Анна Киевская
Шрифт:
Адель дуже любила брата, вона тяжко переживала поведінку матері, яка спробувала не допустити Генріха до трону, не зупинившись навіть перед звинуваченням його в содомському гріху. У щоденних сварках його батько, король Роберт, вичерпав останні сили, але наполіг на своєму: Генріх буде королем.
Задля брата Адель згодилася вийти заміж за графа Фландрійського, який відтоді став Генріховим союзником. Знову ж таки, щоб забезпечити мир королівству, вона готувалася віддати свою дочку Матільду за байстрюка Роберта Благочестивого — герцога Вільгельма Нормандського. Адель не хотіла бачити страждань, що їх породжує війна; голод і пошесті вже занапастили
Відбулося останнє благословення, служба Божа скінчилася, і королівське подружжя під вітальні вигуки жителів Реймса покинуло собор. У архієпископаті Анна попрощалася зі своїм дядьком князем Судиславом, посадником Остромиром, боярами, посланцями короля Швеції та короля Угорщини. Зі щемом у серці вона передала ними подарунки для своїх батька й матері та листа для Всеволода, в якому розпитувала про Пилипа. Потім зі смутком дивилася, як вирушали в дорогу останні посланці землі руської. З нею лишилися тільки Олена та Ірина.
Перевдягшись у легше вбрання, Анна відмовилася сісти в повіз і забажала їхати верхи поряд із королем.
Довжелезна валка рушила в дорогу; народ, що прийшов помилуватися своєю новою королевою, був зачарований. Приваблені її молодістю й красою, люди влаштували їй тріумфальні проводи; щоправда, заохотили їх і харчі та милостиня, яку роздавали на вулицях.
Подорож до Санліса тривала десять днів.
Розділ дванадцятий
САНЛІС
Анна радо поселилася в санліському замку, де дідуся її чоловіка колись було проголошено королем. Вона стомилася від банкетів та свят, що їх влаштовували щоразу, коли вони зупинялися в якомусь замку. Анна нічого так не любила, як сміятися, співати, танцювати або ходити на полювання, і серед цих глумливих, сварливих французів занудьгувала. Це помітив Гослен Шонійський. Він не знав, що робити, аби її розважити. Напередодні приїзду до Санліса Анна на кілька годин була зникла. Шукати її кинулися графи, барони, зброєносці, воїни й усі, хто супроводжував королеву. Її знайшли під деревом, де вона сиділа й співала з Олів’є Арльським. Страшенно розлютившись, король влаштував підліткові й дружині сцену. На його докори Анна відреагувала дуже спокійно, подивившись на нього ясними очима, що, на думку Гослена й Олени, не обіцяло нічого доброго.
Генріх супився на Анну до самого Санліса й уперше після одруження не пішов спати з королевою. Його невдоволення тривало цілий тиждень, упродовж якого Анна звикла до нового оточення, що видалося їй сумним і суворим. Проте вона полюбила ошатне веселе містечко, його переповнений харчами ринок, гарну річку, церкви й особливо виправи на полювання до сусіднього лісу.
Олена, Ірина, придворні дами — поштива Ізабелла, кокетлива Гільдегарда, лагідна Матільда — намагалися всіляко розважити королеву. Але безтурботною дівчиною, якою вона була на
За дуже короткий час королева полонила рицарів та зброєносців своїм умінням запускати сокола, цькувати оленя. Всі хвалили її за хоробрість і спритність. Хто з них складав руки, утворюючи для неї приступку до сідла, хто пропонував їй свого коня, хто простягав чашу, щоб вона погамувала спрагу. Щодня по багато годин Анна не злазила з коня, лишаючи далеко позаду своїх дам; хоч вони були й чудові вершниці, але за нею не встигали. Тож Анна зоставалася сама серед чоловіків, більшість з яких були брутальні грубіяни, грабіжники, ґвалтівники й убивці. Одначе всі вони ладні були віддати життя за один її погляд й убити кожного, хто наважиться її образити. Анна почувала себе серед них у цілковитій безпеці, і в їхньому товаристві їй було краще, ніж із королем, графами, єпископами та знатними жінками із санлінського двору.
Генріх, заздрячи її популярності, і собі вирушив на полювання й бачив, з яким великим невдоволенням їхали з ним його рицарі, що надавали перевагу полюванню з королевою.
Що ж до графині Адель та єпископів, то ці на її їзду верхи дивилися скоса. Місце дружини короля не в лісі, а в королівських покоях, де вона мала б стежити за порядком, провідувати вбогих, ходити на релігійні відправи, слухати святі проповіді, грати на одному з музичних інструментів, щоб трохи розважити себе, вишивати або прясти в товаристві Матільди та придворних дам, а над усе — подобатися своєму чоловікові.
На червень королівський двір переїхав до Мелана. Анна воліла проводити час з мовчазною Матільдою Фландрійською; в її товаристві вона відпочивала від базікання дам зі свого оточення.
Одного дня вони купалися в Сені з жінками із свого почту. Нараз із-за верб, які їх затуляли, мов завіса, від чужих очей, долинув несамовитий крик. Гурт наполоханих жінок, в якому перемішалися придворні дами й служниці, зі сміхом і вереском вискочив з води. Анна й Матільда бавилися, наздоганяючи одна одну; вони не надали значення тому крику й залишилися у воді. Цієї хвилини до річки під’їхав вершник. Королева сердито насупила брови, а Матільда сором’язливо затулила руками свої маленькі перса. Вершник стрибнув у воду й схопив Матільду за руку.
— Панно, мені сказали, що ви відмовляєтеся вийти за мене заміж тільки тому, що я — позашлюбна дитина. А чи знаєте ви, що більш знатні за вас панни просять мене одружитися з ними?
— Пане, відпустіть мене, мені соромно… Я гола.
— Я це й сам бачу і вважаю, що ви занадто худа!
Матільда зашарілась, і гнів додав їй сили випручатися з його брутальної руки.
— Монсеньйоре, йдіть звідси геть, ви ображаєте королеву й мою доньку! — озвалася Матільдина мати.
— Пані Адель, хіба ви й ваш чоловік, пан граф, не пропонували мені руку вашої дочки?
— Ви самі це добре знаєте.
— Тоді яка різниця, коли я побачу її голою — тепер чи в нашу першу шлюбну ніч?
— Пане Вільгельме, ви… ви…
— …байстрюк, я знаю, мені про це не раз казали, але я більше не потерплю…
Решта слів застрягли в горлі герцога Нормандського. Його очі втупилися в подругу Матільди. Він опустив повіки й трусонув головою, немовби намагаючись прогнати сон. Ні, все марно! Може, то випадкова схожість, але ж оці руді коси, цей зневажливий, відлюдкуватий погляд… Мора!