Золотий Ра
Шрифт:
Знову почалися нескінченні буйні дощі. Лило з ранку до вечора й з вечора до ранку, бідолашні люди не бачили сонця тижнів шість, а коли нарешті побачили, то не повірили власним очам. Чомусь тепер воно світило їм у спину, наче ворожі морські духи потай повернули кораблі носами назад. До того ж уранці сонце зійшло на заході, а зайшло на сході...
— Невже ми й справді заблукали в негоду й пливемо назад?! — ошелешено сам себе спитав чільник.
Але берег Африки так само тягся з лівої руки.
Для фінікіян це було зовсім незбагненно.
Таке диво могло бути тільки примхою всемогутнього сонячного божества.
Фінікійці
І яка ж радість охопила фінікійців, коли в них несподівано з'явилася віра, що, може, й справді колись повернуться до своїх родин, яких не бачили вже понад півтора року. Холодний південний вітер проймав до кісток, але африканський берег за мисом [3] повертав круто на північ, так само лишаючись із лівої руки.
[3]
Тепер цей мис називається мисом Доброї Надії.
А низьке сонце ходило десь на півночі...
Коли фінікійці обминули мис, літо кінчалось, помітно вкоротився день, а за мисом сталось нове диво: сонце дедалі довше котилося на схід...
Тепла суха осінь тривала чотири місяці, аж поки несподівано знову почались дощі.
Цього разу вони не вщухали для фінікійців понад півроку. Й знову повторилося те, що було трапилось із ними на заході Африки: хмари вкривали небо суцільною повстю багато днів і ночей, а коли мандрівники прокинулись одного ранку, то з переляку попадали ниць... Сонце з'явилося на сході, як з'являлося їм раніше все життя!
Після довгих роздумів мореплавці збагнули, що сонце ходить у небі по дузі, під якою можна пропливти чи проїхати. Отже, в південних краях воно котиться на схід, а в північних — на захід.
Африканський берег так само тягся за лівим бортом, але харчі досить швидко кінчались, тож фінікійці мусили й утретє висісти на суходіл і посіяти хліб.
У Червоному морі їм стало значно легше: на берегах обабіч жили племена, які добре тямились на торгівлі. А потім почалися землі країни південних пахощів Пунт, яка ще з часів Сесостріса платила данину єгипетським фараонам.
Повна пригод і неймовірних див трирічна подорож наближалася до кінця.
— Незабаром увійдемо в новопроритий канал і гирлом Нілу допливемо до Мемфіса, — сказав товаришам чільник фінікійських моряків. — Фараон зрадіє й усіх нас щедро винагородить.
Але що ближче підпливали кораблі до морського кута, куди мав вийти канал фараона, то дужче занепадали духом виснажені подорожжю моряки. Червоне море стало зовсім вузеньке, люди чітко бачили обидва його береги, але за бортом не було ніякої течії...
Якби сюди впадала нільська вода, це всі відразу б помітили.
Отже, єгиптяни не закінчили канал.
Причин цього фінікійці не знали. Та вони й не могли знати того, що після їхнього відплиття фараон Неко ще рік не припиняв будівництва, але потім змушений був схилитися перед волею своїх сановників і значних жерців, озброїти військо й піти походом на Сірію. Він здобув багате й добре укріплене місто Кадітіс і кілька менших фортець, хоча сановники та жерці бажали поразки фараонові, який не зважав на їхні інтереси й займався казна-чим: хотів спрямувати Ніл у Червоне море, з якого на Єгипет могли посунути розбійні варварські племена.
Тепер Неко повернувся з сірійського походу переможцем. Великі жерці та царедворці вирішили позбутися такого свавільного фараона й підступно отруїли його, посадивши на престол молодого царевича Псамметіха Другого.
Псамметіх навіть не думав довершувати канал, в усьому слухаючи порад жерців та сановників.
Ніл потік у Червоне море тільки тоді, коли Єгипет утратив самостійність. Перський цар Дарій звелів докопати недовершений фараонами канал.
А для фінікійських мореплавців, які вперше в історії обпливли довкіл Африканського материка, почався найважчий відтинок їхньої подорожі. Покидавши в Червоному морі свої вже непотрібні кораблі, вони рушили пішки через пустелю, але майже ніхто не дійшов до мети, загинувши від голоду й спраги. З усіх трьохсот вільних моряків та рабів-галерників лише кільком пощастило дістатися до невеличкого принільського села. Коли фінікійці оклигали і їх розпитали, які дива бачили вони в подорожі довкола материка, ті відказали гостинним єгипетським селянам:
— Там сонце сходить на заході, а заходить на сході. До того ж з неба по кілька місяців без угаву ллється вода.
Для єгиптян це було найбільшим дивом: вода падає з небес, а не зачерпується відрами з Нілу!..
Ну, а що сонце сходить на заході, а заходить на сході — така воля всемогутнього Ра.
Золотий Ра
Син фараона Неко Псамметіх Другий царював усього шість років. Після переможної для Єгипту війни з ефіопами він раптово помер, а престол посів його син Апрій. Цей фараон зневажав усе єгипетське й полюбляв іноземне. Він утримував тридцятитисячне наймане військо з греків — карійців та іонян, — а єгипетських воїв усіляко нехтував і принижував. Коли єгиптяни зазнали нищівної поразки в поході проти грецької колонії Кірени, вцілілі єгипетські вої повстали й відмовились підкорятися наказам Апрієвих воєвод.
— Апрій зумисне кинув нас на поталу краще озброєним і численнішим кіренцям, щоб винищити єгипетських воїв до ноги, а чужоземців ще дужче приласкати! — обурювались вої повсталих полків. — Убиймо Апрія й знайдімо собі фараона, який прожене з Єгипту чужоземних зайд!
Почувши про заколот, фараон Апрій злякався за свій престол і своє життя.
Жив у місті Саїсі в дельті Нілу молодий воєвода, якого звали Аб-мосе. Він був загальним улюбленцем єгипетських воїв. Саме його вирішив послати Апрій на придушення заколоту непокірних полків.
— Якщо ж не привезеш сюди призвідників живими чи мертвими, — попередив його фараон, — я звелю обкарнати тобі ніс і вуха.
— Я пам'ятатиму про це, — відповів Аб-мосе й поїхав до бунтівного стану на чолі семисот грецьких вершників.
Більше війська фараон йому не дав, побоюючись лишатися в Мемфісі з малою залогою. Та він боявся й самого Аб-мосе; тільки важка скрута змусила його вдатися до послуг цього молодого балакуна й шибеника.
Аб-мосе ж добре затямив його прощальні слова. Наблизившись до мурів бунтівного міста, він склав долоні мисочкою біля рота й щосили закричав: