Альфонс Цiттербаке (на украинском языке)
Шрифт:
Я похвалився тiтцi Мартi й дядьковi Тео, що у нас тепер смiття вивозять не кiньми, а машинами. Ззаду до машини пiдносять ящики, i вона сама вигрiбає смiття. I смiттярам тепер менше мороки.
Тiтка Марта i дядько Тео зовсiм не здивувалися, коли я розповiв їм про це.
Тiтка Марта сказала:
– - А у нас тут комбайни. Вони самi косять збiжжя, зразу ж його обмолочують i викидають готовий хлiб.
Дядько Тео пiдморгнув менi:
– - Печеного хлiба комбайн ще не викидає, але до цього вже недалеко, i тодi праця селянська стане ще легша.
– - У нас нове електричне освiтлення на вулицях, -- гордо повiдомив я.
– - А в нас у кооперативi тепер електричнi доїльнi апарати, -сказав дядько Тео i знову пiдморгнув менi. А я подумав собi: "Того, що у нас є, у вас не буде, а ваше ми побачимо".
Наступного дня ми з дядьком Тео пiшли подивитися на новий корiвник. Який же вiн чудовий, а чистота -- мов у лiкарнi!
– - Тут коровам добре, i молока вони дають бiльше, нiж давали у тих старих темних хлiвах, -- розповiдав дядько Тео, погладжуючи корову по лобi. Я вже був навчений i остерiгався пiдходити близько до корiв. Але менi не хотiлося здаватись, i я сказав:
– - Так, у вас у кооперативi гарний корiвник. Що правда, то правда. Але одне незрозумiло: де ви рубаєте для корiвника ялинки?
Дядько Тео здивовано подивився на мене:
– - Якi ялинки?
– - Ну, найновiша наука. Ви ж самi казали, що доїте корiв ялинкою?
Спочатку менi здалося, що заревiв бугай. Але це так зареготав дядько Тео, приказуючи:
– - Ялинки... може, ними лоскочуть корiв, щоб надоїти бiльше молока? Го-го! Ну й насмiшив ти мене!
Дядько Тео реготав так гучно i так сопiв, що всi корови, якi були в цьому науковому корiвнику, повернули до нас голови i понашорошували вуха.
Я був ображений.
Дядько Тео поплескав мене по плечу своєю широкою, мов лопата, рукою.
– - "Ялинка", Альфонсе, -- це така установка, нове досягнення науки. Нею ми доїмо корiв швидко й чисто. Глянь, зовнi вона скидається на ялинову гiлку. Ось чому i назва така. Хiба ти цього не знав?
Отак я осоромився iз своєю машиною-смiттєвозом та новим освiтленням вулиць.
Тут, на селi, у них таки багато цiкавого. А скiльки ще прикрощiв тут було у мене!
У дiтей сiльської школи теж є пiонерський табiр. Я ходив туди, хотiв побачитись iз торiшнiми знайомими. З ними було дуже весело. Ходив я також на їхню пiонерську лiнiйку. Щоб вони не мали мене зовсiм дурним, я їм сказав при першiй же зустрiчi:
– - У вас чудовий корiвник. А "ялинка"? Це ж найновiше досягнення технiки!
I я вдав, нiби давно вже все це знаю.
Якось до мене прийшов Вiллi, агрономiв син. Вiн хотiв порадувати мене хорошою новиною:
– - Завтра ми, найкращi пiонери школи, йдемо в МТС -- побачимо "гусеницi" i "крота".
Ото знайшов, чим мене здивувати!
– - Пхе, -- махнув я рукою.
– - Гусеницi та кроти для мене не новина. Вони є i в нашiй школi. Один крiт стоїть у нас у вiтринi.
Вiллi витрiщив на мене очi.
– - Отож, -- гордовито сказав я, -- не думайте, що тiльки ви щось можете.
Наступного дня ми пiшли в МТС. Нас вiв молоденький тракторист.
Вiллi сказав дiтям:
– - Альфонс уже вивчив будову "гусениць" i "крота".
Всi здивувалися. На подвiр'ї МТС стояли трактори та багато iнших машин, яких я нiколи не бачив i не знав, для чого вони потрiбнi. Тракторист пояснив усе: якi машини самi збирають картоплю, якi кукурудзу, а якi -- буряки. Був тут також комбайн, заввишки майже з наш будинок. Я вiдразу ж уявив, як iз нього вискакують хлiбини.
Що тут iще може бути? Кiлька строкатих гусениць i напхане опудало крота. Отут буде нагода розповiсти, чому крiт слiпий i чому такi сильнi у нього лапи-лопати.
– - Отже, оце "гусеницi", -- сказав тракторист. Я дивився на трактор i не бачив нiяких гусениць.
– - А де ж тi гусеницi?
– - тихо запитав я Вiллi.
– - Ось тут, -- сердито буркнув вiн.
– - Та де ж?
– - прошепотiв я.
– - А я гадав, ти знаєш, де "гусеницi", -- зовсiм розсердився Вiллi. Я лише кивнув головою.
Ми стояли перед могутнiм трактором, що височiв на широчезних ланцюгах.
– - Цi гусеничнi трактори виготовляються в Радянському Союзi. Цим трактором можна їздити по найгрузькiшому болоту, -- пояснював тракторист.
Оце здорово! Якi цi "гусеницi" товстi та широкi! Тракторна таких "гусеницях" має бути сильний, мов слон, вiн може проїхати просто крiзь наш будинок.
– - А оце "крiт", вiдоме самохiдне шасi.
Але перед нами був не крiт, а трактор, до якого можна чiпляти багато рiзних знарядь. Я мовчки дивився i не знав, чим би похвалитися. Сказати було нiчого. А тракторист звернувся до мене:
– - Я чув, ти вже знаєш "крота". Може, у себе в мiстi ти вивчав його на уроках виробничого навчання й навiть їздив на ньому?
Я кивнув. Не хотiлося зiзнаватись, що я не знаю нової технiки, зокрема "крота".
– - Ну, то сiдай, -- усмiхнувся тракторист.
Признатися б...
Я набундючився i вилiз на трактор.
– - Одне коло зробимо вдвох... Тут натисни ногою... так, угору важiль... Добре тримай кермо!
– - Я ж iще... ще... не...
Загуркотiв двигун, i залiзний "крiт" поволi рушив. Поруч мене стояв тракторист i разом зi мною мiцно тримав кермо.
– - Обережно вiдпускай педаль, -- голосно сказав вiн. Я був дуже схвильований i вiдразу прийняв ногу з педалi. "Крiт" плигонув, нiби тигр, що доганяє зайця.
– - Прокляття!
– - долинуло до моїх вух, i тракторист упав iз "крота". А я таки утримався за кермом. Описуючи велику дугу, "крiт" мчав уперед, слiдком за ним бiгли дiти. Серед них я помiтив Вiллi. Вiн бiг, витрiщивши очi i роззявивши рота. Крiзь гуркiт двигуна я чув, як тракторист гукав:
– - Гальмуй! Гальмуй!
Але ж як я загальмую, коли не знаю, де гальма! Спочатку "крiт" мчав мене сiльською вулицею, потiм -- польовою дорогою просто до корiвника. Корови, що були надворi, збилися докупи i безтямно дивилися на мене. Краєм ока я ще помiтив, як дядько Тео впустив на землю великi вила.