'Акванавти', або 'Золота жила' (на украинском языке)

Циба Михаил

Роздумуючи так, Микита Єгорович вирiшив розповiсти все своїм акванавтам, розсекретити свiй секрет.

Зiбравши ввечерi в "штабi" своє товариство, Микита Єгорович розповiв їм про те, що знайденi з озерi документи вiн вiдвiз куди слiд i сказав, що сторож дач зник у той же день, як вони дiстали з озера сейф. Решта - то вже справа тих органiв, для яких такi справи складають повсякденну роботу i службу.

– Вiдкриваю вам iще один секрет. То ми знайшли зовсiм не те, що я мав на увазi, що я шукав. Я вам про це не сказав, аби заздалегiдь не розкривати карти, щоб потiм було менше розчарувань Те, що я шукав,

сьогоднi ми з Васильком знайшли.

– Що?
– вирвалося у Боцмана - Ще сейф?

– Так, iще один сейф. Але це вже наш. Походження його менi вiдоме. А про той, як i ви, я нiчого не знав. Знайшли ми його випадково.

– А що в цьому?
– запитав Володя.

– Менi теж цiкаво взнати. Ось дiстанемо, вiдкриємо, я подивлюся i скажу, - усмiхався Микита Єгорович - Раптом там щось хороше?

8. ФIНАНСОВИЙ IНСПЕКТОР КОМАРОВСЬКИЙ

Вiдчиняючи старi ворота з почорнiлих дощок, Микита Єгорович згадав кiнофiльм, де пiд'їздить шикарний кадiлак, перед ним пiдiймаються дверi гаража.

Машина заїхала, водiй вийшов з гаража, натис на кнопку, i дверi опустилися - не ходи собака в двiр! А тут же вiдчини i зачини, тягаючи цю важку дерев'яну споруду, а тодi ще й замкни на замок, бо машина буде надворi. Якiсь жартiвники можуть позичити так, що бiльше не побачиш.

Однак всi цi турботи полиняли й зникли, як тiльки Микита Єгорович увiйшов до хати. Там клопоталася сусiдка - баба Марфа. Ще в хатинi вона прошепотiла:

– Ой, хлопче, погано йому... Вже й не розмовляє.

– То, може, вiн на вас розсердився?
– спробував пожартувати онука, та баба подивилася на нього здивовано й пiдняла обидвi руки.

Пройшов до свiтлицi й переконався, що жарти тут недоречнi Мабуть, старий проситься на той свiт. Однак живий i здоровий родич мусить потурбуватися про хворого, якщо вiн навiть у безнадiйному станi.

З допомогою сусiдки Микита Єгорович зiбрав дiда в лiкарню й не без труда запхав його, громiздкого й безвольного, в свiй непристосований для таких пасажирiв автомобiль.

У мiськiй лiкарнi прийняли не без клопоту. Вранцi чи серед наступного дня належало з'явитись i поговорити з лiкарями. Може, потрiбна операцiя, хоча в такому вiцi... Чи лiки якiсь потрiбнi.

Одне слово, дiставання сейфа з дна озера автоматично вiдмiнялося.

Цього ж вечора на дачi двох сестричок Iрини i Карини, коли все сiмейство зiбралося бiля телевiзора, вiдбувалася цiкава розмова мiж татком i молодшою донькою.

– Мама скаржилася, що вас з Iриною навiть на обiд не загнати. Де це ви пропадаєте? Вас там медом годують? Цiлими днями бовтається в озерi?

– Хлопцi зробили плiт...

– Та я бачив.

– Вони добувають мул iз озера i збирають грошi на...

– На батискаф, - пiдказав тато - I це я знаю. I що знайшли нiмецький сейф з документами - теж знаю, - сказав батько до старшої, яка дивилася на екран телевiзора i не брала участi в розмовi.
– I те, що сторож наших дач злякався, думав, що тi списки його розкриють, i втiк свiт за очi...

