'Акванавти', або 'Золота жила' (на украинском языке)
Шрифт:
– Нi, там вже дорога вiдривається вiд берега.
– Значить, тут?
– Та бiс же його знає, нiби так...
Нiчого бiльше не мiг витиснути iз старого Микита Єгоровичi Та й це чимало. Звiдси можна розпочати другий етап пошуку. Розповiв старому, що вони просто знайшли сейф, тiльки вiн виявився нiмецьким.
– Це ще я малим був, - почав дiд, коли вони поїхали назад - Ще тодi казали, нiби за це озеро хапалися нiмцi. У мiстi нiмцi мали два заводи, i, коли сталася революцiя, вони втiкали, а вивезти щось дороге не встигли. Пiзнiше просили, щоб ми дозволили їм почистити озеро й вивезти все,
Вiдвiзши старого на мiсце, Микита Єгорович поспiшав до штабу й сам себе ловив на думцi, що вже звик до хлопцiв i навiть скучав, як вiдривався на цiлий день.
Нетерплячка не давала спокою, пiдганяла, примушувала поспiшати. Перегнати плiт на те мiсце, де вказав старий, не можна. Виникне запитання чому й для чого? Як поясниш? Вирiшив залишити плiт на мiсцi, тим бiльше, що там все гаразд, двигун працює, подає чорну муляку на берег, де вона розпливається в бур'янi й пiд гарячим сонцем дуже швидко висихає.
Зробив триметрового списа з металевим наконечником, сiв у човен i почав майже сантиметр за сантиметром обслiдувати дно. Думав знову прив'язати молоток на капроновий шнур, але такий прилад не зможе пробитися крiзь намул, якщо сейф глибоченько засмоктало, а спис iз гострим наконечником пройде без перешкод.
Ось так з ранку до обiду працював Сорокалiт, поставивши для чогось буї у водi. Його акванавти що знаходилися на цьому ж березi, тiльки на чималiй вiдстанi, дивувалися. Що то їхнiй вожак намислив собi?
Але Микита Єгорович знав, що запитання виникнуть i ламав голову над вiдповiддю.
Публiка така, що брехати належить обережно. За одну мить можна втратити авторитет.
Купався i впускав годинника? Оце саме i є оте, що кажуть бiлими нитками. Мiряю прошарок намулу, щоб знати наперед запаси?.. "Iрунда", як кажуть дiдусь. Звiдки тобi знати, на якiй глибинi починається прошарок сапропелi, адже спис входить у нього так само легко, як i в воду? Краще за все взагалi не брехати. На всi запитання хитренько пiдморгувати й казати, що це черговий секрет! Так i зробив.
Пiсля обiду знову теж саме. Починав вiд буйка, який вiн переносив по мiрi того, як просувався уздовж берега Вiдчував, що така вiдповiдь чомусь не задовольнила нi Боцмана, нi Володю, якi промовчали, але невдоволення можна було вiдчути по тому, як вони знизали плечима.
Пiсля обiду взяв собi напарника, щоб сидiв на веслах, бо самому гребти й обмацувати дно металевим наконечником незручно Оскiльки Боцман, Володя i Гумiрабiк працювали на основному про мислi, в напарники напросився Василько. I це добре, бо дорослiших обов'язково треба було б обманювати, вiдповiдаючи на запитання, а тут свята наївнiсть, що не скажи, повiрять. Так розраховував Микита Єгорович i помилився.
Василько виявився таким "чомукалом", вiд якого не було порятунку до самого вечора.
– А чому ви плаваєте тут, а не там?
– вказував пальцем на плiт.
– Один дядько загубив годинника вночi i шукає його бiля стовпа, де було свiтло, горiла лампочка. В нього питають, а де ви загубили годинника? Вiн каже - там, на трамвайнiй зупинцi. А чого ж ви шукаєте тут? Та того,
– Нi, - похитав головою Василько, невмiло пораючись з весла ми для дорослих - Вiн що, пришелепкуватий?
– Хто?
– Ну, той дядько? Володя каже, що ми на муляцi заробимо три тисячi! А Рая йому не вiрить, каже, що ви вже скоро женитесь.
– Я?
– здивувався Микита Єгорович - Звiдки в неї такi данi? I взагалi, що з того, що женюсь? А-а, це вас кинув попереднiй вожак, бо женився! Чув я таке. Так звiдки Рая взяла, що менi загрожує одруження?
– Каже, що Ляна Григорiвна вас скрутила. Ви її возите на автомобiлi, а це до добра не приведе. А Боцман каже, що нехай жениться, ми й самi...
– Передай усiм, а головне, Раї, що дядя Микита чи генеральний, як там ви мене зовете за очi, не мiняє чоловiчу дружбу на жiночу...
– i... вмовк, бо спис вдарився об щось тверде. Камiнь? Постукав ще й переконався, що коли не залiзо, то камiнь-дикар. Щось надто тверде.
– Якiр!
– скомандував Микита Єгорович. I сам кинув у воду металевий iржавий хрест, що слугував за якiр. Капроновий шнур обпiк йому долонi, та це не бiда. Вiн намацав списом той твердий предмет i посадив поряд Василька, наказавши тримати списа ось так i не пiдiймати, доки не одержить команди. Сам роздягся i пiрнув пiд човен. Глибина невелика, бiля трьох метрiв. Почав обмацувати, давлячись без повiтря. Випiрнув i, тяжко дихаючи, вхопився за борт човна. Вiдпочивав, думаючи про те, що йому повезло. Цей сейф стояв "на попа", так, як колись у кiмнатi. Натрапити списом на нього було складно, але ж натрапив. Виходить, що повезло, та ще й як!
Ще раз пiрнув i остаточно переконався, що все саме так, як вiн побачив одразу. Залишив непомiтний буйок, помiтивши заповiтне мiсце. Надiйно й не дуже помiтно здаля для стороннього ока.
А що ж далi?
Плавати човном i штрикати воду списом вже не треба. А коли так, то пошуки припинилися. Чому? Акванавти зроблять висновок: все, що вiн шукав, знайдено. Залишається лише вияснити, що саме шукав. Як викручуватись? Що тепер вигадувати? Адже цю знахiдку треба дiстати самому, без свiдкiв. Як i коли, якщо свiдки крутяться тут зранку й до вечора? Доведеться почекати до осенi, до першого вересня, коли вони виметуться звiдси, бо покличе школа.
Так думав Микита Єгорович день, другий i третiй. А на четвертий його почали мучити сумнiви. Соромно було обманювати цих щирих i довiрливих хлоп'ят. А не дай бог здогадаються чи якось довiдаються про все, втратять вiру в дорослих. Ото й буде "Не розстроюй мене зранку", не можна псувати їм ранок життя, не можна вiдкривати свої вади, вади дорослої i вже спотвореної життям людини. Всi вади i недолiки людської вдачi у малого не передаються генами, вони прищiплюються дорослими людьми. Все хороше й погане дiти запозичують у дорослих. Було б iдеально вирощувати дiтей в спецiальних розроблених вченими умовах, як вирощують новi сорти картоплi з паростка, стерильно чистого i позбавленого усiх хвороб, якi має картоплина. З такого паростка виростає чиста картоплина, вiльна вiд усiх батькiвських недугiв. На жаль, таких людей не виховати, бо всi вони виростають в середовищi, де всього є, i хорошого i поганого.