Золотий Ра
Шрифт:
За три дні почалось весілля, пишний палац плавав на хвилях пісень Гіменея, гості півлежали на крабатах і піднімали повні розведеного водою вина кіліки за щастя молодят, а господар палацу не міг прогнати з-перед очей чорну хмару. Навіщо він послухав Аб-мосе?
Полікрат відчув себе найнещаснішою в світі людиною. Той коштовний перстень був священним талісманом в усіх його вчинках і думках, відтепер йому, Полікратові, ніколи в житті більше не поталанить. Десь-то нереїди підібрали перстень Геракла й піднімають дурного смертного на глум...
Отак
За порогом стояв старий зморшкуватий рибалка. Полікрат сердито його спитав:
— Чого тобі треба, Дормідонте?
Дормідонт уклонився йому й сказав такі слова:
— Я не мав чого подарувати твоїй доньці на весілля, але сьогодні нереїди загнали в мої сіті ось цього тунця. Такої чудової рибини я не ловив навіть замолоду. Це, певно, знак якогось божества. Такий тунець гідний лише царського столу, Полікрате. Я був твоїм рабом, ти відпустив мене на волю, тож я з радістю дарую тобі цього тунця.
Тунець і справді був великий і криваво-червоний, а очі його світилися мерехтливим зеленим вогнем. Було навіть дивно, як відпущеник Дормідонт дотяг такого велетня на собі, але Полікрат лише досадливо скривився:
— Віддай його поварним рабам.
А сам знову поплентав на оте нудне весілля. По тривалому часі просто до нього підбіг убраний У брудний хітон поварний раб, на закривавленій долоні в нього блищав золотий перстень з величезним ясно-зеленим смарагдом.
— Де ти його взяв?!
— Знайшов у череві Дормідонтової рибини, Полікрате!
Й знову написав Полікрат листа фараонові Аб-мосе, й знову хвалився йому своїм щастям. Тепер він уже, мовляв, напевно знає, що таланить йому неспроста: він став улюбленцем якогось доброго, щедрого бога.
А фараон відповів йому так: «Твій лист мене ще дужче збентежив, Полікрате. Я тепер остаточно збагнув, що за тобою пантрує якась таємнича ворожа сила, вона вирішила поглумитися з тебе й жорстоко вдарити тебе. Ми уклали договір про дружбу й вічну любов, але я передчуваю, що незабаром доведеться оплакувати когось, через те вирішив розірвати наш союз і повернути тобі твої дарунки. Не хочу більше писати й одержувати від тебе листи, щоб не знати бодай про твої майбутні біди!»
Цей лист збентежив Полікрата й навіть засмутив його.
Та ось через три роки після смерті Кіра новий перський цар Камбіс пішов походом на Єгипет. Військо Камбіса було б загинуло в аравійських страшних лісках, але боги відступились од Єгипту. Аб-мосе раптово помер, а його колишні союзники — арабські князьки — після цього дали персам себе підкупити. Новий фараон Псамменіт чекав Камбіса за мурами фінікійських міст, а перси несподівано з'явилися з пустелі, коли Ніл саме вийшов з берегів.
Останній єгипетський фараон процарював усього шість місяців.
Почувши таку новину, Полікрат розреготався: мовляв, ось чим закінчилися твої пророцтва, мій любий друже Аб-мосе! Я живий-здоровий, а тебе вже просмолили й поклали твою мумію в саркофаг. Сина твого Псамменіта спалили, на тому світі не буде куди навіть повернутися його душі, коли ваш бог Осіріс побажає його воскресити, чи як воно там у вас. А що сталося з твоїм Єгиптом? У твоєму палаці живе пришелепуватий перський цар, негідний син великого Кіра. А я правлю численними містами й островами, й мені, як і досі, в усьому щастить.
Йому справді щастило. Він одне по одному завойовував грецькі міста на малоазійських берегах, користуючись із того, що персам було тоді не до тих міст. І щоразу Полікратові допомагала перемогти якась дрібничка; в битві з лесбосцями то був кажан, який несподівано вчепився в білі хряпи коня лесбійського стратега, кінь схарапудився й поніс вершника назад, і все військо Лесбосу теж кинулося втікати, хоча вже майже перемогло.
Після таких перемог Полікрат іще дужче повірив у свою щасливу зірку, ніби всі боги Олімпу сприяли йому.
А після раптової смерті молодого царя Камбіса в Персії почалася велика скрута. Мідія повстала й посадовила на перський престол свого царя. Відкинулась Вавілонія. Так міцно збита Кіром держава тріщала по всіх швах.
Отоді-то Полікрат вирішив, що настав його день.
А тут саме прибув гонець від перського сатрапа в моїх рідних Сардах — Орета. Орет переказував через гінця, що добре знає наміри Полікрата, схвалює їх і хоче йому допомогти, сподіваючись потім на справедливу віддяку.
— Чим же він хоче мені допомогти?
— Сріблом і золотом. Срібла-золота в Орета цілих сім скринь. Якщо ти допоможеш вивезти з Сард його скрині, чотири з них він подарує тобі. Треба скористатися з нагоди, поки в персів не з'явився новий цар, бо тоді все срібло й золото піде в царську скарбницю.
Полікрат відчув у собі приплив нових сил. Для його величних задумів бракувало саме стільки срібла-золота. Тепер він зможе найняти ще багато воїв і кораблів. Поки Персію шарпають шакали, він позахоплює всі острови й міста на азійських, європейських та африканських берегах. Нарешті здійсниться його мрія: він стане самодержавним володарем усіх морів!
Полікрат був уже в літах і не міг допустити, щоб хтось зав'язав його котові хвоста: він послав до Сард свого довіренця Меандрія. Орет охоче показав прибульцеві своє добро: три величезні скрині срібла й чотири — щирого золота.
Після повернення Меандрія Полікрат сам зібрався до Сард. Я в цей час іще був при дворі покійного царя Камбіса в Єгипті. Полікрат узяв чималу учту царедворців і поплив одним кораблем, а вслід йому голосила молодша донька:
— Ой, таточку, зупинись!..
Напередодні їй приснилося, ніби батька обмиває Зевс, а Геліос умащує його тіло пахощами. Полікрат же злився на її дурні пророцтва й кричав до доньки з корабля: