Золотий Ра
Шрифт:
— Негайно здавайтеся на ласку богорівному фараонові, інакше він звелить обкарнати мені вуха й ніс!
— Ми тобі швидше їх обкарнаємо, фараонів свинопасе! — відповіли йому з гори.
Та раптом хтось упізнав прибульця:
— То це ж Аб-мосе!
Не зважаючи на його до зубів озброєних кіннотників, бунтівники негайно відчинили браму й сипонули через місток. Грецькі найманці й досі сиділи в сідлах, але на це ніхто не зважав. Доведені до розпачу заколотники раніше тільки мріяли вголос, нібито можна мати такого царя, якого люди з касти воїв здатні не боятись, а просто
Головний призвідник заколоту Хефрен узяв за вуздечку коня воєводи Аб-мосе й крикнув:
— А навіщо ти привів сюди оцих?
— Фараон Апрій не дав мені моїх воїв, — так само крикнув у відповідь Аб-мосе, й усі єгипетські вої почули його й зрозуміли, що підуть за ним у воду й вогонь.
— Прожени їх, а сам лишайся з нами, — сказав Хефрен, і перед міською брамою запала мертва тиша.
Аб-мосе також збагнув, що всі чекають від нього дії: або він прожене грецьких найманців і лишиться тут, або ж разом з ними втече до Мемфіса.
— Робіть з ними, що хочете, — сказав він.
Десятитисячна зграя заколотників умить роззброїла чужинців, поздирала з них бойові обладунки та одяг і під улюлюкання прогнала геть. Перелякані найманці тільки п'ятами замелькали.
— Вибір зроблено, — сказав Хефрен.
У відповідь Аб-мосе лише сумно засміявся. Вибір був страшний.
— Позбудуся я через вас вух і носа, — спробував пожартувати він, хоча всім було ясно, що разом з носом і вухами він міг позбутися й голови.
Так Аб-мосе лишився серед заколотників.
Незабаром зі столиці на чолі п'ятитисячного полку найманців прибув дуже значний царедворець Патарбеміс. Лишивши полк за мурами міста, він сам увійшов у браму й сказав до Аб-мосе:
— Наш богорівний фараон ласкаво дарує тобі твою витівку й кличе до Мемфіса.
— Щоб обкарнати мене?
— Ти не будеш покараний. Так сказав богорівний фараон.
Аб-мосе спитав:
— А якщо я відмовлюсь тобі підкоритися, що він зробить тобі? Також обкарнає ніс і вуха?
— Апрій — справедливий фараон.
— Я кинув жереб, — відповів Аб-мосе. — Але я дуже шкодуватиму, якщо Апрій образить тебе. Цей нездара зовсім не такий справедливий.
Не зважаючи на попередження Аб-мосе, Патарбеміс повернувся з полком до Мемфіса, а за два тижні надійшла новина, ніби фараон справді обкарнав йому ніс і вуха. Заколотники спочатку не повірили чуткам, адже Патарбеміс був одним з найзначніших радників Апрія, та невдовзі до бунтівного міста почали стікатись вої з інших міст Єгипту.
— Апрій — син не доброго Осіріса, а злого Сета! — обурювались вони.
Чутки виявились правдою.
А згодом пішли ще неймовірніші чутки: нібито Апрій веде тридцятитисячне наймане військо.
Тепер головним вождем заколотників став Аб-мосе.
— Боги відібрали розум у фараона, — сказав він. — Фараон веде чужинців проти свого народу! Такого досі не було...
Під рукою в Аб-мосе було вже добрих п'ятнадцять тисяч єгипетських воїв, які й досі прибували з ближніх і далеких міст, відкидаючись од жорстокого нерозумного фараона, який полюбляв усе чуже. Але проти тридцятитисячного війська вони довго не змогли б вистояти, до того ж у стані заколотників бракувало доброї зброї та достатнього запасу харчів.
— Зате ми битимемося проти чужинців! — нагадав Хефрен.
Воєводі Аб-мосе це нараз видалось вирішальним, і він удячно ляснув Хефрена по бритій голові. Хефрен замахнувся й теж його ляснув. Обидва заколотники схопились в обійми й з хлоп'ячими вересками покотилися по землі.
— Хотів би я мати такого фараона! — сказав Хефрен. — А не священну мумію на троні.
Аб-мосе у відповідь лише розкотисто зареготав.
Але Хефрен мав слушність.
Повстанці нараховували п'ятнадцять тисяч бойових сокир, вони майже не мали колісниць і кінноти, зате мали перед собою священну мету: прогнати з рідної землі нахабних чужинців, які зневажали їхню мову та їхніх богів.
А ці чужинці воювали з ними за гроші.
Вирішальна битва між найманцями фараона та єгипетськими воями відбулася біля фортеці Момемфіс у день літнього сонцестояння, коли в Нілі почала прибувати вода.
— З таким закутим у бронзу військом я міг би виступити проти будь-якого бога! — самовпевнено оголосив перед битвою фараон. — Я раз і назавжди провчу свавільних нікчемних єгиптян і змушу їх плазувати в пилюці!
В цій битві його найманці справді не жаліли життя, поле перед Момемфісом укрилось трупами, вдягнені в мотузяні панцирі вої падали як снопи, і все-таки єгиптяни боронилися на своїй землі від чужинців, тож їм допомагали навіть рідні боги.
Битва тривала з ранку до пізнього вечора. Аб-мосе не мав чим захищатися від фараонових колісниць, через те поставив лучників та воїв із пращами, які закидали стрілами й камінням колісничих та їхніх жеребців, утікаючи перед надітими на осі коліс довжелезними сталевими ножами.
Кінноти Аб-мосе теж майже не мав, але ковалі, готуючись до битви, накували залізних «скорпіонів», тож чимало фараонових найманців уже позсідало з покалічених коней і пішки відбивалось од єгипетських сокир.
Аб-мосе ввесь час намагався розшукати в пеклі битви фараона, та його спроби зводились намарне. До того ж доводилося раз по раз підбадьорювати знесилених воїв, найбільш охлялих виводити з січі й повертати їм сили шматком просяника чи кухлем води, а зранених перев'язувати. Це, звичайно, робив не сам Аб-мосе, але він мусив пильнувати, яке крило раті гнеться під тиском фараонових лав, щоб кинути туди вчасну підмогу, затулити пробоїну й не дати найманцям змоги просочитись у єгипетський тил.
І надвечір єгиптяни почали змагати свого фараона.
Аб-мосе побачив його аж уночі, коли на східному небокраї з'явився рожево-блакитний променистий Сіріус, а десь далеко позаду буботів розбухлий водами невидимий Ніл.
— Це той, що нахвалявсь обкарнати тобі ніс і вуха, — сказав Хефрен. — Тепер ми самі це йому зробимо!
Він вихопив з-за пояса пощерблений у битві бронзовий ніж.
— Не чіпай богорівного, — втомлено махнув рукою Аб-мосе. — Хай живе стільки років, скільки відміряв йому божественний пес Анубіс.