11/22/63
Шрифт:
Я мав найповажніші причини, щоб залишитися на волі. Найкраща з усіх перебувала зараз у Джоді, годуючи, либонь, Діка Сімонса супом з курятиною.
Я методично рухався по своїй маленькій, спланованій під інвалідські потреби квартирці, збираючи речі. Я не бажав, щоб, за винятком старої друкарської машинки, тут взагалі лишився бодай якийсь слід Джорджа Емберсона, коли я звідси поїду. Я гадав, що це трапиться не раніше середи, проте, якщо, як сказала Сейді, Діку вже кращає, і вона планує повернутися ввечері у вівторок, я мушу прискорити розвиток подій. А де я ховатимуся, поки не зроблю свою роботу? Цікаве питання.
Трубний гук оголосив про початок програми новин. З’явився Чет Гантлі: «Після вікенду, проведеного у Флориді, де він спостерігав за випробувальними стрільбами ракет „Поларіс“, а також відвідав свого хворого батька, президент Кеннеді мав клопіткий понеділок, проголосивши протягом дев’яти годин п’ять промов».
Гелікоптер «Марин-1» [647] знижувався до радісно вітаючого натовпу. У наступному кадрі Кеннеді наближався до людей, що стояли за імпровізованим бер’єрчиком, одною рукою приладжуючи собі розкошлане волосся, а другою поправляючи краватку. Він крокував далеко попереду своїх охоронців, котрі ледь встигали за ним. Я задивився, причарований, як він прослизнув крізь щілину в бар’єрі і вклинився у масу звичайних людей, потискаючи там руки наліво й направо. Агенти служби безпеки, що поспішали слідом, мали невдоволені фізіономії.
647
Marine — морська піхота; кожен вид транспорту президента США обслуговується окремим родом військ.
«Це була зустріч у Тампі, — продовжував Гантлі, — де Кеннеді ручкався майже десять хвилин. Він розуміє тривоги тих людей, роботою котрих є його охорона, але ви самі бачите, як це подобається громадянам. І ще, Девіде… він, попри всю його примислену прохолодність, насолоджується виконанням ролі публічного політика».
Тепер Кеннеді йшов до свого лімузина, все ще потискаючи руки, а де-не-де й коротко обіймаючи котрусь з леді. Машина була кабріолетом з опущеним верхом, точно така ж, як та, якою він їхатиме з аеропорту «Лав Філд», поки не зустрінеться з кулею Лі Освальда. Можливо, це була саме тамашина. На мить на чорно-білій, мутнуватій плівці зафіксувалося знайоме обличчя серед натовпу в Тампі. Сидячи в себе на дивані, я побачив, як президент Сполучених Штатів ручкається з моїм тамтешнім букмекером.
Я не мав поняття й змоги з’ясувати, чи був правий Рот щодо «сіфа», чи просто повторював чиюсь плітку, але Едуардо Гутьєрес вельми схуд, майже полисів, а очі його дивилися збентежено, немов він не зовсім уявляє, де наразі перебуває, і взагалі, хто він такий. Як і контингент охоронців Кеннеді, люди побіля Гутьєреса всі були в просторих плащах, попри флоридську спеку. Кадр тривав лиш мить, а далі камера переключилась на Кеннеді, як він, не перестаючи махати рукою й сяяти посмішкою, від’їжджає у відкритій машині, яка залишає його таким уразливим.
Знову Гантлі, тепер його кутасте, жорстке обличчя ніяковіло в усмішці.
— Цей день, Девіде, мавтакож і забавну складову. Коли президент входив до бальної зали готелю «Інтернешенел», де на його промову очікували члени Торгівельної палати Тампи… а втім, краще послухай сам.
Знову кінорепортаж. Вітаючи помахами руки аудиторію, входить Кеннеді, і раптом якийсь старий у тирольському капелюсі й шкіряних шортах вжарює на більшому за себе акордеоні «Слава командиру» [648] . Президент на мить бентежиться, а потім здіймає вгору обидві руки в кумедному жесті «святий бісе». Я вперше побачив його таким, яким я вже звик бачити Освальда, — реальною людиною. У тому, як він на мить застиг, і в наступному його жесті я побачив дещо навіть гарніше, ніж просто почуття гумору: сприйняття абсурду як невід’ємної частини життя.
648
«Hail to the Chief» — президентський марш, в оригіналі пісня на слова Вальтера Скотта, написана 1812 року англійським композитором Джеймсом Сендерсоном.
Девід Бринклі також посміхався.
