Чтение онлайн

на главную - закладки

Жанры

Шрифт:

— Добре.

Послушник вклонився й подрібушив далі. Дівчина дивилася йому вслід, юнак перед тим, як завертати за ріг, озирнувся й кивнув здалеку.

Аннет, згадавши його жадібні очі, зіщулилась. Махнула Гюнтерові, який крутився мало не поруч, і попрямувала до готелю. Відчула таку втому, що, здавалося, сіла б отут ось просто на бруківку й не рухалась. Ледь зійшла до себе на другий поверх і впала в крісло. Гюнтер стояв поруч і мовчав. Аннет була вдячна йому за те, що не квапив.

— Учора ввечері монах їздив кудись, — почала, й відразу вся втома зникла, наче гарно проспала

всю ніч і щойно стояла під прохолодним душем. — І сьогодні від’їжджає одразу по обіді.

— Ну й що? — не зрозумів Гюнтер.

— Як же ти не можеш збагнути? Вчора ввечері Пфердменгес зник. Якщо б Карл залишився в Ассізі, прийшов би в готель. Отже, вони поїхали разом, і Карл не повернувся. їздили кудись недалеко, бо отець Людвіг вночі був уже в монастирі. Сьогодні монах знову їде, певно, туди ж. Крім того, попередив, що його не буде кілька днів.

— Щось у цьому є, — потер лоба Гюнтер. — Хоча… Розкажи, про що ти розмовляла з хлюстом у сутані? Він мало не облизувався, дивлячись на тебе!

— Облиш… — невдоволено поморщилась Аннет. — Я призначила йому побачення о п’ятій, і якщо треба ще щось витягти з нього… — Вона взяла запропонова­ну Гюнтером сигарету, хоч і не курила, затягнулась, закашлялась. Кинула й переповіла в деталях розмову з послушником.

Гюнтер слухав, не перебиваючи, зробив висновок:

— Хитрий, пройда, але ти обвела його навколо пальця. І маєш рацію, за святим отцем треба посте­жити. Шкода, не дізналась, куди вони їдуть.

— Казав, десь недалеко. Я подумала: не варто розпитувати. Ще переповість своєму наставникові, і коли за цим щось криється…

— Правильно, — схвалив Гюнтер. — Ти діяла як справжній комісар Мегре. Тільки чорта з два знаме­нитий детектив витягнув би щось із цього юного мо­наха. Але життя є життя… — зітхнув і з жалем зирк­нув на Аннет. Звичайно, коли вона подобається навіть йому, Гюнтеру Велленбергу, то що й казати про ченчика. — Отже, призначив тобі побачення…

Не блазнюй! Зараз скільки? Близько одинад­цятої? В монастирі обідають о другій, ти йди, а я трохи відпочину…

О другій годині вони поставили “фольксваген” в ряду інших .машин під жовтим рекламним щитом заправочної станції, на якому чорний змій дихав яскраво-червоним полум’ям.

Проминути цю станцію отець Людвіг не міг, тіль­ки після неї дороги розходилися в трьох напрямках: ліворуч — на Терні й потім Рим, просто — на Флорен­цію й праворуч — у гори.

Аннет заставила заднє скло якимись коробками, кинула туди плащі й примостилась на сидінні так, що її зовсім не було видно — сама ж бачила все, що діялось на шосе позаду “фольксвагена”.

Машини йшли нечасто, був саме час денного за­тишшя, коли основна маса туристів уже приїхала, а виїжджати ще рано. По шосе сновигали переваж­но мікролітражні “фіати” з місцевими номерами — Аннет і Гюнтер жадібно вдивлялися в них, адже не знали, на якій машині їздить Пфердменгес — “понтіак” чи “ягуар” йому, мабуть, не по кишені, в мікро­літражці — не солідно.

— Вони… — раптом прошепотіла Аннет, наче її хтось міг почути. — Так, вони… — відвернулась бід шосе. — Бачиш сірий “форд”?

Гюнтер схилився над щитком приладів, зиркаючи скоса.

Так, за кермом — послушник, а поруч — літня людина в сутані.

“Форд” прокотився мало не впритул, проминув заправочну й повільно повернув праворуч на дорогу, що вела круто вгору. Гюнтер спритно вивів на шосе свою машину. Не поспішав: сірий “форд” тепер ніку­ди не дінеться, на такій дорозі все одно більше шіст­десяти кілометрів не зробиш, та й, слава богу, пилю­га, майже не видно, що діється позаду.

“Форд” їхав швидко — послушник таки поспішав на побачення! — “фольксваген” кидало на вибоях, та Гюнтер не відставав, тримаючи дистанцію в півкіло­метра. Зустрічні машини траплялися рідко, дорога йшла переважно між виноградниками, Аннет пошу­кала дорогу в атласі, та не знайшла її, отже, була третьорядна. Проминули село, яке залишилося збоку, за оливковим гаєм, перевалили через гребінь високого горба, внизу відкрилася зелена долина з синьою глад­дю озера, до берега якого приліпилось невеличке мі­стечко. Туди вела така ж укрита жорствою дорога, й “форд” уже звернув на неї.

