Жінок там на тютюн міняли, або Перший подвиг Богдана
Шрифт:
– Приймаємо тебе, пане Хмельницький, хлібом-сіллю і щирим серцем!
Було ухвалено збирати в Січі всіх козаків. Як писатиме М. Костомаров у своїй праці «Богдан Хмельницький», «з лісів і ущелин прибігли в січ хлопці-втікачі, котрі жили під назвою лугарів, степовиків і гайдамаків по берегах Дніпра, Бугу, Самари, Конки у землянках, одягнені у звірині шкури, вдоволені лише мізерною тетерею та зате вільні, як вітер, за висловом їхніх пісень».
Поки Хмельницький ходив у Крим, щоб знайти там допомогу в боротьбі з поляками, кошовий Федір Лютай збирав козацтво – все кінне й піше низове Запорізьке Військо, бо переконався: Хмельницький на Січ прибув, щоб підняти козаків на захист України від польської шляхти. За це готовий був хоч і на смерть іти і сам кошовий отаман. Як писатиме С. Величко в своєму літописі, «Хмельницький дуже хитро й передбачливо розпорядився кошовому отаманові й курінній
Хмельницький прибув у Січ 18 квітня, маючи при собі чотирьох знатних татар, посланих ханом Тугай-беєм. Січовики привітали Хмельницького «радісним серцем», а дізнавшись про «прихильність і ласку» до Хмельницького й до всього Запорізького Війська кримського хана і про допомогу його мурзи Тугай-бея, зраділи ще більше. Увечері того дня вдарили з трьох найбільших гармат і це означало, що наступного дня має зібратися все кінне військо. Вдарили три найбільші гармати. Наступного дня, ледь засіріло, на Січі зібралося багато Запорізького низового Війська – тоді воно налічувало понад 30 тисяч вояків. Як розповідає Дмитро Яворницький, «коли вдарили у котли (тулумбаси) для скликання ради, стало видно, що січовий майдан занадто тісний для такої сили війська; тоді кошовий отаман разом з Хмельницьким вийшов за січову фортецю і став на просторішому майдані. Коли старшини й усе військо стали на свої місця, було оголошено про розпочату велику справу проти поляків за їхні кривди й утиски, чинені козацькому війську й усьому українському народові; водночас було оголошено, що справі Хмельницького співчуває кримський хан Іслам-Гірей, котрий послав до козаків знатного мурзу Тугай-бея з чотирма тисячами орди, який висловив повну готовність особисто допомагати козакам проти поляків, але за це залишив у себе заложником старшого сина Хмельницького Тимофія».
Почувши ці слова, військо відповіло: «Слава й честь Хмельницькому! Ми мов череда без пастуха, нехай Хмельницький буде нашим головою, а ми всі, скільки нас тут є, готові йти проти панів і допомагати Хмельницькому до останньої втрати живота нашого!». Ці слова сказані були «єдиними вустами і єдиним серцем» усього зібраного на площі Запорізького низового Війська. Після цієї промови кошовий отаман відразу ж послав у січову скарбницю січового писаря з кількома курінними отаманами і знатними товаришами, звелівши їм винести звідти військові клейноди, аби вручити їх на площі Хмельницькому. Ті винесли зі скарбниці яскраво-червону, писану золотом королівську хоругву, бунчук на високому древку з позолоченою галкою; срібну позолочену та особливо майстерно виконану і прикрашену коштовними каменями булаву; срібну військову печатку й великі нові мідні котли з довбишем; окрім того три легкі польові гармати з достатньою кількістю пороху й куль.
Вручивши й поставивши перед Хмельницьким усі військові клейноди, низові козаки проголосили його гетьманом, привітали з новим званням і висловили цілковиту готовність усі, скільки було люду в Січі, йти з ним на війну».
І сотник реєстрового козацького війська, що був на службі в короля та уряду Речі Посполитої, втікши від Чаплинського на Січ, негадано став гетьманом. Таке трапляється, мабуть, раз на століття. Хоча… Гетьман (польськ. Hetman, від нім. Hauptmann – начальник) – на Україні в XVI–XVII ст. воєначальник козацького війська, а в XVII–XVIII ст. – правитель України і головнокомандувач козацького війська. До середини століття влада гетьмана поширювалася лише на Запоріжжя. Але вже в ході Визвольної війни українського народу 1648–1954 рр. гетьман – першим це був Богдан Хмельницький – став правителем України, а старшим на Січі так і залишиться кошовий отаман.
