Зона покриття
Шрифт:
«І на кожній є телефон, підключений до центральної АТС», — подумав Клай.
Коли вони гуртом ішли до мікроавтобуса, він побачив, що із загального строю випало троє фонерів. Двоє одразу ж заходилися кусатися, битися й рвати один на одному одяг, а їхнє гарчання могло бути словами (Клай наче почув вигук «лайно собаче», але це міг бути просто випадковий збіг складів). Третій просто повернувся і побрів геть у напрямку Ньюфілда, тримаючись білої розділової смуги.
— Так, виходь із шеренги, солдате! — істерично заверещала Деніз. — Усі виходьте!
Але цього не сталося. І перш ніж дезертир (якщо його можна було так
— Ключі були у Рея, — втомлено сказав Ден. Його кінський хвіст майже розпустився, і волосся розсипалося по плечах. — Комусь доведеться повернутися і...
— Я їх забрав, — відповів Клай. — І сам сяду за кермо. — Він відчинив дверцята маленького автобуса, відчуваючи те монотонне стук-стук-стук, поштовх-поштовх-поштовх у голові. Його руки були вкриті брудом і кров'ю. Мобільний телефон відтягував кишеню, і Клая відвідала забавна думка: раптом Адам і Єва перед вигнанням з раю прихопили з собою трохи яблук? Аби було чим перекусити на довгому пильному шляху до семисот телеканалів і бомб у рюкзаках, котрі залишають у лондонському метро. — Усі по своїх місцях.
Том поглянув на нього.
— Не треба веселощів, Ван Ґоґу.
— Чом би й ні? — з посмішкою спитав Клай. Йому стало цікаво, а чи, бува, не схожа його посмішка на Реєву — той моторошний передсмертний вищир. — Принаймні мені не доведеться слухати ваші теревені. Усі на борт. Наступна зупинка — Кашвак=Без-Моб.
Але, перш ніж вони змогли залізти в автобус, їх змусили викинути зброю.
Ніяких телепатичних команд їм не надсилали, і керування тілом не перебирала на себе якась надсила — Клаю не довелося спостерігати за тим, як щось змушує його руку тягнутися і діставати револьвер з кобури. Він мав сумнів, що фонери на це спроможні, принаймні на цьому етапі. Вони навіть не могли примусити когось до черевомовлення, якщо їм це не дозволяли. Натомість він відчув у голові якусь сверблячку, дуже сильну, майже нестерпну.
— О Єзус Марія! — тихо скрикнула Деніз і жбурнула свій маленький пістолет двадцять другого калібру подалі. Він приземлився на дорозі. Після цього Ден викинув власного пістолета, про всяк випадок додавши до нього мисливського ножа. Ніж полетів лезом уперед подалі на узбіччя траси-160, не зачепивши, проте, жодного з фонерів, які там стояли.
Джордан впустив пістолет, який носив із собою, на землю біля автобуса. Потім, скиглячи і сіпаючись, поліз у свій рюкзак, дістав Алісин пістолет і жбурнув його до першого. Том додав сера Швидкого.
До купки зброї, що утворилася біля автобуса, Клай додав свого кольта сорок п'ятого калібру. Від самого початку Імпульсу він приніс нещастя двом людям, і Клай анітрохи не шкодував за ним.
— Маєте, — сказав він, звертаючись до очей і брудних облич (часто спотворених) тих, що стояли, спостерігаючи за ними з того боку дороги, але подумки уявляв собі Лахмітника. — Це все, більше немає. Ви задоволені? — Й одразу ж дістав відповідь із власних уст. — Чому. Він. Це зробив?
Клай глитнув слину. Відповідь на це питання хотіли знати не тільки фонери — на нього очікувально дивилися Ден та інші. Він помітив, що Джордан тримається за пасок Тома, наче боїться відповіді Клая не менше, ніж мала дитина — шумної вулиці. Вулиці, якою на великій швидкості мчать вантажівки.
— Він сказав, що такий спосіб життя, як у вас, — неприйнятний, — відповів Клай. — Узяв мій револьвер і зніс собі голову, перш ніж я зміг його зупинити.
Запала тиша, яку порушувало тільки каркання ворон. Потім монотонно й бундючно заговорив Джордан.
— Наш
Наступним був Ден. Повторив слова так само монотонно.
«Якщо вони не розлючені, то не відчувають нічого», — подумав Клай. — Сідайте в. Автобус.
Вони послухалися. Клай пробрався за кермо, запустив двигун і рушив на північ трасою-160. Не минуло й хвилини, як він помітив якийсь рух ліворуч. То були фонери. Вони рухалися на північ узбіччям — власне, понад узбіччям — рівною шеренгою, наче стояли на невидимому конвейєрі, що рухався дюймів на вісім вище від рівня землі. А потім, попереду, де дорога піднімалася на схил, вони здійнялися значно вище, десь футів на п'ятнадцять, утворивши людську арку на тлі похмурого, затягнутого хмарами неба. Спостереження за фонерами, які зникали за вершиною пагорба, нагадувало спостереження за людьми, що з'їжджають з незначного підвищення на невидимих американських гірках.
Аж ось елегантна симетрія порушилася: одна з фігур, що піднімалися, впала на узбіччя, як підстрелена качка з висоти семи футів, не менше. То був чоловік у рваному шматті, яке колись було спортивним костюмом. Він дзиґою закрутився на землі, відштовхуючись однією ногою і тягнучи другу. Коли автобус проїжджав повз нього на швидкості п'ятнадцять миль за годину, Клай побачив, що обличчя чоловіка перекошене від люті, а губи рухаються: він вочевидь випльовував із себе свою передсмертну заяву.
— Отже, тепер ми знаємо, — глухо сказав Том, що сидів із Джорданом на задньому сидінні, перед відділенням для багажу, куди вони покидали свої рюкзаки. — Із приматів вийшла людина, з людини вийшли фонери, з фонерів — літаючі телепати з синдромом Туаре. Кінець еволюції.
— Що таке синдром Туаре? — спитав Джордан.
— Хай мені грець, синку, якщо я знаю, — відповів Том, і неймовірно, але всі розсміялися. А невдовзі вже реготали (навіть Джордан, який не розумів, з чого сміється), поки маленький жовтий автобус повільно котив на північ — повз фонерів, що піднімалися й піднімалися вгору, і здавалося, що цій процесії не буде кінця.
Кашвак
Через годину, після того як вони від'їхали од місця пікніка, де Рей застрелився Клаєвим револьвером, автобус проїхав повз щит, на якому було написано:
— Господи, — пробурмотів Клай. — Ярмарок. Кашвакамак-хол. Ісусе. Кращого місця для зграї не знайдеш.
— Що це за ярмарок? — спитала Деніз.
— Звичайнісінький окружний ярмарок, — відповів Клай, — тільки більший за деякі інші й менш впорядкований, бо відбувається у місцині, де немає самоуправління. А ще бізнес у Норт-Енді. Усі мешканці штату Мен знають про Норт-Енд на ярмарку північних округів. До певної міри він має таку саму погану славу, як і мотель «Сутінковий».
Том зажадав дізнатися, що таке Норт-Енд, але перш ніж Клай зміг пояснити, їх перебила Деніз.
— Он іще двоє. Маріє, Ісусе, я знаю, що це фонери, але мене все одно нудить.