Золотий Ра
Шрифт:
Тепер у Сардах не було щасливішої людини. Крез остаточно зміцнів і піднісся духом. Ніколи мул не підніметься на царський трон, отже, нам не страшна ніяка Персія, — радів Крез, цілком певний своєї перемоги над персами.
Але ні він, ні хтось інший у Сардах і гадки не мав про те, що його стара сестра Арієніс уже давно підкупила Дельфійську піфію: Аполлонова провісниця щоразу говорила такі слова, яких від неї вимагала позбавлена трону мідійська цариця. Облудні двозначні слова. У першому випадку піфія сказала Крезові: «Якщо ти почнеш війну, то зруйнуєш велике царство». Тепер кожен передчував: ожиріла розпещена Лідія не витримає натиску молодої розбійниці Персії. Але Крезові хотілося по-своєму витлумачити ці туманні слова. Коли ж піфія заявила в другому випадку, що Лідія загине тоді, як мул умоститься на перському
Цар і раб
Я дивився, як ці вбрані в шкіряний одяг люди тягають од моєї пекарні в'язки дров, і думав, що людина вчиться все життя, а так і помирає дурною. А я ж мав себе мало не за найрозумнішого від усіх. За найщасливішого з-поміж смертних. А де був мій розум тоді? Чому я не вірив, чому нехтував усі прикмети, які мені чи не на кожному кроці підкидало прихильне до мене божество?..
Свою сестру я мав би зрозуміти з самого початку: вона нічого не програвала у війні, до якої мене підштовхувала. Коли б я переміг перського царя, то повернув би сестрі відібране в неї царство. Навіть коли б вирішив залишити його собі, як вона й пропонувала останнім часом, то мене ж усе одно не порівняєш із цим кровожерним перським «пастухом» — її любим онуком. Та й коли б цей «пастух» мене переміг — сестрі моїй не було б від того ні гірше, ні краще. Отож не слухай поради того, хто хоче мати від тебе користь. Вік живи — вік учись...
Чому я не зважав на прикмети?..
Давно минули ті благословенні часи, коли боги являлись людині у власному образі, тепер же вони розмовляють із нами тільки незрозумілою мовою прикмет. Невже такою незрозумілою?.. Коли я цієї весни привів своє військо до прикордонної річки Галісу і вирішив трохи перепочити на її берегах, серед ночі знялася така жахлива буря, а з гір линула ціла стіна води, мої перелякані вої кинулися втікати, кожен третій вершник позбувся коня. Тож хіба важко було збагнути, що означає цей божий знак?
А я так і не звернув на нього уваги. Заплющив очі на прикмети й наступного дня, коли під час переправи втонув мій перший воєвода. Я призначив замість нього іншого й звелів іти вперед, щоб завоювати все південне узбережжя Понту Евксінського, яким раніше володів чоловік моєї сестри, а тепер перехопив цар Персії. Під містом Птерія я дуже легко розбив місцевих сірійців і кількатисячний перський полк, а потім пограбував місто й усіх працездатних продав у рабство.
Одразу довідавшись про моє вторгнення до його володінь, перський цар Куруш приспів аж з-під Вавілона, якого марно облягав іще з початку зими. Що тепер про це говорити, я ж саме того й хотів... Коли вивідники повідомили, що перси днів за чотири будуть тут, я з усіма воєводами поїхав оглянути поле по той бік Птерії, де ми вирішили перестріти перського царя. Й тут у невеличкому оливковому гайку ми побачили дивне видовище. Посеред гаю мелькав смугастими боками величезний тигр, неначе намагався виборсатись із липучої сірої павутини, — то були тисячі голохвостих скельних пацюків. Тигр шарпав їх зубами й роздирав пазурами, він уже закидав ними півгайка, але пацюки вперто й сліпо лізли й лізли на нього. З тигра теж текла кров, а я стояв і зачаровано дивився на те страшне змагання, аж поки тигр знесилів од утрати крові й поволі вкляк. По обіді ми верталися назад знову попід тим самим гаєм. Там уже не було жодного пацюка, але не було й того величезного красеня-тигра, між двома оливами лежав чистий білий кістяк.
Тепер я знаю: цю прикмету дав мені якийсь дуже прихильний до мене бог, але я і її знехтував. Ось чому перські вої носять від моєї пекарні в'язки дров...
Ми чекали рать перського царя за тим оливковим гаєм, Куруш не мав іншої ради й став навпроти нас. Кривава січа тривала з передобіддя до пізнього вечора, коли вої вже не могли відрізняти чужих од своїх, і ми врешті розчепилися. Цілу ніч я не спав і думав про тигра в гаю. «Невже тигр мусив поступитися тій живій пацючій лавині?» — сам себе запитував я.
Вранці сурми в перському стані не закликали до січі, і я аж неначе полегшено відітхнув: тигрові не доводилося ганебно втікати від пацюччя.
