Знак зодіака
Шрифт:
Та й в індивідуальних випадках лише любов дає ключ до серця інших людей. Треба дивитися в глибину єства своїх друзів, Володю. Тоді з’являться мости, які з’єднують рідні серця.
Дала”.
У відповідь полетів ще розпачливіший лист:
“Дало! Радість моя!
Нема, нема в сучасному рідного серця! Сумно мені, тяжко мені! Мариться мені ваш світ, як квітка осяйна, казкова, як чудовий запашний плід. Як жити, не маючи змоги побачити вас, — таємничих і
Володя”.
“Коханий друже Володю!
Я не згодна з тобою. Наше життя прекрасне — це так. Але ти забуваєш, що воно виросло з вашого життя і вашої боротьби, як чарівна квітка виростає з непомітного і часто негарного стебла. Якби не було вас — не було б і нас.
Для нас це — аксіома.
Моя мудрість, якою ти захоплюєшся, — то мудрість дівчат, які тебе оточують. Знайди, прочитай, відкрий. Наше осяйне життя вже пускає парості серед твоїх ровесників, однодумців, товаришів, подруг. Шукай такі парості, будь садівником. Якщо зможеш. Бо прагнення в Майбуття без напруженої праці — то велика химера, будування повітряних замків.
Дала”.
“О моя Дало!
Не хочу бути мудрецем. Кохаю тебе, невідому, таємничу! Хотів би розламати закони природи, щоб обійняти тебе…”
На цей лист відповіді не було.
Минули дні. Незабаром Лада мала від’їхати на Полтавщину. Володя почав хвилюватися. І вирішив відвідати дівчину на її квартирі. Сонце вже сідало за обрій, коли він дістався на Нивки і наблизився до будинку. Безборонно ввійшов у хвіртку. Постукав тихенько в двері. Тихо. Рушив далі. В коридорі — теж нікого. У прочинені двері заглянув до кімнати.
За столиком, спиною до дверей, сиділа Лада і щось писала. Трохи збоку лежала купка листів. В очі впав знайомий почерк. То був його почерк!
Ніби блискавиця пронизала свідомість хлопця! Він усе збагнув!
Лада оглянулась. Погляди їхні зустрілися. Білопінний потік і тепле вогнище карих очей.
— Це ти, Дало? — прошепотів Володя. — Ти, подруго далека?
Вона мовчала. А очі її сповнювалися сльозами великої радості. Він ступив до неї, торкнувся пальцями її попелястого волосся, підстриженого, як і в тисячі інших дівчат.
Вона простягла руки йому назустріч.
Кохана з далекого Майбутнього…
І. Росоховатський
ПРИЗЕМЛЕННЯ
Оповідання-жарт
У кабіні нашого зорельота запахло сумішшю бензину і бузку, трьома короткими спалахами вдарив запах троянди, поплив аромат ковилового степу, східних солодощів… Запахи змінювалися невловимо швидко: іноді кілька тисяч разів за секунду.
Ерудований у фантастиці читач вже, напевне, здогадався, що то був символічний код, який застосовували замість звуків мови жителі далекої планети в сузір’ї Лебедя — розумні істоти з надзвичайно розвиненим нюхом.
— Вітаю тебе з щасливою посадкою, мій запашний, — запахла Ніжнобузкова-3 (так приблизно перекладалось її ім’я на земну мову).
— Дякую, — пахнув у відповідь Пригорілий-7 (йому дали таке ім’я, бо його запах був схожий на запах пригорілого молока). — Залишишся в кораблі, а я піду домовлюсь про офіціальну врочисту зустріч.
— Будь обережний, о запашний. Хоч наші астрономи і встановили, що жителі цієї планети досягли високого ступеня культури, але через цікавість і захоплення вони можуть роздерти тебе на шматки або задушити в обіймах. Надягни жорсткий скафандр марки “ДВА” — для зустрічі тубільців.
— Постараюсь не розпалювати їхнього подиву, — поспішно заспокоїв її Пригорілий, надіваючи скафандр із захисними кільцями.
Пригорілий виліз із люка і, включивши двигуни скафандра, полетів до міста, яке виднілося вдалині. Кібернетичний перекладач, прикріплений до його тулуба, безперервно приймав передачі місцевих радіостанцій, розшифровував їх і таким чином засвоював мову тубільців. Він повідомив космонавтові, що планета називається Земля.
На околиці міста Пригорілий виключив двигуни, ввімкнув апарат невидимості й закульгав на своїх трьох суглобистих ногах тихою зеленою вулицею.
Біля одного з будинків Пригорілий побачив трьох землян і попрямував до них.
“Перш ніж я стану видимий, треба їх підготувати, — подумав він. — Скажу їм кілька слів. Тільки б вони не знепритомніли”.
— Послухайте, — почав він. — Постарайтесь не лякатись.
— Васю, це ти увімкнув транзистор? — запитав один із землян другого.
— Ні, — мотнув головою той, якого назвали Васею,
“А, що буде, те й буде!” — вирішив Пригорілий і натиснув на ручку апарата видимості. Щоб вони не повтікали з переляку, він швидко сказав:
— Добридень, жителі ароматної Землі! Привіт вам від братів по розуму!
— Дивись, Васю, та він же з іншої планети!
— Довго ж ви не прибували до нас, — привітно відказав Вася. — Вже й п’єси про вас показували, і фантастичні фільми. Там і такі ж, як ви, були, і ще дивовижніші.
“Значить, вони підготовлені до нашого прибуття, — з полегшенням і в той же час трохи розчаровано подумав Пригорілий. — Нічого, зараз я їх здивую”.
Він включив двигуни й прожектори, злетів у повітря, зробив кілька карколомних піруетів, заграв усіма барвами веселки.
— Красиво, — сказав один із землян.
— Красивіше, ніж у театрі, — додав другий.
Образа заворушилась у грудях Пригорілого. “Може, вони не усвідомили по-справжньому, хто я такий?” — подумав він і враз зробився невидимий.
Почулися вигуки:
— Як штукар у цирку!
— Порівняв. Той ще й не таке витворяє!
За одну мить Пригорілий, ображено бурмочучи, промчав кілька кварталів, влетів у відчинене вікно третього поверху і тут спинився, відсапуючись. До нього долинули голоси. Пригорілий прислухався. За стінкою, очевидно на кухні, розмовляли дві жінки.