'Акванавти', або 'Золота жила' (на украинском языке)
Шрифт:
Аж тут налетiв вихор, зашелестiв листям плакучих верб на березi, погнав хвилi по озеру, розгойдав плiт. Володя скочив на ноги й ухопився за тринiг. Дощовик злетiв з плiч, але вiн встиг вхопити його за полу. Накинув на голову. По напнутому целофану забарабанили крупнi краплi дощу. Плiт погойдувало, але вiн сто яв на мiсцi, чинячи опiр вiтровi i хвилям Володя поправив брезентовий чохол на двигунi, щоб часом дощ не позаливав свiчки чи не замкнув проводку.
Раптом Володя вiдчув, як плiт повернуло й почало вiдносити на середину. У чому справа? Кинувся до троса. Так i є! Один кiнець, той що був прив'язаний до пенька, вiдiрвався. А може, пеньок трухлявий, не витримав, зламався. Тягнучи на себе трос, Володя нарештi зупинив плiт. Треба було заглушити двигун, але вiн не мiг вiдпустити трос. Та налетiв вiтер, вiн скинув чохол у воду, а дощ позаливав свiчки.
Зрозумiвши, що далi протилежного берега плiт не попливе, а чохол може потонути, Володя кинув трос i стрибнув у воду. Володя кинув чохол на плiт, а сам вхопився за край i почав штовхати його до берега. Залишалось кiлька метрiв до очерету, що рiс на мiлинi, як Володю щось шкрябнуло за ногу. Вiдчув, що на днi якiсь колючi гiлки й коряги. Вирiшив обiйти їх i став на щось пласке й слизьке. Камiнь? Звiдки вiн? Хитнувся назад i почав ногами обмацувати плиту чи щось схоже на неї. Точно. Вона неширока. Пiрнув, i вхопившись за гiлку, що колола йому ноги, став обмацувати той предмет. Аж воно не плита, а мабуть, камiнь з могили. Сантиметрiв тридцять заввишки i бiля метра завдовжки. Товщина його десь бiля сорока сантиметрiв. Раптом намацав щось подiбне на отвори для ключiв. Випiрнув i, важко дихаючи, вхопився руками за край плота, який краєм уткнувся в очерет.
Нарештi хлопець вибрався на берег, добряче поколовши ноги в очеретi, де було чимало дрiбних гострих черепашок. Кинувся попiд вербами до хлiвця, в якому дрiмав Зорiк.
– Спиш!
– вигукнув Володя й увiмкнув свiтло.
– Ой, не треба, зараз буде повно комарiв!
– пробурчав Гумiрабiк.
– Не з'їдять! Ти чуєш мене, соня! Я знайшов скарб! Може чув, що нашi, коли вiдступали у вiйну, поскидали в озеро всi сейфи, що везли на схiд! Тут, казали, таке багатство!
– Нащо поскидали?
– невдоволено бурчав спiвбесiдник, йому хотiлося спати, а в такому станi людинi нiчого не миле, навiть скарб.
– Бо нiмцi оточили! Як ти не розумiєш! Так от на днi бiля кута нашого плоту, пiд карчамаччям i якимсь гiллям у муляцi сейф! Ти чуєш? Я його обмацав! Точно сейф! Треба там якось прив'язати плiт, щоб його не погнало кудись з того мiсця, а завтра, як приїде Микита Єгорович, добудемо його з води! А то вiн обiцяв якусь золоту жилу! Оце буде золота жила, уявляєш?!!
Вночi була сильна злива, i Микита Єгорович не наважився їхати зранку, доки не протряхне дорога бiля озера. Там чорнозем i взагалi грунт такий, що ложка води, - миска грязюки. Приїхав вiн лише по обiдi. Приїхав i ще здаля побачив, якого лиха наробила стихiя.
– Ну що, набiдокурили тут без мене?
– запитав вiн свою команду, переступивши порiг сарайчика-майстернi.
