Жінок там на тютюн міняли, або Перший подвиг Богдана
Шрифт:
І чи не вперше в словах гетьмана пролунала погроза, – Олена тоді до неї не прислухалась, – як вона потім буде каятись!..
Водночас своє таємне розслідування рівнобіжно офіційному проводив і Тиміш. І теж виявив подружню невірність мачухи, її адюльтер з молодим ключником і крадіжки з полкової скарбниці.
Мало того, Тимошу пощастило перехопити листа Даніеля Чаплинського (виявляється, нічого йому не сталося!), що його він надіслав зі сховку своїй дружині Олені. У тому листі містилася інструкція, як треба приховувати викрадені скарби гетьмана, а його самого отруїти. І тоді вони – Чаплинський та Олена – знову будуть разом…
Це вже була змова з метою вбити гетьмана.
Тиміш спішно доповів батькові про лист Чаплинського до Олени, котра Прекрасна-Прегарна, і про їхню задумку позбутися гетьмана, відправивши його у світ предків.
Розлючений Хмельницький віддав наказ: обох винуватців, Олену та її коханця-управителя, схопити, роздягти догола і, прив’язавши їх одне до одного, повісити! І зробити це негайно. І не звертати уваги на благання винуватців та їхню клятьбу, що такого більше не повториться.
Тут може виникнути подив: гетьман, який так кохав Олену, наказав – за якусь золоту цяцьку, викрадену гетьманшею разом з ключником, – схопити її, роздягти й повісити голою – а вона ж його законна жона, гетьманша! – під брамою. Невже гетьман міг видати такий наказ? Хоча недарма кажуть: від любові до ненависті – один крок!
За іншими історичними даними, хоч і було саме так, але в той же час…
І трохи не так.
Хоча, скорше, так.
А втім, ось як цю несимпатичну історію, що лучилася з гетьманом Богданом Хмельницьким та його коханою жоною, гетьманшею Оленою, подає видання «Усі гетьмани України» (Фоліо, 2008):
«…відчути вповні щастя подружнього життя Богданові не випало – Україна була охоплена жорстокою війною. Та й саме одруження скінчилося трагічно – у критичні дні війни, коли гетьман з військами підійшов до Берестецького поля, з Чигирина донеслася звістка, котра остаточно могла зламати Богдана: його кохана «Прекрасна Єлена» зрадила його!
Різні джерела по-різному розкривають обставини цієї заплутаної справи. Так, польський мемуарист Станіслав Освєнцім переповідав цю, за його словами, «смішну історію» так, як він почув її з вуст Яна II Казимира під час вечері напередодні Берестецької битви. Король же втішався з того, що гетьманша закохалася в якогось годинникаря, котрий служив у Хмельницького управителем двору, «ключником». Таємний роман Мотрони з цим годинникарем начебто тривав уже досить довго, аж поки гетьман не виявив пропажі барилка з червоними золотими. Спершу подумав на старшого сина Тимоша, що той, вирушаючи в похід на Литву, прихопив його з собою на нагальні військові потреби. Однак, отримавши від гетьманича запевнення щодо власної непричетності, віддав наказ про таємне розслідування цієї справи. У ході розслідування й випливла інформація не лише про причетність управителя до викрадення, а й про його адюльтер (подружню невірність) з пані гетьманшею. Розгніваний Богдан, довідавшись про цю брудну справу, звелів обох винуватців роздягти догола і, прив’язавши одне до одного, повісити. Так принаймні з неприхованою втіхою і гомеричним сміхом розповідав своїм наближеним король. Очевидно, що розповідь Яна II Казимира, насичена деталями стосовно способу покарання таємних коханців, була стилізована саме для сміху і навряд чи цілком відповідала реаліям.
Тогочасний високий литовський посадовець Альбрехт Радзивілл у своєму описі був значно стриманішим і менш емоційним. Крім того, згідно з його версією, пропажу золота виявив Тиміш Хмельницький. Він же і вислідив злодія, довідався про його аморальні зв’язки зі своєю мачухою, яку, за наказом батька, і повісив разом із ключником на одній шибениці.
Інформація ж, яка виходила з козацького табору, вказувала на те, що причиною страти Мотрони став перехоплений лист Даніеля Чаплинського до своєї колишньої дружини, в якому містилась інструкція, як можна приховати викрадені у Хмеля скарби, а його самого отруїти. За дорученням гетьмана справу таки розслідував Тиміш. І саме йому начебто пофортунило знайти викрадене золото і викрити спільників гетьманші, після чого Мотрону, а також її матір і ще п’ятьох осіб було страчено. Отже, за такої інформації, причина трагедії полягала не стільки у факті подружньої невірності Мотрони (якщо вона була насправді), скільки у наявності розгалуженої шпигунської мережі в оточенні гетьмана, до якої якимось чином було залучено і гетьманшу. Проте абсолютно очевидно, що особиста образа справила вплив на дії Богдана, одначе не вона стала вирішальним фактором, що визначила подальший вибір Хмеля – підняти повстання проти польської шляхти».
