11/22/63
Шрифт:
— Так, читала. — Вона забрала в мене з рота травинку і поклала її собі до рота. — Я ніколи не була на боксерському матчі. Ти мене поведеш?
— Це не зовсім живе шоу, ти ж знаєш. Просто пряма трансляція на великому телеекрані.
— Я знаю. Ти мене поведеш?
У Даллаському «Аудиторіумі» того вечора, коли відбувався двобій, було чимало гарних жінок, але Сейді отримала свою долю захоплених поглядів. Вона ретельно загримувалася для цієї події, хоча навіть наймайстерніший грим міг лише мінімізувати ушкодження на її обличчі, але не приховати їх цілком. Наразі вельми допоміжною виявилась її сукня. Сукня гладенько облягала лінії її тіла й мала глибокий викот.
Ідеальним додатком став капелюшок-федора, який їй позичила Еллен Докерті, коли Сейді поділилася з нею, що я хочу взяти її на боксерський матч. Капелюшок був майже точно таким, як той що на Інгрид Бергман у фінальній сцені фільму «Касабланка» [616] . Безтурботно посаджений на голові, цей капелюшок чудово окреслював обличчя Сейді… ну й звісно ж, зсунутий на лівий бік, він відкидав трикутник глибокої тіні на її понівечену ліву щоку. Це було ефективнішим за будь-який грим. Коли Сейді вийшла зі спальні на оглядини, я повідомив їй, що вона просто перфектна. Вираз полегшення й іскорки збудження в очах підказували — вона зрозуміла, що я сказав це не просто, щоб її втішити.
616
«Casablanca» (1942) — класична кінодрама з Інгрид Бергман і Гамфрі Богартом у головних ролях, входить до десятки найкращих фільмів усіх часів.
На дорогах у напрямку Далласа було не пропхнутися, так багато їхало туди машин, тож коли ми зайняли свої місця в залі, вже тривав третій з п’яти попередніх боїв — великий чорний боксер і ще більший білий неспішно трамбували одне одного, а натовп підсвистував. Не один, а чотири величезних екрани висіли над полірованим деревом майданчика, на якому під час баскетбольного сезону грали (погано) «Даллас сперз». Трансляцію забезпечувала система позаекранних проекторів, і хоча кольори були бляклими — майже елементарними, — чіткість картинки була відмінною. На Сейді це справило враження. По правді, на мене теж.
— Ти нервуєшся? — спитала вона.
— Так.
— Навіть попри…
— Так, навіть попри все. Якось я був закладався на «Піратів», що вони виграють Світову серію у 1960 році, так я тоді точно знав. Зараз я цілком покладаюся на мого друга, котрий видобув цю інформацію з інтернету.
— Що це, на Бога, таке?
— Наукова фантастика. Як у Рея Бредбері.
— О… гаразд, — і вона, встромивши собі до рота два пальці, свиснула. — Агов-ов-ов, пивоносе!
Вбраний у жилетку, ковбойський капелюх і проклепаний срібними бляшками пояс пивонос продав нам дві пляшки «Самотньої зірки» (скляних, не пластикових), увінчаних згори паперовими стаканчиками. Я дав йому долар, сказавши, щоб залишив решту собі.
Сейді стукнулась своєю пляшкою об мою, примовивши:
— За удачу, Джейку!
— Якщо вона мені знадобиться, це означатиме, що я в диявольській скруті.
Вона закурила сигарету, додаючи й власного диму до сизої вуалі, що вже висіла навкруг світильників. Я сидів праворуч неї, і звідси вона виглядала дійсно перфектно.
Я торкнувся її плеча, вона обернулась, і я поцілував її в ледь розтулені губи.
— Дитинко, — сказав я, — ми завжди встигнемо втекти до Парижа.
Вона вишкірилася:
— До того, що в Техасі, хіба [617] .
Стогін майнув натовпом. Щойно від удару чорного білий боксер сів на зад.
