11/22/63
Шрифт:
Першим чином я приклеїв вуса. Кущасті такі, з ними я став схожим на якогось негідника з вестерна Джона Форда [610] . Настала черга гриму, яким я покрив і обличчя й руки, надавши собі ранчерської засмаги. Далі окуляри в роговій оправі з простими скельцями. Я було подумав, чи не освітлити собі волосся, але в такому разі виникла б паралель з Джоном Клейтоном, стерпіти якої мені було несила. Натомість я нацупив на голову бейсбольний картуз «Сан-Антоніо Буллетс» [611] . Закінчивши, я ледь упізнав себе в дзеркалі.
610
John Ford (1894–1973) — кінорежисер, що зняв понад 140 фільмів, найбільше цінуються його вестерни і драми.
611
«San Antonio Bullets» («Кулі Сан-Антоніо») — команда Малої бейсбольної ліги, яка часто змінювала свою назву (цю мала тільки в сезоні 1963–1964 рр) і тепер називається «San Antonio Missions».
— Ніхто не постраждає без абсолютної в цьому потреби, — сказав я своєму відображенню в дзеркалі. — І помилково ніхто. Домовилися?
Незнайомець кивнув, але очі поза тими його фальшивими окулярами залишались холодними.
Останнє, що я зробив, перед тим як звідти піти — дістав з верхньої полиці шафи револьвер і поклав собі до кишені.
На стоянку наприкінці Мерседес-стрит я приїхав на двадцять хвилин раніше, але де Мореншильд там уже чекав, його помпезний «Кадилак» стояв під цегляною задньою стіною складу «Монтгомері Ворд». Це означало, що він стривожений. Чудово.
Я роззирнувся довкола, майже очікуючи, що побачу дівчаток-стрибунок, але ж, звісно, ввечері їх не було — може, вже спали, дивлячись сни про Париж і Чарлі Чапліна, котрий поїхав знімати тамтешніх леді.
Я припаркувався біля яхти де Мореншильда, опустив вікно, висунув ліву руку і поманив його вказівним пальцем. Якусь мить де Мореншильд залишався сидіти на місці, ніби вагаючись. Потім виліз. Ефектного вистрибу з машини не продемонстрував. Вигляд мав зляканий, принишклий. І це також було чудово. У руці він тримав якусь теку. Судячи з того, яка вона була тоненька, мало чого лежало всередині неї. Я сподівався, що ця тека не просто для реквізиту. Бо інакше нам доведеться з ним тут довгенько витанцьовувати, і танок той буде не лінді-гоп.
Він відчинив дверцята, нахилився й промовив:
— Послухайте, ви не збираєтеся мене застрелити, нічого такого, ні?
— Нєа, — відповів я, сподіваючись, що це в мене прозвучало ліниво. — Якби я був з ФБР, вам цим варто було б турбуватися, але я не звідти, і ви самі це розумієте. А з нами ви уже мали справи.
Я молив Бога, щоби Ел у своїх нотатках не помилявся щодо цього.
— Ця машина прослуховується? А ви самі?
— Якщо будете обережним у висловлюваннях, вам нема про що непокоїтися, вам це ясно? Нумо, сідайте.
Він сів і закрив дверцята.
— Щодо тих концесій…
— Про це ви зможете поговорити іншим разом, з іншими людьми. Нафта — не моя спеціалізація. Я спеціалізуюся на роботі з людьми, котрі нерозважливо поводяться, а ваші стосунки з Освальдом були вельминерозважливими.
— Мені було просто забавно, і більше нічого. Це чоловік, котрий зумів утекти до Росії, а потім звідти втекти до Сполучених Штатів. Неосвічений лобур, але навдивовижу спритний тип. Ну, й іще… — він прокашлявся, — я маю приятеля, котрий хоче трахнути його дружину.
— Про це нам відомо, — сказав я, думаючи про Бухе — чергового Джорджа в нескінченному параді людей з цим іменем. Мені вельми полегшало б, аби існувала можливість відімкнути цю луна-камеру минулого. — Єдиний інтерес для мене полягає у з’ясуванні істини, чи ви дійсно не мали нічого спільного з тим нездарним замахом на Вокера.
— Подивіться на це. Я взяв це з альбому для газетних вирізок моєї дружини.
Розкривши теку, в якій, як виявилося, лежав єдиний газетний аркуш, він простягнув його мені. Я ввімкнув верхній світильник «Шеві», сподіваючись, що моя засмага не здасться йому тим, чим вона була — гримом. А з іншого боку, кого це могло хвилювати? Це б іще більше налякало Де Мореншильда, як підтвердження шпигунської схильності до гри в «плащі й кинджали».
То була шпальта газети «Морнінг Ньюз»за 12 квітня. Рубрику я знав. Називалась вона ВЕРШКИ МІСТА, і більшість далласців читали її уважніше за національні й світові новини. Там було повно набраних жирним шрифтом імен та фотографій чоловіків і жінок у вечірньому вбранні. Де Мореншильд не забув червоною ручкою обвести місце на півдорозі до низу шпальти. На фотоілюстрації біля замітки легко упізнавалися Джордж і Джинні. Він був у смокінгу і демонстрував усмішку, в якій зубів було — як клавіш у піаніно. Дженні демонструвала дивовижно глибоке декольте, до якого, схоже, уважно зазирала третя особа за їхнім столом. Кожен з цієї трійці тримав у руці бокал шампанського.
— Це газета за п’ятницю, — сказав я. — Постріл у Вокера було зроблено в середу.
— Новини у «Вершках міста» завжди відстають на два дні. Бо це ж рубрика про нічне життя, розумієте? Крім того, не дивіться тільки на фото, ви прочитайте, гаразд? Там все написано, чорним по білому!
Я прочитав, хоча й відразу, щойно побачив його ім’я, набране в газеті тим нахабно-сороміцьким масним шрифтом, я зрозумів, що він від початку казав мені правду. Обертони в гармонії забриніли гучно, немов хтось ввімкнув тумблер реверберації в гітарному підсилювачі.
Місцевий нафтовий раджа Джордж де Мореншильдзі своєю дружиною підняли бокал (а може, їх там було піднято цілу дюжину!) у клубі «Карусель»увечері в середу, святкуючи день народження означеної стильно-розвеселеної леді. Якого віку? Голубочки не зізналися, але, на наш погляд, виглядом вона ані на день не старша двадцяти трьох років (чи ти ба!). Їх особисто привітав імпозантний господар «Каруселі» Джек Рубі, пославши їм пляшку шампану, а потім приєднавшись до них, щоб підняти тост. З днем народження Джинні, сяй нам ще довго!
— Шампанське — дешевка дешевкою, у мене похмілля не проходило до третьої години наступного дня, але це було того вартим, якщо ви тепер задоволені.
Я був задоволений, а заразом заінтригований.
— Наскільки добре ви знаєте цього чоловіка, Рубі?
Де Мореншильд фиркнув — весь його баронський снобізм виявився в цьому короткому посмику повітря крізь роздуті ніздрі.
— Не вельми знаю і не жалкую з того. Цей скажений єврейчик пригощає випивкою поліцейських, щоби вони дивилися в інший бік, коли він дає волю своїм кулакам. А він полюбляє цю справу. Колись такий норов доведе його до великих неприємностей. Джинні подобаються стриптизерки. Вони її збуджують. — Він знизав плечима, немов кажучи, хто зрозуміє цих жінок. — Ну, а тепер ви… — Він перевів погляд на мене, побачив револьвер у моїй руці й закляк. Очі його вибалушилися. Вистромився язик і облизнув губи. Кумедне «цмок» пролунало, коли він втягував його назад собі до рота.