З правічних часів Берегиня (Велика богиня) була найстаршою богинею добра й захисту слов’ян від усілякого зла.
Наші далекі прапращури зображували її жінкою у довгому одязі, що підняла у благальній молитві руки до неба (до сонця), із ореолом (диском) навколо голови.
З часом Берегиня стає «хатньою» богинею, захищає оселю, малих дітей, родину від лиха-біди, від хвороб і лютого звіра. У ті часи вона зображувалася на білих рушниках, які вивішувалися над вікнами й дверима, щоб захищати домівку від злих сил. (Над вікном тому, що зло таке: не пустиш його у двері, пролізе у вікно.) Дещо схематичний образ Берегині вирізьблювався на дереві (на віконницях, дверях, ґанках). Невеликі зображення богині (мідні обереги) слов’яни носили на грудях, аби не впустити туди зло, бо груди і серце людині дано лише для добра і всього світлого. І Берегиня віками надійно берегла і людину, і родину. І завжди захищала оселю і сімейство, яке в ній жило.
Кожна жінка у слов’ян, а потім у давніх русичів-українців була Берегинею. І матір’ю, і захисницею роду людського і кожної сім’ї. На ній і трималися хата, сім’я, діти, злагода, доброта і любов.
Так був вихований змалечку й Богдан Хмельницький. Його матір’ю була проста козачка, Берегиня батькового сімейства та їхньої оселі.
Такою ж Берегинею була в сім’ї самого Богдана його перша дружина Ганна Сомко. Богдан був завше зайнятий чоловічими справами, все інше в Суботові трималося тоді на дружині Ганні. І Богдан був спокійний – тил його надійно захищений, сім’ю від усіх негараздів вбереже вона, дружина та берегиня Ганна Сомко. Це чоловіки можуть згрішити чи щось від сім’ї потай поцупити, а жінка живе лише для сім’ї та все несе не з сім’ї, а – в сім’ю. Тож був певний, що й друга його дружина, Олена, стане такою ж його берегинею.
А вона стала – чого їй ще не вистачало, він же її усім-усім забезпечив і відмови вона ні в чому не мала! – стала зрадницею. І крадійкою. Не оберігала сім’ї, як то їй, жінці, було самими небесами дано, а навпаки – руйнувала її. Крадіжок – бррр!!! – що їх вчиняла Олена, він не міг їй пробачити. А надто зради.
Зради він не прощав нікому – ні козакам, ні побратимам, якщо останні до неї вдавалися, ні рідним, ні…
Ні своїм, ні чужим.
У гніві не знав спину. Гнів-образа за зраду тієї, яку він свято кохав і вважав своєю богинею та Берегинею і якій довіряв, – засліпив його.
А засліплений гнівом, звелів скарати на горло зрадницю і крадійку. Охолонувши, трохи мовби засумнівався: може, не треба було її так? Вона ж його жона… Хоч і не стала Берегинею. Але внутрішній голос – а він його завжди слухався – йому велів: треба! Бо інакше зло візьме владу над світом. Не прощаєш зради чужим, не маєш прощати її і рідним.
Жона має бути тільки Берегинею. Іншого не дано. І Тиміш, син його, який, коли батько бував у походах, – а це траплялося часто, – зоставався в Суботові за старшого, і виконав гетьманів наказ. Знищив ту зміюку, що її гетьман пригрів у себе на грудях. Хоча забути Олену гетьман ще довго не міг, але, пересилюючи себе та свої почуття, і віддав наказ: смертю покарати за зраду, крадіжки та за підготовку замаху на нього, кохану – вчора ще кохану – Олену Прекрасну. Але, як уже мовилося, забути її ще довго не міг, як і збагнути того, що вона накоїла і ще задумала накоїти…
Існує й інша думка-гіпотеза: а раптом Тиміш велів стратити мачуху за адюльтер і крадіжки без згоди на те батька?
Таке припущення вміщено у збірнику «100 найвідоміших українців», Київ, 2005, в нарисі «Богдан Хмельницький»:
«Зі спадкоємцем Богдана у неї (мачухи Олени. – В. Ч.) склалися відверто ворожі стосунки. Схоже, ця «степова Олена», як іноді її називали, крім вроди й спокусливості, іншими чеснотами не відзначалася. Коли гетьмана не було в Суботові, вона зі своєю матір’ю розтринькувала його майно. (Казну оббирала разом із своїм коханцем-ключником. – В. Ч.). В 1651 р. після якоїсь незрозумілої історії Тиміш, людина крутої вдачі, за відсутності Богдана наказав стратити її. Проте його стосунки з батьком не погіршилися. Ймовірно, гетьман безпосередньо або ж натяком сам дав таку вказівку. Ходили чутки, що Мотря (себто Олена. – В. Ч.), намовлена єзуїтами, намагалася отруїти Богдана».