…I сотник реєстрового козацького війська, що був на службі в короля, Богдан Хмельницький – він же ще й генеральний писар рееєстровців – негадано стає гетьманом Війська Запорізького низового. І лучилася сія подія 19 квітня 1648 року.
Проголосивши Хмельницького своїм гетьманом, частина козаків розійшлася по куренях, як і нині кажуть, «приливати» таку подію, інші ж із кошовим та новообраним гетьманом пішли до церкви, в якій одразу ж по закінченні ради задзвонили. На площі було відслужено літургію та вдячний молебень, потім за наказом
22 квітня 1648 р., взявши з Січі гармати й військові клейноди, гетьман Богдан Хмельницький на чолі козацького війська вирушив на Україну – рятувати її від утисків шляхти і здобувати своєму народові волю.
На гармати, чи як їх називали тоді, армати Хмельницький покладав чималу надію на успіх і майбутні перемоги у битвах. Та й козаки теж покладали великі надії на армати, вони у них завжди користувалися увагою й пошанівком, як наче якісь одухотворені істоти. Як свідчить літописець Самійло Величко, на Січі завжди було 50 гармат, тож кожний кінний загін запоріжців не виступав у похід без артилерії. У ті часи артилерія була дуже дорогою зброєю, тож на Січі зайві гармати зберігались у військовій скарбниці, у плавнях, у потаємних місцях нарівні з коштовностями. Та й Боплан засвідчує:
«Подейкують, що тут, у Військовій Скарбниці, козаки заховали у протоках безліч гармат».
Можливо, це трохи перебільшено (безліч гармат), але козаки мали їх чимало та берегли цю зброю. Вона була дуже дорогою і в ранішні часи, і в козацькі. Під час Гуситських воєн у XV ст. гармата середнього калібру коштувала стільки, скільки коштувало стадо – подумати тільки! – з 442 корів! Один постріл із гармати тоді вартий був дев’яти корів.
Гармати Запорізького Війська були переважно середнього та малого калібру, це забезпечувало артилерії чималу її рухливість і маневреність, що цілком відповідало козацькій тактиці.
За свідченням Самійла Величка, Богдан Хмельницький для поліпшення влучності вогню та маневреності об’єднав усі гармати – їх у нього було загалом 26 – в один підрозділ, а частину їх – 15 гармат – перевів на однокінну двоколісну тягу. Для кожної гармати він почав призначати постійну обслугу та клопотався навчанням гармашів.
Передовому полку було наказано форсованим маршем іти до Чигирина і ловити там підстаросту Даніеля Чаплинського, а спіймавши його, негайно доставити здирника до гетьмана Богдана Хмельницького «на дуже серйозну мову-розмову», – насмішкувато додав вчорашній сотник, а сьогоднішній гетьман. – Ой, побалакаю я з клятим ляхом! За все він відповість, за все. А найперше поверне мені Олену Прекрасну…»
Про Олену Прекрасну Богдан Хмельницький навіть у поході не забував ані на день і з великим нетерпінням чекав на зустріч із нею…
Турецько-татарська експансія загрожувала українцям фізичним знищенням. Шляхетська Польща загрожувала знищенням духовним. Польська шляхта прагнула привласнити величезні простори української землі та закріпачити людей. Католицька церква іменем Христа благословляла будь-які бузувірства і розправи над непокірними «хлопами-схизматами», все роблячи, щоб окатоличити їх. Як свідчить «Історія русів», поляки чинили грабіжництва і звірства, «перед очима батьків спалювали людей на жару і варили в казанах, а потім і матерів віддавали на муки і смерть». І народ України весь час піднімався на боротьбу за волю та кращу долю…
І ось на чолі козацького війська, вчора збіглий сотник, а сьогодні вже гетьман Війська Запорізького рушив на землі «королівщини». Основними вимогами повстанців до польського уряду були: збільшення реєстру, повернення православним українцям забраних у них церков та видачі козакам платні за останні п’ять років. Жаль, але Хмельницький тоді вважав, що воює не з державою та королем, а всього лише з польською шляхтою.
Після обрання гетьманом і укладення військового союзу з Кримом Хмельницький спершу рішуче розпочав відкриту збройну боротьбу зі шляхтою. Протягом 1648 р. він здобув перемоги над польськими військами біля Жовтих Вод, під Корсунем, Пилявцями, здійснив облогу Львова й оточення Замостя. Блискучі перемоги, хоча були й неуспіхи. Та перемог було набагато більше, і величезну територію України було визволено з-під влади Польщі; почалось утвердження нових козацьких порядків та органів влади. А все почалося, як уже мовилося, біля Жовтих Вод.