Замкнена кімната
Шрифт:
Поліцай, якого покусав собака, мав просидіти кілька. тижнів на бюлетені: розірвані м'язи й жили не швидко гояться.
Та найгірше було самому собаці. З хірургічного відділення ветеринарного інституту повідомили, що, хоч кулю пощастило витягти, ще хтозна, чи не доведеться усмертити собаку, бо можливе зараження. Щоправда, писали ветеринарні лікарі у своєму висновку, Бой молодий, дужий пес, і загальний стан у нього задовільний.
Тим, хто знав їхню термінологію, це не давало великої надії.
Ренн сидів з чималим пластиром на лобі і з двома синцями, які ще дужче відтіняли його червоний від природи ніс.
Гунвальдові Ларсону, власне, треба було б лишитися вдома, бо навряд чи він міг щось робити з міцно забинтованими правою рукою і правим коліном. А крім того, на голові в нього була велика ґуля.
Кольберг був у кращому фізичному стані, в нього тільки дуже боліла голова, що він пояснював нездоровим повітрям на полі бою. Спеціальне лікування — коньяк, аспірин і пестощі дружини, яка постаралась йому догодити, — лише трохи зменшило той біль.
Оскільки ворог не брав участі в бою, його втрати були незначні. Щоправда, у квартирі конфіскували деякі речі, але навіть Бульдозер Ульсон не зважився б твердити, що втрата згортка туалетного паперу, коробки ганчірок, двох банок брусничного соку та купи брудної білизни могли засмутити Мальмстрема й Мурена чи якось перешкодити їхнім намірам.
За дві хвилини перед дев'ятою до кабінету влетів сам Бульдозер Ульсон. Від ранку він уже встиг побути на двох важливих нарадах в управлінні поліції та у відділі боротьби з шахрайством — і був сповнений бойового запалу.
— Доброго ранку, хлопці, доброго ранку, — ласкаво привітався він. — Як почуваєте себе?
Сьогодні хлопці дужче, ніж будь-коли, відчували свої поважні роки, тому Бульдозер Ульсон не дочекався відповіді.
— Учора Рус зробив спритний хід, — повів далі він, — але нам нема чого хнюпитись. Можна сказати, ми втратили пішака чи двох і збилися з темпу.
— Мені здається, що то був швидше дитячий мат, — зауважив Кольберг, який любив грати в шахи.
— Але тепер наш хід, — сказав Бульдозер. — Давайте сюди Маурітсона, ми його трохи потрусимо! Він тримає дещо в запасі. І боїться, панове! Знає, що тепер Мальмстрем і Мурен йому не подарують. Звільнити його тепер — це означає зробити йому ведмежу послугу. І він це розуміє.
Ренн, Кольберг і Гунвальд Ларсон дивилися почервонілими очима на свого керівника. Їх аж ніяк не втішила думка, що доведеться знов діяти за указівками Маурітсона.
Бульдозер приглянувся до них трохи пильніше. Навіть у нього очі були червоні й повіки підпухлі.
— Знаєте, хлопці, про що я подумав цієї ночі? — спитав він. — Чи не краще було б надалі використовувати для таких операцій, як учорашня, свіжіші й молодші сили? Як ви гадаєте? — Він трохи помовчав, тоді додав — А то виходить не дуже приємне видовище, коли літні, солідні чоловіки з досить високим службовим становищем бігають, стріляють і таке інше.
Гунвальд Ларсон тяжко зітхнув і якось осів, ніби йому вгородили ніж у спину.
«А й справді, — подумав Кольберг, — у його словах є сенс».
Але за мить обурився.
«Літні? Солідні? Що він плеще?»
Ренн щось промурмотів.
— Що ти кажеш, Ейнаре? — ласкаво спитав Бульдозер.
— Ні, я тільки хотів сказати, що то не ми стріляли.
— Можливо, — погодився Бульдозер. — Можливо. Ну, годі вже про це. Давайте сюди Маурітсона!
Маурітсон ночував у камері, щоправда, з більшим комфортом, ніж звичайні арештанти. Йому дали окрему катеринку, навіть ковдру, а начальник варти запропонував йому склянку води.
Це цілком влаштовувало Маурітсона, і, за словами того ж таки начальника варти, він спав спокійно, хоч увечері був стурбований і вражений, коли дізнався, що Мальмстрем і Мурен не були присутні під час свого арешту.
Криміналістичне обстеження квартири показало, що вони залишили її зовсім недавно. Виявлено безліч відбитків їхніх пальців на різних речах, а на. одній банці з брусничним соком залишились сліди великого і вказівного пальця правої руки Маурітсона.
— Ви розумієте, що це означає? — інквізиторським тоном спитав Бульдозер.
— Що Маурітсона виказала банка з соком, — сказав Гунвальд Ларсон.
— От-от, саме так, — радісно підхопив Бульдозер. — Він просто спіймався. Ніякий суд не причепиться. Але я не це мав на думці.
— А що?
— А те, що Маурітсон казав нам правду і, мабуть, зможе ще щось додати.
— Так, про Мальмстрема й Мурена.
— А це те, що нас тепер найбільше цікавить, чи як по-вашому?
І ось Маурітсон знов опинився серед них — лагідний, скромний, приємний на вигляд чоловік.
— Отак, любий мій пане Маурітсон, — ласкавим голосом сказав Бульдозер. — Не вийшло те, на що ми з вами сподівалися.
Маурітсон похитав головою.
— Я просто з дива не сходжу, — сказав він. — Може, в них є якесь шосте чуття?
— Шосте чуття, — мрійливо сказав Бульдозер. — Інколи й справді починаєш вірити в шосте чуття. Якщо тільки Рус…
— Який Рус?
— Байдуже, пане Маурітсон, байдуже. Це я сам до себе балакаю. Але мене турбує інше. У нас із вами не зовсім сходиться баланс. Я зробив вам велику послугу, а ви ще й досі не поквиталися за неї.