Аукціон
Шрифт:
— Під час цього політичного шоу, — хоч воно й присвячене питанням культурного обміну, — моїм друзям здається доцільним, навіть обов’язковим, невеличкий скандал, аби всі, хто прийде сюди, переконалися, що містер Степанов маріонетка, яка виконує тут завдання Кремля…
— Без завдань Кремля від них ніхто не їздить на Захід.
— А на Схід?
— Теф.
Пат не зрозуміла; Гадилін повторив роздратовано:
— Теф! Так само!
Фол потамував усмішку.
— Містер Гадилін, я з вами згоден, але в цій країні публіка вимагає доказів. Ви можете писати для
— Вашу наївну, довірливу публіку навряд фим проймеф…
— Не треба вважати публіку цієї країни такою вже непідготовленою, містер Гадилін. Тут живуть цілком достойні люди, які думають по-своєму, і, будь ласка, дайте їм змогу думати так, як вони хочуть. Вони ж, наскільки мені відомо, не нав’язують вам своєї точки зору на ті чи інші події, чому ж ви вважаєте за можливе повчати їх, як їм треба думати?
— Пробачте, містер Фол, але мої друзі сказали, що ви якийсь фінансовий ділок… Чому вас цікавить Степанов? Навіщо вам, саме вам і вафим друзям, потрібен скандал?
— Поясню. Мій бізнес пов’язаний із страхуванням творів культури. Це мільйонний бізнес, ми страхуємо колекції на сотні мільйонів доларів. Активність містера Степанова та іже з ним завдає певної шкоди нашій справі, тому ми знайшли шляхи до ваших мюнхенських друзів, а ті люб’язно допомогли зустрітися з вами.
— Чому вибрали саме мене?
Фол хотів відповісти, що всі інші відмовились, але стримався, побоюючись непередбаченої реакції співрозмовника: як кожного, хто впадає в істерику, Гадиліна могло понести; не час; з ним ще треба добре попрацювати.
— Які запитання могли б показати Степанова в поганому світлі?
— Що значить «які»? — Гадилін знизав плечима. — Звичайно, громадянські права…
Фол поморщився:
— Я назвав сферу мого інтересу. Питання культури, розумієте? Куль-ту-ри…
— Трагедія худофників абстрактного фивопису в Росії…
— Абстрактний живопис захирів і на Заході, погодьтеся. Після Пікассо ця епоха скінчилася. А ще?
— Терор цензури.
— Уже тепліше. Іще?
— Неможливість самовираження.
— Дуже добре. Іще?
Пат невміло закурила і, подивившись на Гадиліна, сказала:
— Але ж виставка російських художників у Парижі зібрала безпрецедентну кількість золотих і срібних медалей… Про це багато писали…
— Хіба не зрозуміло, фо це був крок Міттерана перед його візитом до Москви?! — розсердився Гадилін.
Фол діждався, поки Пат переклала; нехай вірить, що я не розумію по-російськи:
— Виходить, художники на Заході теж позбавлені свободи, містер Гадилін, якщо вони мусять підкорятися диктату свого президента?
— Думаю, це останній соціалістичний президент у Франції. Вони з ним лиха ковтнули.
Пат попросила повторити останнє слово; Гадилін сказав «наїлися»; вона не зрозуміла, спитала «чого»?
Щоб не розсміятися, Фол закурив,
— А розкажіть-но мені про те, як зустрічалися з ним у Росії? Ви часто зустрічалися?
— Колись ми друфили. Але він купив «ЗІМ» і зразу відділився від нас.
— Що таке «ЗІМ»? — спитала Пат.
— Це дуже великий автомобіль, — відповів Гадилін нетерпляче.
— Вам було прикро, що він купив «ЗІМ»? — спитав Фол.
— Ми не любимо вискочок, містер Фол. Як усі нормальні люди.
— На якому автомобілі ви їздите тут?
В очах у Гадиліна з’явилося неприховане роздратування:
— На старенькому, містер Фол, на старенькому.
— Гаразд. Про автомобіль «ЗІМ» тутешня аудиторія не зрозуміє. А мені розповідайте, мені все цікаво, я хочу зрозуміти, що треба зробити завтра, часу обмаль, ось у чому фокус…
— Це все якась дивина, містер Фол… Хіба не прецедент для хорошого політичного скандалу сам факт, що чекіст у центрі Лондона пудрить мозок шановній публіці побрехеньками про російську культуру?!
Пат знову заглянула в словничок; Фол зрозумів, що вона шукає слова «пудрити» і «побрехеньки», так і було; але переклала пристойно; «пудрити парики» і «байки»; вона, мабуть, думає, що «пудрити парики» застосовне до тутешньої палати лордів або ж до високого суду; а все— таки зрозуміють, по-своєму, але зрозуміють.
— Якби ви довели, що містер Степанов прибув сюди як офіцер КДБ, це було б прекрасно, містер Гадилін.
— Я назву публіці будь-яку з його книжок: фекісти, фурналісти, дипломати…
— Гм… Як ви ставитеся до ідеї свободи підприємництва?
— Так само, як і ви.
— Тоді ваш доказ обернеться проти вас, містер Гадилін! У залі зберуться серйозні люди великого бізнесу. Це особиста справа містера Степанова писати те, про що він пише, ніхто не має права дорікати йому за таке. Це все одно, що дорікати Гремові Гріну і Ле Карре. Можете зачитати уривок з його книг, де він закликав би завоювати Острів силами ЧК? Або щось подібне? Ні. Отже, озлобите публіку, містер Гадилін, бо шановні джентльмени, котрі зберуться в театрі, мають вигідний бізнес з Росією. Вони будуть шоковані, якщо ви, на підставі факту написання Степановим шпигунського бестселера, звинуватите їх у співробітництві з КДБ, що є одним з інститутів державної машини, яка входить — на рівні з зовнішньоторговельними об’єднаннями, — до складу Ради Міністрів Росії…
— Нещасні довірливі бізнесмени… Чим більфе вони торгують з Росією, тим глибфу яму копають собі.
— Це їхня особиста справа. Не треба давати безплатних порад, тут цього не люблять. Я визначив предмет мого інтересу. Подумаймо про нього серйозно, добре? І — останнє: вам не здається, що в своїх передачах по радіо «Свобода» ви робите все, щоб радянські письменники бачили в Кремлі свою єдину надію і захист. Ви ж їх нещадно топчете… А може, доцільніше, навпаки, відвернути їх від режиму, наблизити до нас? Ви згодні? Чим більше ви похвалите Степанова тут, тим менше йому віритимуть там. Це діалектика, містер Гадилін, а з нею сперечатися марно.