— Якщо Кеннеді переоберуть, можливо, того джентльмена запросять зіграти на інавгураційному балу. І замість «Слави командиру» польку «Пивна діжка» [649] … А тим часом у Женеві…
Я вимкнув телевізор, повернувся на диван і відкрив нотатки Ела. Гортаючи зошит до прикінцевих сторінок, я все ще бачив те збентеження президента. І його усміх. Почуття гумору; відчуття абсурду. Чоловік у вікні на шостому поверсі Книгосховища не мав ні того, ні іншого. Освальд доводив це повсякчас, а такій людині зась змінювати історію.
649
Популярна в усьому світі полька, написана 1927 року чеським композитором Яромиром Вейводою (1902–1988).
Я був у розпачі, пересвідчившись, що п’ять з останніх шести сторінок Елових нотаток присвячені переміщенням Освальда в Новому Орлеані та його безплідним намаганням дістатися Куби через Мексику. Тільки остання сторінка підводила до замаху, та й то нотатки там було зроблено наспіх. Не було сумнівів, що сам Ел знав цю частину історії детально, проте, мабуть, він вважав, якщо я не зміг дістати Освальда до третього тижня листопада, після цього вже нема про що говорити.
3/10/63: О. знову в Техасі. Вони з Мариною «типу» відокремилися. Вона живе в домі Рут, О. з’являється там здебільш по вікендах. Рут знаходить О. роботу в Книгосх. через свого сусіда (Б’юля Фрейжера). Рут рекомендує О. як «пристойного молодого чоловіка».
О. живе в Далласі впродовж робочого тижня. Мебльована квартира.
17/10/63: О. починає працювати в Книг. Соває книжки. Вантажить машини ітп.
18/10/63: О. виповнюється 24 р. Рут з Мариною влаштовують йому сюрприз-вечірку. О. дякує їм. Плаче.
20/10/63: Народження 2-ої дочки: Одрі-Рейчел. Рут везе Марину в шпиталь (Паркленд), поки О. на роботі. Гвинтівка схована в гаражі Рут Пейн, закутана в ковдру.
До О. постійно вчащає агент ФБР Джеймс Гості. Роздмухує його параною.
21/11/63: О. приходить в дім Пейн. Молить Марину жити знову разом. М. відмовляється. Остання соломинка для О.
22/11/63: О. залишає всі свої гроші на комоді для Марини. Також обручку. Їде з Ірвінга у Книгосх. разом з Б’юлем Фрейжером. З собою має пакунок у коричневому папері. Б’юль питає, що там. «Карнизи для штор у моїй новій квартирі», — каже йому О. Гвинтівка Ман-Карк, мабуть, у розібраному стані. Б’юль ставить машину на парковці за два квартали від Книгосх. 3 хвил. пішки.
11:50: О. влаштовує снайперське гніздо в Пів-Сх кутку 6-го поверху, відгороджуючи те місце картонними ящиками від робітників, які на протилежному боці складають диктові листи для нової підлоги. Ланч. Там нікого, крім нього. Всі виглядають президента.
11:55: О. збирає і заряджає Ман-Карк.
12:29: Кортеж виїжджає на Ділі-Плазу.
12:30: О. робить три постріли. 3-й постріл влучає в ДжФК.
Інформації, якої я найбільше прагнув — де саме міститься умебльована квартира Освальда — в нотатках Ела не було. Я придушив бажання пожбурити зошит через усю кімнату. Натомість я підвівся, одяг плащ і вийшов надвір. Уже майже запала повна темрява, але в небі сходив місяць-підповня. При його світлі я помітив зіщуленого в своєму кріслі-візку містера Кенопенскі. Радіоприймач «Моторола» лежав у нього на колінах.
Я рушив униз пандусом, ледь не заплутавшись у власних ногах.
— Містере Кенопенскі? Все в порядку?
Якусь мить він не відповідав, навіть не поворухнувся, і я був певен, що він мертвий. Потім він підвів голову й усміхнувся:
— Просто слухаю свою музику, синку. Ввечері станція КМАТ передає свінг, і це мене відносить далеко назад. Я вертів таке лінді-гоп й банні-гоп, як ніхто навкруги в ті старі дні, хоча ти ніколи б про це не здогадався, дивлячись на мене сьогоднішнього. А який же місяць граненький, ге?
Той був дійсно дуже граненький. Ми дивувалися на нього мовчки, а я думав про роботу, яку мушу виконати. Хай я не знаю, де Лі буде цієї ночі, але я точно знав, де його гвинтівка: в гаражі Рут, закутана в ковдру. А якщо мені поїхати туди й забрати її? Може, навіть не треба буде ламати замок. Це ж Країна Було, де люди, що живуть віддалік середмість, часто не замикають своїх будинків, не кажучи вже про гаражі.