Білий король детективу
Шрифт:
— Сідайте, Кларнес! — Шеф поклав на стіл чималі кулачища начеб напоказ (відбиваючись у дзеркальній поверхні столу, вони видавалися ще більшими), нагнув уперед голову і глянув на інспектора з-під густих, кущуватих брів — неприємно, колюче: — Ви арештували ван Гоффа?
— Так, я.
Шеф сердито посопів і різко запитав:
— Що утнув той ван Гофф? — і затарабанив пальцями по столі: пальці були короткі, товсті й волохаті.
— Ван Гофф звинувачується у викраденні старовинного годинника з вілли “Двох щасливців”.
— Годи-инника? — Шеф перестав барабанити і здивовано подивився
— В годиннику вмонтовано цікавий пристрій, — обережно говорив Кларнес, — що… проектує зображення жінки.
— Голої? — зневажливо скривив шеф товсті губи.
— Ні, зображення цілком пристойне.
Шеф знизав широкими плечима.
— Нічого не розумію. На дідька він викрав годинника? Що йому… живих жінок мало? Чи відеокасет мало продається із зображенням красунь? Проектуй на екран і милуйся, коли маєш бажання. Сподіваюсь, той старий дурень крав не сам?
— Найняв крадіїв у фірмі “Якщо вам потрібна допомога”.
— Он як? — Шеф гостро глянув на інспектора. — У вас є факти, що ван Гофф замовляв спеціалістів у тій фірмі?
— Немає, але…
— У вас їх і не буде! — сердито вигукнув шеф, і його товста шия почала червоніти. — І взагалі я радив би вам не займатися різними там… дурницями!
— Але ж викрадений годинник знайдено на віллі ван Гоффа, шеф.
— За нього він буде відповідати, якщо… якщо взагалі буде відповідати! І взагалі, на біса ви його арештували?
— У нас є дані, що ван Гофф… — обережно почав Кларнес.
— У вас немає даних! — Шеф ляснув долонею по столу. — Затямте: за викрадення годинника ван Гофф відповість, бо приватна власність у нас священна і недоторканна, а більше даних щодо нього у вас немає і не буде ніколи! Зрозуміло?
— Так, шеф!
— Негайно звільніть цього… крадія годинників. Під заставу, скажімо, в п’ять тисяч доларів. А справу про викрадення ним годинника можете, передати в суд. Але тільки про годинник. Інших фактів у вас не повинно бути. І щоб наші сусіди більше не гнівались, що ми хапаємо їхніх людей. Втямили?
— Так, — схилив голову Кларнес, бо йому тепер і справді все стало зрозумілим, як ніколи: на жаргоні криміналістів сусіди — це Політична служба. А з Політичною краще не зв’язуватися. Що ж, наказ є наказ, і він негайно звільнить ван Гоффа.
— Дозвольте йти?
— Ідіть! — Шеф підвівся, кремезний, масивний, і навис над столом, як кам’яна брила. — Стривайте, Кларнесе. Все, що я вам щойно говорив, це моя, службова, офіційна, хай йому чорт, вказівка! Щодо ван Гоффа. Ну, а коли… коли у вас раптом і з’являться якісь там факти щодо ван Гоффа, то ви… ви… І раптом спалахнув: — То що ви, дідько б вас забрав?!!
— Можу діяти на власний розсуд, — здогадався інспектор.
— І на власний ризик, — уточнив шеф. — Але офіційно я вам забороняю чіпати того типа!
І хочеться, і колеться…
Шеф і радий би хоч якось насолити сусідам, але й остерігається. Коли ж це буде зроблено всупереч його вказівці, то він не проти… Ловко.
І Кларнес, зітхнувши, вийшов з кабінету шефа, котрий іноді — ніде правди діти — любив кусати ближніх, але кусати чужими зубами.
Кларнес відразу ж віддав розпорядження негайно звільнити під заставу в п’ять тисяч доларів арештованого ван Гоффа. Джорджу Лі вирішив не говорити про звільнення професора. Джо почне обурюватись, а Х’ю доведеться його вмовляти та заспокоювати… Ні, хай уже якось іншим разом, коли настрій буде кращий.
Хвилин за десять в його кабінеті негадано з’явився ван Гофф.
— Зібрався додому і вирішив вас провідати, інспекторе, — професор говорив зловтішно, хоча обличчя і зберігало святу невинність. — Як бачите, ви задарма трудилися, арештовуючи мене. Я ж вас застерігав. — Він похитав головою і закінчив повчально: — Звідси висновок: старших треба завжди слухати.
— Справу про викрадення годинника буде передано в суд, — сухо мовив інспектор, а сам подумав, що й справді вони з Джо задарма трудилися. — Що ще цікавить містера ван Гоффа?
— Годинник, сподіваюсь, у вас? — Ван Гофф не кліпаючи, насмішкувато дивився на інспектора. — Я виходжу з гри, містере Кларнес. Хоча жаль… Годинник вартий того, щоб ним зайнятись…
Це була приманка. Х’ю відчув, що приманка і… і нічого не міг із собою вдіяти — клюнув на неї.
— Невже й справді голографічний пристрій годинника коштує мільйон? — Він і сам незчувся, як це вихопилось.
— Скільки він коштує, я не знаю, — по хвилі відповів ван Гофф. — І взагалі, цього ніхто не знає. Бо це новинка. Але мільйон за цей винахід можна взяти. Я б, наприклад, узяв, коли б ви мені не завадили. Щоправда, це винахід бідолахи Едварда Стівенса, але де той винахідник — невідомо. Якщо він ще й живий, в чому я сумніваюсь, то все одно не ризикне заявити про своє авторство. Це буде йому дорого коштувати. А винаходу свого він вчасно не запатентував. Отже…
— Все це нашу службу не цікавить, — перебив його Кларнес— Годинник буде передано спеціалістам, і вони вирішать його подальшу долю.
— Вони просто привласнять винахід, — скептично показав зуби професор. — Повірте, містере… Хто-хто, а я добре знаю тих, кого ви називаєте спеціалістами. Та й хто в наш час відмовиться від мільйона?
Кларнес засовався в кріслі — йому не хотілося, щоб той мільйон проплив мимо нього.
— Оскільки я вибуваю з гри, — говорив далі ван Гофф, — я можу вам допомогти. — 3 цими словами він дістав з кишені якийсь папірець і поклав його перед інспектором на столі. — Це адреса тих джентльменів, які зацікавляться годинником з привидом. Вони дадуть за нього мільйон. Поспішайте, інспекторе.
— Та як ви… ви смієте?!! — схопився з-за столу Кларнес. — Та я…
— Не гарячкуйте, Х’юлетте, — із зверхністю, ніби він уже купив Х’ю з усіми потрохами, сказав професор. — У ваших руках — щастя. Поспішайте схопити його, бо іншого такого випадку може й не трапитись. А ті джентльмени, адресу яких я вам дав, — не поскупляться. Бо вони теж матимуть своє з привиду.
“Він що — купляє мене?!” — мигнула в Кларнеса розпачлива думка.
— З мого боку це лише дружня послуга, — посміхнувся професор. — Але, як кажуть, послуга за послугу. Ви мені, а я вам. Ви і ваш друг, приватний детектив, дасте мені спокій. І тим більше не будете ритися в архіві, шукаючи там дані про загибель однієї місіс. Згода?