Головна битва розпочалася о дев’ятій тридцять. На екранах з’явилися бійці зблизька, а коли камера сфокусувалася на Томові Кейсі, в мені обірвалося серце. Його чорне волосся пронизували сиві пасма. Щоки мав обвислі. Жирок живота випинався понад трусами. Проте найгіршими були його очі — якось вони так, неначе спантеличено, визирали з-за шрамованих набряків пухкої плоті. На позір, Кейс не зовсім уявляв собі, де він зараз. Півторатисячний, чи близько того, зал загалом зустрів його вітальними вигуками — врешті-решт, Том Кейс був своїм хлопцем, місцевим, — але я також дочув і досадливі голоси. Він сидів на стільці мішком, вчепившись долонями в рукавицях за канати, з таким виразом, ніби вже програв. Дік Тайгер, навпаки, перебував на ногах, боксуючи з тінню, він проворно стрибав у своїх високих чорних боксерках.
617
У США пара десятків невеличких міст мають назву Париж, той, що в Техасі, розташовується за 98 миль від Далласа.
Сейді нахилилася ближче до мене й спитала:
— Щось не дуже гарно це виглядає, милий.
Фраза прозвучала недомовкою століття. Це виглядало жахливо.
Попереду, внизу (звідки екран мав би здаватися якоюсь мрійливою скелею з проектованими на неї мерехтливими фігурами) я помітив Аківу Рота, котрий супроводжував якусь лялечку в норковій горжетці й окулярах а-ля Гарбо [618] до крісла, що, якби бій відбувався не на екрані, містилося б під самим рингом. Кругловидий чоловічок з чадною сигарою, котрий сидів перед нами, обернувся і запитав:
618
Greta Garbo (1905–1990) — шведська кіноактриса, одна з найбільших зірок Голлівуду класичного періоду; любила довгі прогулянки вулицями, де її завжди бачили в довгих сукнях і великих темних окулярах.
— Ви б на кого поставили, красунечко?
— На Кейса, — хоробро відповіла Сейді.
Кругловидий розсміявся:
— Видко, маєте добре серце. Закладімося по десятці, як ви на таку пропозицію?
— Коефіцієнт чотири до одного, згодні? Якщо Кейс того нокаутує?
— Якщо Кейснокаутує Тайгера? Закладаємося, леді, — простягнув він їй руку. Сейді її потисла. А потім обернулася до мене з дерзкою усмішкою, що грала в кутику її губ з того боку, де вони залишалися нормально рухомими.
— Доволі зухвало, — сказав я.
— Зовсім ні, — заперечила вона. — Тайгер завалиться в п’ятому. Я вмію провидіти майбутнє.
Конферансьє, в смокінгу й не менш як з фунтом бріоліну на волоссі, риссю вибіг на середину рингу, підсмикнув до себе мікрофон, що звисав згори на сріблястому шнурі, і гавкаючим голосом ярмаркового кликуна оголосив статуси бійців. Заграв Національний гімн. Скинувши з себе капелюхи, чоловіки поприкладали праві долоні до сердець. Я чув, як швидко колотиться моє серце, щонайменше сто двадцять ударів за хвилину, а може, й більше. У залі працювали кондиціонери, але піт стікав у мене по шиї, волого було під пахвами.
Дівчина в купальнику, гордливо погойдуючись на високих підборах, обійшла ринг по периметру, високо тримаючи в руці картку з великою цифрою 1.
Брязнув гонг. Том Кейс з відсутнім виразом почовгав на середину рингу. Дік Тайгер жваво підскочив йому назустріч і, зробивши обманний порух правою, вгатив компактного лівого хука, який на добрячих секунд дванадцять вирвав Кейса з бою. Публіка — тутешня і та, що сиділа в Медисон Сквер Гардені, за дві тисячі миль звідси — відгукнулася болючим стогоном. З тієї долоні Сейді, яка спочивала на моєму стегні, виштрикнулись ніби пазурі і вп’ялись мені у плоть.