Золотий Ра
Шрифт:
Я потім довго нічого не чув про Полікрата. Згадав аж того дня, коли Кір захопив мою столицю, а мене вирішив скарати вогнем. Мені раптом пригадалась ота розмова з Полікратом, я тільки так ото покивав головою й сам собі кажу: «Полікрате, Полікрате, бачиш мене чи ні? Так ти й не встиг позбавити мене царства, тебе випередив перський цар. Ну, а твої, мабуть, і кісточки вже давно зітліли...»
А коли Кір передумав і вирішив подарувати мені життя, я знову почув про Полікрата.
Після моєї поразки минуло було років два чи три, коли Полікрат і його брати знову виринули на острові Самосі. По скиненні їхнього батька
Полікрат учинив змову. Йому нічого не варто було підняти всіх остров'ян; хоч у змовників було всього п'ятнадцять бойових обладунків, змовники перемогли.
Брати поділили між собою владу. Але незабаром тій владі мав настати край: на допомогу скиненим демократам поспішав мілетський тиран Арістагор з великим військом. Цей Арістагор свого часу скинув Еака й прогнав із Самосу всю його сім'ю, а тепер правив у Мілеті з ласки перського царя Кіра.
Полікратові та його братам не лишалося жити й кількох днів. Вони сіли на корабель і хотіли втікати до Спарти, але раптова буря потопила їхній корабель.
І тут сталося несподіване — одне з тих див, завдяки якому Полікрат уперше повірив, що йому щаститиме все життя. Та сама буря, що розбила його корабель, на цурки потрощила ввесь флот Арістагора Мілетянина.
Якийсь час брати правили втрьох. Потім Полікратові набридло ділити владу й він підіслав до старшого брата Пантагнота найманого вбивцю. Коли вбивця протнув свою жертву ножем, Полікрат скарав його на місці злочину, а самосцям сказав:
— Я помстився за рідного брата.
А для греків це святий закон. Інакше родич убитого міг би мститися за рідного навіть цареві.
Та минув лише рік, і Полікрат шепнув двом своїм найближчим людям, нібито вбивцю до старшого брата підіслав їхній наймолодший брат Сілосонт. Люди запитали:
— Хто це тобі відкрив таке?
А Полікрат відповів:
— Убивця зізнався перед смертю.
Незабаром чутка заполонила цілий Самос і перекинулася на сусідні острови, тож наймолодший Еакід мусив піти в довічне вигнання з рідного острова.
Так Полікрат став на Самосі самовладним царем.
Його могутність день у день зростала. Він поступово зібрав могутній флот — сто бойових п'ятдесятивесельних суден, уже не кажучи про малі. Мав постійно в міському акрополі й тисячу лучників. Перед такою силою не могло встояти жодне місто на іонійських та егейських островах, а Полікрат воював без розбору з ворогами й друзями.
Після переможного для Полікрата бою один з таких «друзів» запитав його:
— Чим я тебе образив, за що ти мстився мені? Я ніколи не був тобі ворогом.
Полікрат сказав:
— Ти справді ніколи не був мені ворогом, а тепер станеш другом на все життя, бо я повертаю тобі твоє місто. Приємно дарувати друзям завойовані в них же міста.
При цьому Полікрат поблажливо дивився на високого кремезного чолов'ягу, який міг би вбити його голим кулаком, натомість покірливо всміхався й удячно кивав бородою.
Перемагав Полікрат і набагато дужчого й краще озброєного супротивника. Тоді він весело реготав:
— Хоч би за що взявся — мені завжди щастить!
Кожного разу йому щось допомагало.
На одному бучному бенкеті Полікрат оголосив:
— Років через десять я стану володарем усіх морів. Хай персіянин Кір панує на суходолах, а я пануватиму на морях! Ось тоді ми й поміряємося силою...
Він збудував собі величезний мармуровий палац, оздобив його з небаченою пишністю, в царському дворі жило багато танцюристок і співаків, а славетний поет Анакреон оспівував веселе життя в цьому щасливому домі. Така пишність була хіба що в палаці перського Царя.
Полікрат уклав договір про дружбу з фараоном Аб-мосе й обмінявся з ним багатими подарунками. Він дуже часто писав йому листи, а в листах розповідав про свої успіхи. Чутки про щасливого Полікрата доходили до Аб-мосе й так, це, зрештою, дуже стривожило фараона, й він якось теж написав Полікратові листа: мовляв, це дуже приємно, коли тобі щастить, але не треба забувати, як ревниво ставляться боги до щастя смертних людей. Для себе, мовляв, я бажав би, щоб мені щастило тільки через раз. Я зроду не бачив такої людини, мовляв, якій би раз у раз щастило і яка, зрештою, не скінчила б вельми погано. Отож вислухай, мовляв, мене й зроби так, як я пораджу. Перелічи в пам'яті все, що маєш, і вибери з-поміж нього найдорожчу й найлюбішу для тебе річ. А тоді позбав себе тієї річі. Й так чини щоразу, коли тобі надміру щастить.
Полікрат прочитав листа й весело розреготався, коли ж нареготавсь досхочу, то сів і замислився. Боги справді ревниво ставились до щасливих людей, яким без угаву таланило. Полікратові стало дуже шкода себе. Що він робитиме, коли боги помітять його щастя й раптом схаменуться? Щастити ж справді не може без кінця.
На жіночій половині палацу було гамірно, чулися радісні й заклопотані голоси. Жінки й рабині готувалися до весілля старшої Полікратової доньки, а в нього на серці був тягар, загроза з небес видавалася дедалі страшнішою.
Полікрат ходив палацом і заглядав до всіх дверей, поплентався до скарбниці й знову зійшов нагору, шукаючи найдорожчу для себе річ. Усе здавалось не досить цінним і давно набридлим. Отак він довго блукав, аж нарешті згадав про старовинний перстень, якого носив ще Геракл — прапращур їхнього роду.
Той великий золотий перстень з видовженим смарагдом, у якому ряхтіла яскраво-зелена зоря, певно, божественний погляд Геракла.
Душу Полікрата пойняв страх. Невже можна позбутись оцього небесного дару? А потім цей страх перелився в страх за власне життя.
Тепер Полікрат уже не вагався. Він одкупиться від заздрих богів саме цим перснем Геракла. Боги побачать його щедрість і надалі не чинитимуть йому перепон.
Він ляснув у долоні й звелів рабам нести себе до причалів, де завжди стояв напоготові під вітрилами п'ятдесятивесельний бойовий корабель. Полікрат заплив далеко-далеко в море, тоді зняв перстень з пальця й щосили пошпурив його в найбільшу глибінь, де не міг би дістати дна й найуправніший мисливець за губками.
Спочатку йому ніби відлягло. Тепер жодне божество не позаздрить людині, що викинула в море цілий скарб, ще й з власної волі. Та коли Полікрат підплив до берега й висів з корабля, на душі в нього було вже не так легко. Він утратив найдорожчу річ!