Замкнена кімната
Шрифт:
Маурітсон задумався.
— Отже, це має означати, що я ще не вільний? — спитав нарешті він.
— Гм, як вам сказати. І так, і ні. Адже продаж наркотиків, хоч як крути, — немалий злочин. І якби дійшлося до суду, ви б схопили… — Він замовк і почав рахувати на пальцях. — Так, місяців вісім, принаймні не менше як шість.
Маурітсон спокійно дивився на нього.
— Аз другого боку, — пожвавішав Бульдозер, — я пообіцяв вам відпустити цього разу гріхи з тією умовою, що й сам матиму щось від вас.
Бульдозер випростався, плеснув долонями перед носом у Маурітсона і сказав навпростець:
— Іншими словами, коли ти зараз не витрусиш усе, що тобі відомо про Мальмстрема й Мурена, ми заарештуємо тебе як їхнього спільника. У квартирі виявлені відбитки твоїх пальців. А потім знов передамо тебе Якобсонові, а крім того, доглянемо, щоб перед тим тебе добре відшмагали.
Гунвальд Ларсон схвально глянув на свого шефа і сказав:
— Я особисто залюбки…
Він зробив значущу паузу, та Маурітсон навіть оком не змигнув.
— Гаразд, — сказав він. — Я маю ще дещо, ви спіймаєте не тільки Мальмстрема й Мурена, а й інших!
Бульдозер засяяв.
— Це вже цікавіше, пане Маурітсон. І що ж ви хочете нам запропонувати?
Маурітсон позирнув на Гунвальда Ларсона і сказав:
— Простісіньку справу, таку, що й кошеня з нею впорається.
— Кошеня?
— Так, і тоді вже не скидайте на мене вину, коли знов дасте маху..
— Ну що ви, любий пане Маурітсон, навіщо так гостро. Адже й ви зацікавлені, щоб ми спіймали тих хлопців. То що ви там ще маєте?
— План їхньої нової операції, — незворушно сказав Маурітсон. — Місце, час і таке інше.
У прокурора Ульсона очі стали рогом. Він тричі, мов божевільний, оббіг крісло, на якому сидів Маурітсон.
— Кажіть, — пане Маурітсон! Кажіть усе! Вважайте, що ви вже вільні! Якщо хочете, ми дамо вам охорону. Лише кажіть, любий пане Маурітсон, все кажіть!
Бульдозерів запал заразив усіх присутніх, вони повставали з місць і оточили виказувача.
— Добре, — послужливо мовив Маурітсон. — Я, взявся трохи допомагати Мальмстремові й Мурену. Купував для них, що треба. Самі вони воліли не виходити надвір. Ну й, крім купівлі, я мав щодня навідуватись до однієї тютюнової крамнички в Брікастані й питати, чи немає листів для Мурена.
— Чия то крамничка? — відразу спитав Кольберг.
— Я скажу, але це нічого вам не дасть. Я вже сам перевіряв, її тримає одна літня жінка, а листи завжди приносили пенсіонери, і щоразу хтось інший.
— Далі! — підігнав його Бульдозер. — Листи? Які листи? Скільки їх було?
— За весь час тільки три, — відповів Маурітсон.
— І ви віддавали їх?
— Так, але спершу відкривав.
— А Мурен нічого не помітив?
— Ні, я вмію відкривати листи. Ніхто не помітить, у мене свій випробуваний спосіб. Хімія.
— Ну, і що було в тих листах?
Бульдозер не міг устояти на місці. Він перебирав ногами, мов перегодований півень на сковороді.
— Два перших були нецікаві. В них ішлося про якихось типів Г. і Г., що мали прибути до пункту ікс. І таке інше. Короткі записки, і обидві кодом. Я переглядав їх, заклеював конверти і віддавав Муренові.
— А третій?
— Третій надійшов позавчора. Дуже цікавий. Як я вже казав, план нової операції. Докладно опрацьований.
— І ви передали папірець Муренові?
— Не папірець. Там було три аркуші. Звичайно, передав, але спершу зробив ксерокопії і відіслав у надійне місце.
— Ох, любий пане Маурітсон! — вигукнув Бульдозер аж тремтячи з надміру почуттів. — Де те місце? Скільки треба часу, щоб ви забрали копії?
— Забирайте самі, я не маю великого бажання.
— Коли?
— Коли я скажу, де вони. — То кажіть де!
— Стривайте, не гарячкуйте, — мовив Маурітсон. — Товар добрий, будьте певні. Але спершу я хочу отримати від вас дві речі.
— Які?
— Одну — Якобсонів папір, що лежить у вас у кишені. Там написано, що з мене знято підозру в торгівлі наркотиками, слідство припинено через брак доказів тощо.
— Звичайно, ось він, — сказав Бульдозер, засовуючи руку в спідню кишеню.
— І другий папір за вашим підписом. Це вже про мій зв'язок з Мальмстремом і Муреном. Мовляв, справу перевірено, на моєму рахунку немає ніяких злочинних дій тощо.
Бульдозер Ульсон кинувся до друкарської машинки.
Не минуло й двох хвилин, як папір був готовий. Маурітсон отримав обидва документи, уважно перечитав їх і сказав:
— Усе гаразд. Лист із копіями в «Шератоні».
— У готелі?
— Так. Я їх переслав туди. Лист у портьє. До запитання.
— На чиє прізвище?
— На прізвище графа Філіппа фон Бранденбурга, — скромно сказав Маурітсон.
Усі вражено подивилися на нього. Нарешті Бульдозер сказав:
— Чудово, любий пане Маурітсон. Може, ви поки що посидите в другій кімнаті? Зовсім недовго, вип'єте чашку кави з солодкою булочкою.
— Краще чаю, — сказав Маурітсон.
— Чаю… — неуважно проказав Бульдозер. — Ейнаре, подбай, щоб панові Маурітсону принесли чаю і булочок… і щоб він не нудився сам.
Ренн вийшов з Маурітсоном, але скоро повернувся.
— А що ми далі робимо? — спитав Кольберг.
— Забираємо листа. Негайно, — відповів Бульдозер. — Найкраще, як хтось із вас піде туди, назве себе графом фон Бранденбургом і попросить пошту для нього. Хоч би ти, Гунвальде.