Золотий Ра
Шрифт:
Яка ж річечка впадає в Південний Буг за чотири дні плавання від гирла?
Сядьмо на звичайного весельного човна й вирушмо від гирла вгору, а через чотири дні зійдім на берег і розгляньмося довкіл. Одразу за пристанню побачимо вулиці райцентру Вознесенська Миколаївської області. А з лівого боку в Південний Буг упадає річечка Мертвовод!
Промовиста назва?
Ось як точно все визначив Геродот! Після нього минуло дві з половиною тисячі років, а гірковода річечка так само несе свої хвильки в Південний Буг, можливо, всі ці дві з половиною тисячі років однаково й
— Чому ж ти іменуєш цю річечку Ексампеєм? — дивуюсь я.
Ось як написано в «Історії» Геродота: «Назва річечки й місця, звідки вона витікає, по-скіфському Ексампей, еллінською ж мовою — Священні Дороги».
Я вагаюся й заглядаю до словника: невже «Ексампей» — скіфське слово?.. Ні, не скіфське, а грецьке. Його слід перекладати як «Спалища». Можливо, на Ексампеї було священне урочище скіфів-праслов'ян, куди з усіх навколишніх сіл звозили небіжчиків для спалювання. Це підтверджується й грецькою назвою місцевості та річки «Священні Дороги» («Гіре Годе»). Адже дороги до храмів, до присвячених богам урочищ, а також до некрополів («Міст мертвих») стародавні елліни, та й усі інші народи, вважали священними. До речі, слово «Мертвовод» або «Мертвовід» можна тлумачити не тільки як «мертва вода», а й як «остання дорога», котрою вели-проводили небіжчиків.
Схоже на те, що врочище дуже довго зберігало роль священного, де було заборонено селитись, а може, й орати; про це свідчить і топоніміка обабіч річки: Малосолоне, Кам'януватка, Крива Пустош, Павлогірківка (звідси витікає Мертвовід!).
Але мені не все зрозуміло, і я знову запитую свого гостя:
— Як же розуміти оті твої слова? Ти пишеш: «Назва річечки й місця, звідки вона витікає, по-скіфському Ексампей, еллінською ж мовою — Священні Дороги». Тобто Гіре Годе. Адже й Ексампей, і Гіре Годе — слова еллінські, а не скіфські!
Батько історії не вагається ні на мить.
— Що ж там неясного? Те речення слід розуміти так: «На струмок і врочище, яким він протікає, скіфи кажуть «Спалища», а елліни — «Священні Дороги».
Визначивши час і місце дії, повернімося знову до того колосального казана. Геродот каже:
— В цім урочищі (Ексампеї) стоїть судина, разів у шість більша за ту судину для розведення вина, яку Павсаній, син Клеомброта, звелів поставити при вході в Чорне море й присвятити богам.
— А ти сам бачив ту Павсанійову судину? — вже знаючи, про що йдеться, запитую в Батька історії.
— Бачив на власні очі, — відповідає Геродот. — Вона вільно вміщує шістсот амфор.
— А скіфська невже справді вшестеро більша?! — мимоволі вихоплюється в мене. — Добря-ачий казанок... Який, ти казав, він утовшки?
— Ось такий: шість пальців! — Геродот притуляє до правої долоні ще й великий палець лівої руки.
— А хто був той Павсаній, син Клеомброта?
— Один з героїв греко-перських війн, головнокомандувач еллінських військ у славнозвісній битві під Платеями, — каже Геродот. — Небіж спартанського царя Леоніда й опікун його сина Плістарха — неповнолітнього царя.
Отже, Павсаній був людина достатньо багата й могутня, щоб розщедритися перед богами на такий дар.
Але скільки це — 600 амфор?
Амфора, або метрет, дорівнювала сорока літрам води. Казан Павсанія вміщував... 24 тисячі літрів!
Чи було це дивом у ті часи?
Було, але не «восьмим дивом світу».
Батько історії знає не про один такий казан.
— Вирішивши за щось там віддячити лідійському цареві Крезові, лакедемоняни виготували мідний казан для розведення вина, ще й оздобили вінця ззовні найрізноманітнішим орнаментом. Той казан уміщував триста амфор, — розповідає Геродот. — Після багатьох поневірянь казан опинився в храмі Гери на острові Самосі.
Триста амфор — це дванадцять тисяч літрів рідини... Я прошу Геродота розповісти й про інші відомі йому колосальні посудини.
— Той-таки Крез одіслав свого часу в дар Дельфійському храмові два казани для розведення вина. Один був золотий, другий — срібний.
— Ти їх бачив? — питаю я.
— Аякже! Раніше золотий стояв у святилищі, як увійдеш — з правої руки. Ну, а срібний був ліворуч од порога. Тоді храм згорів, ну, після пожежі золотий перекотили в скарбницю клазоменян. Срібний — у притвор храму.
— А які були завбільшки ті казани?
— Золотий важив вісім з половиною талантів і дванадцять мін. Вагу срібного не пам'ятаю, але вміщував він 600 амфор. На свято Феофаній дельфійці наповнювали його втричі розведеним водою вином.
— Ти й ці казани бачив на власні очі? — питаю я, намагаючись у думці виважити казан, зроблений із восьми з половиною талантів і дванадцяти мін щирого золота: талант — 26 кілограмів, міна — близько 450 грамів; отже, на той казан пішло двісті з гаком кілограмів коштовного металу.
— Ті казани бачив не тільки я, а кожен, хто відвідував Дельфійський храм. Хто робив золотий — не знаю, а срібний виготовив Феодор із Самосу. Так мені казали дельфійські жерці. І я з ними цілком згоден. Бо так гарно міг зробити тільки славетний Феодор.
Чітка, детальна розповідь гостя мого не лишає сумнівів у тому, бачив чи не бачив він срібного Крезового казана. На власні очі бачив Геродот і казан Павсанія.
— А казан скіфського царя Аріанта тобі теж доводилося бачити? — з побоюванням питаю я.
— Мені показували його місцеві жителі... — після певної паузи відповідає він і мимоволі поводить плечем.
Отже, тепер я знаю, коли його поранено: як ходив потайки від скіфських жерців-енареїв глянути на той казан; скіфи не терпіли чужинців, котрі намагалися побачити їхні священні місця й священні речі. Геродотові дісталася стріла в плече. Він про це не любить розводитись, та я й не розпитую: кожен має право нікого не впускати до своїх найпотаємніших таємниць...
Зате вже не маю сумнівів, що йому показували той казан. Якщо Геродот бачив щось на власні очі або знає про нього з надійних джерел, він завжди підкреслює: це я перевірив сам; про це мені розповідав управитель храмовим майном у єгипетському місті Саїсі; імена царів перерахували мені за своїми книгами єгипетські жерці; я доїхав аж до Елефантіни, а про землі за Елефантіною вже довелось просто розпитувати в людей і збирати чутки.