Жінок там на тютюн міняли, або Перший подвиг Богдана
Шрифт:
Цільна і суперечлива (значить, не така вже й цільна) людина…
Гм… Це щось… гм-гм… суперечливе.
А що таке холеричний темперамент? За наукою, холерик належить до сильного неврівноваженого типу. Це означає, що люди холеричного типу темпераменту можуть витримувати значні психічні навантаження. Але – вкрай нестійкі, підвищено дратівливі.
Сильний тип нервової системи дозволяє їм легко долати труднощі, але неврівноваженість заважає їм бути стриманими. Що сильніше виражено холеричний темперамент, то більш вибуховим характером володіє така людина. Запальність, нестримність і агресивність – найпомітніші риси типових холериків. (Ще раз згадаймо, як 1653 р. Хмельницький,
Вважається, що холерика легко впізнати у натовпі: його рухи – напружені та різкі. Хода – швидка, стрімка.
Холерики надзвичайно самовпевнені, мають високу самооцінку. Упевнені в собі і в своїх силах, часто аж надто самовпевнені. Але як розчаруються в ідеї, то відразу ж її залишать.
Комунікабельні, легко йдуть на контакт. Але при цьому багнуть бути лідером і всюди першим. Полюбляють підкоряти й контролювати оточення: у кожному вбачають суперників. Потяг до лідерства в поєднанні з нестримністю роблять характер холериків досить складним у спілкуванні.
Працездатність їхня – нестійка, залежить від зовнішніх обставин та особистої зацікавленості. В роботі нестримні, нетерпеливі, з труднощами опановують новий вид діяльності. Але якщо холерик зацікавлений, то працюватиме наполегливо й обов’язково досягне бажаного результату.
Дружити з холериком не легше, ніж працювати чи просто спілкуватися. У парі він буде домінувати з постійною гарячковитістю та спалахами ревнощів. Може неодноразово розривати відносини в пориві гніву.
Сильна нервова система дозволяє їм швидко відновлюватись, тому часто холерики мало сплять, тож їм не обтяжливо працювати ночами.
Такий він, холерик.
Таким холериком, за свідченням сучасників, був Богдан Хмельницький.
Добре це чи ні – не мені судити.
Ще в античні часи було виокремлено чотири основні темпераменти: сангвінік, холерик, меланхолік і флегматик, але й сьогодні ніхто не скаже, які темпераменти кращі, які гірші. За І. Павловим, в основі сангвінічного темпераменту лежить сильний, урівноважений і рухливий тип нервової системи; флегматичний темперамент породжується сильним, урівноваженим, інертним типом вищої нервової діяльності; меланхолічний – слабким, гальмівним типом; а ось холеричний темперамент зумовлений сильним і неврівноваженим нервовим складом, коли збудження переважає над гальмуванням…
У побуті гетьман був дуже скромним, носив простий козацький одяг і лише під час урочистостей та дипломатичних приймань одягав коштовне вбрання. І палац його в Чигирині не відзначався пишністю. Гетьман вживав ту саму їжу, що й інші козаки, не відмовлявся від міцних напоїв. Захопленням його були голуби, у різновидах яких він чудово розбирався. Після обіду чи вечері курив люльку, міг під настрій заграти на бандурі.
І в той же час…
«За гетьманування Хмельницького його офіційна резиденція Чигирин мала вражаючий вигляд. За свідченням сучасників, це була простора, висока і неприступна твердиня, оточена болотами і ручаями. «Малий замок» (цитадель фортеці), що підносився на горі, було видно вже на під’їзді до міста. На його стінах стояли 16 гармат, що сяяли на сонці, наче золото. Біля підніжжя Замкової гори розташовувався великий двір Хмельницького з гетьманською скарбницею. За відсутності Богдана фортечним життям керував чигиринський полковник.
До сьогодні збереглося понад півсотні портретів гетьмана, і все ж не просто зрозуміти, який він був насправді на зовнішній вигляд. Вважається, що найточніше гетьмана відобразив на гравюрі гданський майстер Годіус, бо створив він її за життя гетьмана. Гляньмо… Тонкі брови на втомленому обличчі підкреслюють відкритий і водночас владний погляд темних очей. Високе чоло, трохи задовгий ніс, закручені донизу вуса, міцно стулені тонкі губи, круто зрізане підборіддя. Був він, за свідченням очевидців, трохи вище середнього зросту.
На портретах Годіуса на голові у Хмельницького зображено шапку, прикрашену страусовим пір’ям і хутром. Гетьман вбраний в атласний жупан і верхній одяг – делію з широким хутряним коміром і коштовними застібками. У руці він тримає булаву. Обличчя енергійне, з виступаючими вилицями і довгим носом. Погляд – спокійний і впевнений, але невеселий, на переніссі та лобі пролягли глибокі зморшки. Відчувається, що це сильна, але дуже втомлена людина.
Мав міцну будову тіла, як кажуть, «широкий у кістках».
Правда, міг бувати неймовірно жорстоким. Спалахував, як порох, і тоді пощади від нього вже не було нікому (як не отримала її й Олена). У жовтні 1653 р. у Чигирині Хмельницький, як мовилося, власноручно «вийняв шаблю і порубав черкаського полковника Єська». За віщо? А за неповагу, виявлену до гетьмана. (Потім, щоправда, охоловши, «гетьман до козаків поклонився тричі до землі та велів їм дати діжку меду».)
Вже була у нас мова про те, що Олена Чаплинська (вона ж водночас і Хмельницька, принаймні побула нею якийсь час), розігруючи з себе закохану в гетьмана, передала в тій куті меду, переграла саму себе і, посіявши вітер, пожала, як і слід було чекати, бурю. Як і її далека-предалека попередниця зі Спарти Олена Прекрасна. Все, що Олена Прекрасна з Чигирина досягла своєю грою, вона і втратила в один день – разом зі своїм життям. Як і її далека попередниця зі Спарти.
Але втратила не лише Олена. За великим рахунком, утратив усе, що до того досягнув, і сам гетьман. Він теж переграв сам себе, тільки не з Оленою, а з московським царем.
І йому це теж, як і Олені раніше, коштуватиме життя.
А все ж мовби складалося добре: вітер дув у його вітрила, вода лилася на його млин, але швидко все змінилось, і виною тому був сам гетьман. Власне, його роздвоєність і намагання виступати проти польської шляхти, але – Боже борони! – не проти польського короля. А всидіти можна лише в одному сідлі на одному коні…
Після перших перемог військо Хмельницького розташувалося біля Білої Церкви. Чомусь його дії вже тоді почали відзначатися нерішучістю: тепер уже мова не йшла про особисту помсту. Перебігом подій Хмельницький був поставлений на чолі широкого народного руху, результатів якого він не міг передбачити, і це його насторожувало. Гетьман змушений був іти за рухом. Сам він уже не проти був і замиритися з поляками. Із цією метою навіть відрядив посольство до Варшави з вибачливим листом до короля – було й таке в бойовій біографії гетьмана. Про звільнення України від польсько-шляхетського панства він уже не думав. Він чи не злякався того, що сам же й розпочав. Але ж він не хотів іти проти Польщі й короля, він вирушив відомстити шляхті, зокрема своєму кривдникові Чаплинському, а воно раптом он як повернулося.