Безперечно.
— Чистого прибутку?
— Саме так. Кошти ми вже покрили. — Але двадцять відсотків візьме Рус?
— Так. Нам із тобою припаде по мільйонові.
— Той проноза Маурітсон міг щось. у цьому вкмітити?
— Дещо міг. Наприклад, коли. — Ай справді, коли?
— У п'ятницю, о чотирнадцятій сорок п'ять. Але не сказано, котрої п'ятниці.
— Зате названі вулиці, — сказав Мальмстрем.
— Чхати нам на Маурітсона, — заспокоїв його Мурен. — Бачиш, що тут унизу написано?
— Бачу.
— А що це означає, пам'ятаєш?
— Пам'ятаю, — сказав Мальмстрем. — Звичайно, пам'ятаю. Це зовсім інша справа.
— Отож-бо, — підтвердив Мурен. — Ох, як мені хочеться раків, хай йому чорт!
XV
Гоф і Гаузер — два німецькі гангстери, яких Мальмстрем і Мурен найняли, коли їздили до Франкфурта-на-Майні. Обидва вони мали добрі рекомендації, тож, власне, про все кожна було домовитись листовно. Та якщо Рус завжди діяв дуже обережно, Мальмстрем і Мурен, у свою чергу, відзначалися перебірливістю і воліли особисто познайомитись зі своїми майбутніми помічниками.
Зустрілися вони на початку червня, домовившись, ще найперше налагодять контакт із Гаузером у барі «Магнолія». Потім Гаузер уже зв'яже їх з Гофом.
Бар «Магнолія» в центрі міста був маленький і темний. З невидимих світильників лилося оранжеве світло, стіни й килим були фіалкові, а низькі крісла навколо плексигласових столиків — рожеві. Вигнутий дугою латунний прилавок тьмяно полискував, музика звучала приглушено, русяві дівчата в барі мали високі груди, а їхні сукні — низькі викоти, напої були дорогі.
Мальмстрем і Мурен сіли в рожеві крісла біля єдиного вільного столика. Зала справляла враження переповненої, хоч у ній було не більше як двадцятеро відвідувачів. Жіночу стать репрезентували тільки дівчата за прилавком, решта всі були чоловіки.
Одна з дівчат підійшла до їхнього столика й нахилилась так, що вони побачили її груди і вловили не вельми приємний дух поту й парфумів. Коли їм принесли замовлені коктейлі, вони почали озиратися по залі, вгадуючи, хто з гостей може бути Гаузером. Вони не уявляли собі, який той Гаузер зовні, знали тільки, що він справжній бандит.
Мальмстрем перший помітив його.
Гаузер стояв біля другого кінця прилавка з довгою тонкою сигаретою в роті, тримаючи в руках чарку віскі. Високий, стрункий, плечистий, вбраний у замшевий костюм піскового кольору. Густі бакени, темне волосся на маківці ледь проріджене, а на потилиці кучеряве. Він недбало сперся на прилавок і щось сказав дівчині, яка, маючи вільну хвилину, підійшла перемовитись із ним словом. Викапаний Шон Коннері! Дівчина захоплено дивилась на нього й дурнувато хихотіла. Потім підвела руку до його сигарети, приліпленої до губи, й легенько стукнула по ній пальцем так, що довгий стовпчик попелу впав їй на долоню. Він удав, що не помітив цього. Трохи постояв, випив віскі й відразу взяв у руку другу чарку. Обличчя його було мов кам'яне, холодні сірі очі дивилися десь повз вибілені кучері дівчини. Він її просто не помічав. Не людина, а кремінь. Навіть у Мурена він викликав пошану.
Вони чекали, коли він гляне в їхній бік.
Тим часом до них підсів на третє крісло приземкуватий чоловік у погано пошитому сірому костюмі й білій нейлоновій сорочці з рожевою краваткою, В нього було кругле, гладенько поголене рожеве обличчя, коротке хвилясте волосся перетинав збоку проділ, за грубими скельцями окулярів без оправи блищали блакитні, наче порцелянові, очі.
Мальмстрем і Мурен байдуже ковзнули по ньому поглядом і знов звернули його на Джеймса Бонда біля прилавка.
Чоловік щось сказав тихим, лагідним голосом, але Мальмстрем і Мурен не відразу збагнули, що він звертається до них, а ще довше до них доходило, що саме цей херувим, а не той нахаба біля прилавка і є Густавом Гаузером.
Через кілька хвилин вони вийшли з бару «Магнолія» і подалися до Гофа.
Гаузер у довгому темно-зеленому шкіряному плащі й прим'ятому капелюсі бадьоро виступав попереду, а ледь розгублені Мальмстрем і Мурен ішли слідом за ним.
Гоф виявився веселим чоловіком років тридцяти. Він зустрів їх у колі своєї родини — дружини, двох дітей і такси. Трохи посидівши, четверо чоловіків подалися в ресторан, щоб за вечерею поговорити про свої спільні справи. Відразу видно було, що Гоф і Гаузер досвідчені в своїй царині і мають багато корисних у цьому випадку знань. Крім того, обидва щойно вийшли на волю після довгого ув'язнення, і їм кортіло якнайшвидше взятися до праці.
Пробувши три дні зі своїми помічниками, Мальмстрем і Мурен повернулися додому, щоб готуватися далі. Німці обіцяли бути готовими і з'явитися в призначений час.
Отже, в четвер шостого липня вони мали чекати в домовленому місці. До Швеції вони приїхали в середу.
Гаузер прибув уранці в Мальме зі своєю машиною на поромі з Копенгагена. О дванадцятій він повинен був зустріти на пристані Гофа, який плив на судні Ересунської компанії «Абсалон».
Гоф ще ніколи не був у Швеції. Він не бачив шведської поліції і, мабуть, через це в перші хвилини на березі набрався такого страху.