Гюнтер пригальмував, глянув на спідометр.

— Тридцять один кілометр… — пробуркотів. — Мабуть, їдуть сюди, той жирний слимак казав, що не­далеко…

Почекав, поки “форд” зник поміж дерев, і теж по­вернув до озера.

На центральній вулиці містечка розмістились дві чи три крамнички й тратторія з відкритою верандою під тентом. Проминули останній дім, та ніде не поба­чили сірого “форда”: біля будинків стояли кілька “фіатів” та червоний “рено”. Дорога за містечком круто йшла до виноградників, Гюнтер, буркочучи щось крізь зуби, розвернувся і поїхав назад. Тепер “фольксваген” котився по інерції, Гюнтер весь час гальмував, зупиняючись на перехрестях: умовились, що роздивлятимуться: він — ліворуч, Аннет — праворуч. Проминули крамничку з кульковими ручками, за­пальничками й ще якимось мотлохом на вітрині.

Аннет раптом вигукнула:

— Бачиш, он там, унизу!

Гюнтер зупинився за рогом, вийшов і роздивився.

Гарна двоповерхова вілла стояла над озером по­серед саду. “Форд” не заїхав у двір, його кинули під деревом коло брами.

Гюнтер швидко розвернувся. Мабуть, їм слід при­брати свій автомобіль — швейцарські номери, такі не часто трапляються в цьому містечку, й не слід мозо­лити всім очі. Під’їхав до тратторії — хазяїн виско­чив на веранду, — й Гюнтер, з трудом згадуючи іта­лійські слова, пояснив, що їм сподобалось озеро й вони хочуть затриматись тут, ось тільки куди поста­вити машину й чи знайдеться вечеря?

Хазяїн закивав радісно, побіг відчиняти браму, що вела в двір за будинком, залопотів, підводячи очі до неба, й Гюнтер зрозумів, що лише в цій тратторії вони зможуть з’їсти справжні спагетті, такі спагетті можна з’їсти тільки в раю й тут, бо їх готує сам ха­зяїн, а кращого спеціаліста не знайти у всій окрузі…

Вони пройшли з двору до вузького й темнуватого залу тратторії. Тут стояли довгі столи з грубих дощок, посуд на стойці був з дешевого товстого зеленкува­того скла, та вино, котре хазяїн націдив із бочки, сподобалось Гюнтерові, хоча й коштувало на третину дешевше мінеральної води, яку пила Аннет.

Поделиться:
Популярные книги

Магия чистых душ 2

Шах Ольга
Любовные романы:
любовно-фантастические романы
5.56
рейтинг книги
Магия чистых душ 2

Камень

Минин Станислав
1. Камень
Фантастика:
боевая фантастика
6.80
рейтинг книги
Камень

Прогрессор поневоле

Распопов Дмитрий Викторович
2. Фараон
Фантастика:
попаданцы
альтернативная история
5.00
рейтинг книги
Прогрессор поневоле

Адепт: Обучение. Каникулы [СИ]

Бубела Олег Николаевич
6. Совсем не герой
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
9.15
рейтинг книги
Адепт: Обучение. Каникулы [СИ]

Газлайтер. Том 4

Володин Григорий
4. История Телепата
Фантастика:
попаданцы
альтернативная история
аниме
5.00
рейтинг книги
Газлайтер. Том 4

Провинциал. Книга 7

Лопарев Игорь Викторович
7. Провинциал
Фантастика:
боевая фантастика
космическая фантастика
5.00
рейтинг книги
Провинциал. Книга 7

Назад в СССР 5

Дамиров Рафаэль
5. Курсант
Фантастика:
попаданцы
альтернативная история
6.64
рейтинг книги
Назад в СССР 5

Темный Лекарь 3

Токсик Саша
3. Темный Лекарь
Фантастика:
фэнтези
аниме
5.00
рейтинг книги
Темный Лекарь 3

Наследник

Кулаков Алексей Иванович
1. Рюрикова кровь
Фантастика:
научная фантастика
попаданцы
альтернативная история
8.69
рейтинг книги
Наследник

Долг

Кораблев Родион
7. Другая сторона
Фантастика:
боевая фантастика
5.56
рейтинг книги
Долг

Жребий некроманта 2

Решетов Евгений Валерьевич
2. Жребий некроманта
Фантастика:
боевая фантастика
6.87
рейтинг книги
Жребий некроманта 2

Путь (2 книга - 6 книга)

Игнатов Михаил Павлович
Путь
Фантастика:
фэнтези
6.40
рейтинг книги
Путь (2 книга - 6 книга)

Гром над Империей. Часть 1

Машуков Тимур
5. Гром над миром
Фантастика:
фэнтези
5.20
рейтинг книги
Гром над Империей. Часть 1

Великий род

Сай Ярослав
3. Медорфенов
Фантастика:
юмористическое фэнтези
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Великий род