– Противний дiд, - мiж iншим, мовила Iрина.
– Вiн увесь час заважав хлопцям, шкодив. Усе робив, щоб вони не дiстали сейф.

– Так то не той сейф!
– весело загомонiла Карина.
– Дядько Микита знайшов другий сейф, справжнiй! Каже, що в ньому щось є, а Боцман

казав, що там скарб!

Карина ще щось казала, та батько її не слухав. Пригадав, що ходили слухи про коштовностi, ящики чи сейфи з ювелiрного магазину, якi напередоднi окупацiї було скинуто у воду. Може, за цими скарбами i полює молодий чоловiк - дядько Микита? Якщо й справдi знайшов щось варте уваги на днi озера й збирається скористатися ними, то для чого вiн розповiдає про це дiтям? Мабуть, i сам не дуже вiрить у тi скарби. А там хто його знає. Сам вiн все одно нiчого не зробить, не витягне...

Як би не було, а мiлiцiонер - представник влади i держави, знаючи про таке, зобов'язаний доповiсти куди слiд.

За нiч вiн не забув свiй намiр i вранцi зателефонував своєму однокашнику, що працював у фiнорганах обласного центру й розповiв про скарби в озерi. Той прореагував якось без емоцiй, але подякував i сказав, що бере це до уваги.

Гасаючи мiстом у пошуках лiкiв, Микита Єгорович не забував, що на озерi його чекають. Дивувало його те, що люди нiяк не можуть влаштуватися пiд сонцем так, щоб у лiкарнi були необхiднi лiки i всiлякi припаси, в гастрономi все, що душа людська бажає, а в унiвермазi оте, що зараз називається дефiцитом. Адже все це рукотворне, все це виготовляють люди. Чому ж вони не роблять? Не хочуть? Неправда. Всi хочуть мати, i майже всi згоднi працювати, робити й виробляти. Хiба що невеличкий процент хитрунiв i нероб знайдеться, якi б вiдмовлялися займатися будь-якою працею, нехтували навiть цiкавим заняттям. Це, так би мовити, темна пiна суспiльства, без неї не обiйтись. Але ж здоровi сили могли б це все легко i просто виробляти, якби... їм не заважали. Хто? А тi, хто ставить умови. Лише вони знають, як на свiтi належить жити тобi й менi. Лише вони знають, що можна робити, а чого не слiд i навiть, як ложку тримати, вони знають. Шкода тiльки, що при такiй науцi ложка та залишається порожньою...

Упоравши дiда i довiдавшись, що йому вже трохи легше, Микита Єгорович не їхав, а летiв до озера, бо пiсля обiду звiльниться трактор, що вичищає двiр на фермi, i його треба буде перехопити, доки вiн у цих краях.

Зупинився, ляснув дверцятами i зустрiвся з десятком пар зацiкавлених очей. У штабi його чекали. Тим бiльше, що й двигун мовчав. Закiнчилося пальне, а вчора нiхто про це не думав. Шкода, що цiлий день пропав, та сьогоднi Микита Єгорович за пальним не поїде, бо он за деревами торохтить трактор, їде сюди, щоб витягти на берег те, що заховане було майже пiвстолiття тому. Якби ж знаття, що в сейфi. Може, його не варто дiставати, мучитись. Та нi, навiть якби вiн був порожнiй i то... самого металу в ньому до центнера, а то й бiльше.

А трактор вже вискочив на дорогу i зупинився.

Маючи досвiд легше працювати. Хоча цей сейф був трохи далi вiд берега й глибше у водi, до нього Микита Єгорович пiдступався з упевненiстю людини, звичної до таких справ. I пiрнав уже не з човна, а заходив у воду з берега, тягнучи за собою трос... Коли вода почала лоскотати пiдборiддя, трохи проплив, а бiля буйка, за звичкою затуливши носа, пiрнув. Сейф стояв догори нiжками i тому не було потреби обв'язувати його петлею упоперек, як порося, що виводять на щирицю; протягнув кiнець троса у вушко й зав'язавши, залишив довгий кiнець, щоб зручнiше розв'язувати.