Без козиря (збірка)
Шрифт:
Дослухати до кінця перешкодив Павлюк, помітивши, як очі в Курибіди полізли на лоба.
— Що там? — і перехопив трубку. — Нічого не розберу… Що ти чув?
— Калинівський партизанський загін прорвався до червоних.
— Де?
— На ділянці першої роти. А сусідня втекла аж на якусь другу шахту.
Павлюк остовпів.
Фронт під час громадянської війни утворювався не з суцільної лінії окопів, що обпліталися дротами в декілька рядів, як було за імперіалістичної війни, а з низки зайнятих міст чи інших стратегічних пунктів на одній по можливості лінії. Такими пунктами були переважно вузлові станції і ближчі до них села, міста й заводи з селищами. За околишньою місцевістю велося тільки спостереження через розвідку, тому різні «обходи» і «прориви» були явищем досить частим. Павлюк одразу ж зметикував становище:
— Це нас пошлють затикати дірку.
— Про це він і казав. — І Курибіда посміхнувся.
— Чого ти радієш?
— А чого ж не радіти? Тепер нам нема чого боятися партизанів, а то спиш і прислухаєшся, чи не скрадається якийсь Байдаченко.
Але Павлюк був іншої думки:
— Тепер може ще гірше бути.
Він не помилився: уже за якусь чверть години полкові було наказано виступати на фронт. Курибіда побіг мотати на котушку свої дроти. По вулицях метушливо скакали вершники, у дворах похапцем запрягалися вози, розвідники силоміць гнали попереду селянські підводи, піхота ладнала для походу на собі амуніцію, а обивателі виявляли свій настрій сполоханими вигуками. З тих дворів, де зчинявся крик, солдати не виходили, а вибігали й постійно ховали щось у торби, коли це було не порося або курка. З боку Ханжонкового почали тріщати постріли. Від штабу полку зірвався грузовик і, знявши куряву, погнав у той бік. У ньому розмахували гвинтівками солдати.
Курибіда ще не знав, що саме творилося за містом, він тільки бачив, що в місті заходила вже справжня тривога. Люди заметалися, мов на пожежі. Нагло над головою захурчав снаряд і, брязнувши серед будинків, зняв стовп чорного диму. На вулицях зчинилася паніка: бігли солдати, з дворів виверталися підводи, вони погнали спочатку в один бік, потім завернули і чвалом помчали в інший. У будинках загрюкали віконниці, звідусюди затріщали розрізнені постріли. Курибіда жвавіше завертів свою котушку. Вона висіла в нього на животі і вуркотіла, мов зіпсута шарманка. На ґанок у штабі полку вийшов полковник, схожий на цісаря Франца-Йосифа, біля нього метушилися офіцери, вони вискакували на коней, піднімали їх на чвал і зникали. Кілька коней під сідлами вертілися ще в руках ординарців перед ґанком і нервово торкали копитами камінь. Перестрілка збільшувалась. Гарматні снаряди настирливо нащупували центр. Із завулка виринула купка людей. Вона була оточена вершниками. Один із них під'їхав до полковника і поспішно відрапортував:
— Пане полковнику, більшовиків спіймали!
У колі вершників перед ґанком топталось душ десять робітників. Вони чи то дивувалися, чи то обурювалися, що до них присікалися ці солдати, і криво посміхалися до себе.
— Чого вигадуєш?
— Ви що ж? — визвірився на них полковник, незадоволений, що його затримували. — Ви що ж?
— Ми робітники з заводу, пане полковнику.
— Ішли на роботу.
— На яку роботу?
— Червоним допомагати, пане полковнику, — пояснював вершник з личками єфрейтора.
— Це ті, що плескали в ладошки на мітингах, — додав другий вершник. — А главний їхній комісар утік.
— Який головний?
— Що приказ про нього був — Мостовий.
— Піймати й повісити!
— Ловлять, пане полковнику.
— Завод стоїть, а ви шляєтесь? — витріщився він знову на робітників.