Не було в світі могутнішої й відважнішої за мою рать, але персів виявилося несподівано багато: Куруш підняв проти мене всі підкорені ним народи й племена. Я покликав своїх союзників: єгиптян, вавілонців і лакедемонян. Тигр мусив угамувати царську гордість і покластися на розум.
Я повернувся до Сард, попросивши союзників прибути до мене в перший день літа. Ну, а свою рать я вирішив розпустити до весни, хоча мав би зважити на дуже дивну прикмету: всі поля навколо моєї столиці заполонили тисячі тисяч гадюк, яких коні чавили копитами й з несподіваною охотою поїдали, мов найсоковитішу траву.
Лідійським тлумачам знамень прикмета видалась дуже втішною, але я все-таки послав вісника до тельмеських тлумачів, які славилися на все моє царство.
Вісник мій не встиг. Я вже потім і без тлумачів здогадався, яку ж прикмету явило мені добре божество. Змія — то творіння доморосле, змія народжується й помирає на рідній землі, а кінь — прийшлий: отож моїй землі загрожувала ворожа рать.
А я вже встиг розпустити до весни половину своїх воїв...
Цар Куруш — хитрий боєць. Тепер я певен, що він і на царство свого діда Астіага напав зумисне тоді, коли я справляв роковини по синові й не дивився в бік Мідії та Персії. Тепер вивідники донесли йому, що я скликаю союзників аж на перший день наступного літа, а своїх воїв розпускаю по домівках до самої весни. І я побачив усю перську рать на п'ятий день після нашого повернення до столиці. Звістку про нашестя Куруш приніс мені сам...
Тепер він сидить на моїй терасі й дивиться на своїх воїв, що поліно до поліна вимощують посеред акрополя величезне багаття. Мудрий молодий шакал. Хоча, може, правильніше було б назвати його молодим тигром або левом. Який полк я міг вислати назустріч йому? В Сардах лишилося тільки три тисячі царської варти, а навколо Сард немає мурованої стіни, укріплений тільки акрополь. Я майже напевно знав, що після січі під Птерією в Куруша лишилося добрих тридцять тисяч лучників і мечоносців, тож мене можна було витягти з акрополя за півтора-два дні.
Нам трохи допомогли наші небожителі. Три дні Куруш вагався й не йшов на приступ Сард, тим часом до нас ночами таємно пробралося чимало тих воїв, що я їх був розпустив до весни: почули про перса й поспішили нам на спомогу. Тепер я вже міг пошукати щастя в чистому полі й сам повів свою рать.
Троє персів не могли вистояти проти одного мого вершника, кращої за лідійську кінноту в світі не було, до того ж перси лишалися внизу й стояли проти сонця; і все-таки перський цар зумів звести всі мої переваги нанівець. Коні бояться верблюдів і не зносять їхнього духу та вигляду, а Куруш за порадою мідійця Гарпага зробив саме так: зібрав з усього війська в'ючних верблюдів і виставив їх попереду, давши кожному погоничеві лук або спис. Коли верблюди побачили тисячі моїх коней, що неслись на них із горба, над долиною знялося страшенне ревище, коні здибились і повернули назад, збиваючи інших коней і вершників, які ще нічого не бачили й гнали вниз, і це самопобивання тривало доти, поки перси вихопилися на пагорб і вклинились у наші розколошкані, зім'яті лави. В жухлу осінню траву покотились лідійські голови, землю вслали трупи моїх коней і моїх людей, аж тоді ми позіскакували з сідел і почали битись пішки проти піших. На кожного мого воя тепер насідало по четверо й п'ятеро воїв перського царя. І все-таки перси відчули опір і перестали так тиснути. Та це вже не могло тривати без кінця, сили були дуже нерівні, я скористався з того невеличкого послаблення й звелів одступати до брам, поки дорога туди ще була вільна.
А тепер он обидві брами стоять навстіж, як бувало в мої найщасливіші дні, коли Сарди справляли чергову перемогу...
Курушеві не просто було вигнати мене із Сард, у мене ще лишалося досить воїв для тривалої оборони, та й хліба я мав у засіках акрополя на цілий рік, хоча в акрополі зібралося все населення столиці. А Куруш не міг довго годувати таку численну рать, навіть якби пограбував усі навколишні лідійські села.
Сарди було взято через потурання божества.
Акрополь у Сардах збудовано відразу після падіння Трої, першим царем тут став онук Геракла Мелес, у нього було багато жінок і наложниць, одна з наложниць породила левеня. Мелес послав до тельмеських тлумачів запитати, що то за знак і якої користі чи шкоди слід від нього сподіватися в теперішні й майбутні часи. Тлумачі звеліли обнести левеня вздовж мурів акрополя, тоді мури будуть неприступні на всі віки. Мелес виконав їхню волю, не обніс левенятко тільки там, де в акрополі немає муру, бо в цьому місці неприступний кам'яний схил, а тепер саме цим схилом перси й проникли до мого акрополя...