Замкнена кімната
Шрифт:
— Про пограбування банків?
— Мабуть.
— Я зараз буду, — відповів Бульдозер.
І справді, за кілька хвилин Бульдозер ускочив до Якобсонового кабінету, тремтячи з нетерплячки. Розмова тривала недовго.
— Що ви нам хочете сказати, пане Маурітсон? — спитав він.
— Вас часом не цікавлять двоє хлопців на прізвища Мальмстрем і Мурен?
— Ще б пак! — Бульдозер облизався. — Дуже цікавлять. І що ви можете про них сказати?
— Я знаю, де вони перебувають.
— Перебувають тепер?
— Так.
Бульдозер потер руки із задоволення. Потім наче отямився:
— Певне, ви, пане Маурітсон, хочете поставити нам якісь умови?
— Я б волів обміркувати з вами це питання десь у затишнішому місці.
— Гм… Скажімо, мій кабінет на Кунгсгольмсгатан вас більше влаштував би?
— З усіх поглядів, — сказав Маурітсон. — Мабуть, тепер вам треба домовитися з цим добродієм?
Якобсон незворушно слухав їхню розмову.
— Так, так, — захоплено підтвердив Ульсон. — Нам треба порадитись, Якобсоне. Без сторонніх осіб.
Якобсон кивнув головою, скоряючись долі.
XVIII
Якобсон був практичний чоловік. Навіщо дарма псувати собі нерви?
З Ульсоном він не був близько знайомий, але знав його становище й розумів, що змагатися нема сенсу, однаково його чекає невдача.
Лаштунки були скромні — гола кімната, письмовий стіл, два стільці і шафа з архівом. Навіть килима не було на підлозі.
Якобсон сидів за столом цілком спокійний.
Бульдозер натомість бігав по кімнаті, заклавши руки за спину й похиливши голову.
— Тільки одне важливе питання, суто технічне, — сказав він. — Маурітсон заарештований?
— Ще ні.
— Чудово, — втішився Бульдозер. — Знаменито. Отже, властиво, нема про що домовлятися.
— Може, й так.
— Якщо хочеш, то подзвони начальникові управління, або членові колегії, або заступникові…
Якобсон похитав головою. Він добре знав усю ту поліційну верхівку.
— Отже, домовились? — спитав Бульдозер. Якобсон нічого не відповів.
— І тобі не буде кривди, правда ж? Ти знаєш, хто він, і матимеш його на оці. В майбутньому.
— Що ж, я побалакаю з ним.
— Чудово.
Якобсон повернувся до Маурітсона, зміряв його поглядом і сказав:
— Ось що, Маурітсоне, я трохи подумав… Ти дістав торбу від невідомого чоловіка і мав передати її також невідомому. І таке часом буває. Довести, що ти кажеш неправду, буде важко. Отже, ми не будемо тебе арештовувати.
— Ясно, — сказав Маурітсон.
— Товар ми, звичайно, конфіскуємо. Але ж ти міг і не знати, що передаєш.
— То я вільний?
— Вільний, з тією умовою, що ти переходиш у руки Буль… у руки прокурора Ульсона.
Бульдозер, мабуть, слухав під дверима, бо раптом розчахнув їх і влетів до кімнати.
— Швидше їдьмо, — сказав він.
— Таки зараз?
— Побалакаємо в мене, — сказав Бульдозер.
— Звичайно, — мовив Маурітсон. — 3 задоволенням.
— Ще б пак, — сказав Бульдозер. — До побачення, Якобсоне.
Якобсон провів їх порожнім поглядом. Він. до всього звик.
Через десять хвилин Маурітсона привезли до штабу спецгрупи. Йбго прийняли, мов почесного гостя, посадовили в найкраще крісло, а навколо нього розташувалися блискучі детективи. Наприклад, Кольберг, що тримав у руках список Маурітсона і читав його вголос:
— Десяток трусів і п'ятнадцять пар шкарпеток. Це для кого?
— Дві пари Муренові, а решта, мабуть, другому.
— Той Мальмстрем їсть білизну, чи що?
— Ні, просто ніколи не віддає її прати, поносить і викидає. І купує тільки найкращу. Французьку. Її можна дістати лише в Моріса.
— З такими звичками хоч-не-хоч доведеться грабувати банки.
— А що таке астролябія? — поцікавився Ренн.
— Це давня модель секстанта, — пояснив Гунвальд Ларсон і в свою чергу спитав: — А навіщо їм чотири маски?
— Цього я не знаю. До речі, в них уже є дві, я купив їх минулого тижня.
— Шість коробок «дев'ятки» — що це означає? — знов спитав Ренн.
— Це суто чоловічий товар, — втомлено пояснив Маурітсон і додав не зовсім пристойний жарт.
— Та киньте ви той папірець, — добродушно сказав Бульдозер Ульсон. — Та й ваші дотепи, пане Маурітсон, нам необов'язково слухати. Жартувати ми й самі вміємо.
— Якби-то, — понуро мовив Кольберг.
— Все, приступаймо до справи, — Бульдозер радісно плеснув у долоні.
Він прискіпливо оглянув свої сили, в які входили, крім Кольберга, Ренна й Гунвальда Ларсона, ще два молодших інспектори, експерт по гранатах із сльозоточивим газом, технік-калькулятор і нездарний поліцай на ім'я Бу Цакрісон, якого, дарма що бракувало службовців, начальство залюбки відпускало для всіляких спеціальних завдань.
Начальник управління поліції та інші високі чини, хвалити бога, після того перегляду кінострічки не з'являлись і навіть не дзвонили.
— Починаймо репетицію! — гукнув Бульдозер. — Рівно о шостій Маурітсон дзвонить у двері. Ану, подзвони ще раз.