– Чого носи повiсили, це нормальне явище! До нього належить бути готовим i не нюнi розпускати, а все ставити знов на свої належнi мiсця. А ви стiльки часу сидите? I стiльки часу простоює агрегат?
– Трос вiдiрвало й понесло, - розповiдав Володя - Я чiплявся за другий кiнець i пiдтягнувся до берега. Двигун залило. Треба розбирати, чистити свiчки i всю проводку.
– Так чого ж ви, - почав було Микита Єгорович i замовк, пригадавши, що сам заборонив хлопцям мати справу з електрикою.
Хлоп'ята переглянулися, i всi погляди на якусь мить зупинилися на Володi. Пауза насторожила Микиту Єгоровича.
– Iще якась неприємнiсть?
– Навпаки, - мовив Володя загадково - Ви чули, що у вiйну нашi вiдступали й поскидали в озеро скарби, щоб не дiсталися фашистовi?
Оце так секрет! Микита Єгорович отетерiв. У вухах задзвенiло вiд такого запитання. Виходить, вони все знають? Як i звiдки? Треба б якось прореагувати, проказати, що все це вигадки, та гра в байдужiсть не виходила. Зiбравшись з духом сказав:
– Ну, чув, то й що?
– Так то правда.
– Та киньте ви вiрити в рiзнi там плiтки!
– сердився Микита Єгорович - Коли була та вiйна. I хто це знає? Хто бачив? А якщо бачили, то чому не повитягали? Все! Кiнчаємо про вигадки, беремося до дiла! Боцман, на човен, тягнiть кiнець троса на мiсце, як тiльки плiт пiдтягнете сюди до берега, я займусь двигуном.
– Так то правда!
– стояв на своєму Володя - Я знайшов сейф!
– Де-е?
– аж похитнувся Микита Єгорович. Вiн уже встав було, та повернувся й сiв на лаву - Де, кажу?
– На днi. Он там, де стоїть зараз плiт, куди його пiдбило. Я наступив на нього ногою, а тодi пiрнув i увесь обмацав. Точно сейф. Тiльки до половини замулений i слизький.
Мовчки вставши, Микита Єгорович поспiхом поскидав з себе одяг i, вхопивши за руку Володю, скомандував:
– Пiшли!
Перший порив був кинутися швидше, стрибнути у воду й самому переконатися, але стримав себе, бо... належало обмiзкувати, як же тепер бути, коли такий секрет розсекречено? Все пропало. Доведеться здавати державi, а тодi винагороду дiлити на всю братiю. Хiба заради цього вiн кинув роботу i товчеться тут з цими недорослями? Хоча останнiм часом i це заняття йому подобалося. Вiльний, сам собi хазяїн, робота клеїться, а там пiдуть i добрi грошi. Чого ще треба? зупинився на березi бiля високого очерета.
Володя в плавках зачвакав по муляцi.
– Йдiть за мною.
Микита Єгорович пiшов слiдом, все ще не знаючи, як бути, що робити далi. Хоча вiри не йняв у те, що це правда.
– Обережно, Микито Єгоровичу, тут накидано гiлля. Ой, уже! зупинився Володя по пояс у водi.
– Що вже?
– Наколовся. Колiно.
Володя нахилився й потягнув з води гiлочку, яка виявилася донькою великої гiлляки. Намiрився кинути її на берег, та Сорокалiт перехопив її i став приглядатися до колючок.
– Акацiя, - зробив висновок вiн - Володю, як ти думаєш, звiдки тут акацiя? По березi озера верби ростуть, калина, ну ще кислицi. Акацiя у лiсосмузi. Хтось же притяг гiлляку з лiсосмуги?
– Та й не одну. Оце мiсце все захаращене чомусь таким гiллям.
– Понаносило вiтром? Виключено, адже вiтровi належало пронести таке важке гiлля через городи, через кущi й дерева. Для цього вiтер мусив мати не тiльки руки й ноги, а ще й голову, - говорив Микита Єгорович, витягаючи з води гiлку за гiлкою й передаючи їх Володi. А той виносив i викидав гiлля на берег.