— Ми ж готуємо…
— Повстання?
— До пуску завод.
— В контррозвідку! — І полковник задріботів по східцях.
— Виїхала вже, пане полковнику.
Полковник озирнув околиці, і його погляд на хвилину затримався на глинищах. Глянувши ще раз сторч на робітників, ніби хотів на них гавкнути, він роздратовано махнув рукою до глинища.
— Давай коня!
Робітників виштовхнули на дорогу. Десь узявся Удалов. У нього збуджено горіли косі очі.
— Ребята, я на це діло майстер! — і поскакав услід за купою робітників, яких гнали на глинища.
Курибіда, облитий холодним потом, уже не знімав, а обривав дроти. В голові крутилися слова з записної книжки Удалова: «Здається, наглядів ще одного…» Кінець дроту уже підводив його до ротної канцелярії. Перед ґанком стояла бідка, в яку Павлюк панічно кидав телефонні апарати й котушки. Страх розіп'яв йому очі на лобі.
— Скоріше, Курибідо, скоріше!
— Що трапилось?
— Червоні прорвались. Я ж казав… Знімай у канцелярії.
Курибіда за дротом ускочив у приміщення школи. Сиротливо стояли пошарпані столи, на підлозі під ногами шаруділи папери, перемішані з грудками розтоптаної крейди, нею засліджені були всі підлоги. З чорного цвяха в стіні звисав обірваний кінець дроту й тихо коливався.
Порожні кімнати школи з навстіж відчиненими вікнами й дверима лякали тепер своєю глухою тишею. За вікнами заходив вечір, і білі стіни рожевіли відблиском зорі. Тільки шкільна дошка хмурою плямою чорніла на стіні. Курибіда, охоплений загальним настроєм, відчував потребу вчинити щось таке, що б дійшло й до тих, хто після них займе місто. Він схопив грудку крейди і вдарив нею по дошці. Біла пляма розбризкалась на чорному фоні. Внизу він написав: «От вам!» Раптом він зупинився, осяяний думкою. Зараз був саме такий момент, якого він вичікував, знову підняв руку, але полохливо озирнувся, перейшов на пальцях до другої кімнати і на дверях написав:
«Знайте, і тут є людина, що страждає від свідомості. Це — я!»
У ту хвилину, коли він поставив крапку, до кімнати зайшов з очима, наллятими кров'ю, мов п'яний, Удалов, Курибіда інстинктивно відхилив половинку дверей до стіни, але, припускаючи, що Удалов бачив його у вікно, мов тигр перед стрибком, затаїв подих. Косоокий Удалов тупо, може, й не помічаючи його, подивився довкола, потім збив ногами затоптаний папір і, згрібши його в оберемок, пішов надвір.
Курибіда не міг сказати, якими почуттями й міркуваннями керувався в той момент, але, почувши, що його сердито й панічно гукає Павлюк, замість дверей, вистрибнув через вікно у садок. Кроків за десять стояв хлівець. Курибіда забіг за хлівець, розстебнув штани й присів, ніби враз захворівши на живіт. Звідси він бачив, як Удалов серед двору смажив над вогнем живу, ще в пір'ї, курку. По школі бігав Павлюк і все ще гукав на нього. Потім, мабуть умліваючи від страху, Павлюк ускочив у бідку і вона загуркотіла від школи. Курибіда попід стінкою прошмигнув у хлівець і забився в темний куток. Зараз він уже знав ясно, чому не побіг за Павлюком. Зараз він має чим прислужитися червоним і буде чекати, доки вони не вступлять у місто. Тоді він вилізе із цього закапелка, піде в штаб і скаже, що уже два дні, як не підвозять патронів, розкаже, як ці бандити розстрілюють робітників без усякого приводу. І йому простять всі його провини.
Гуркотіння возів по бруку поступово завмирало, стихав і гомін, тільки стрілянина все ще пінилась за містом, але помітно віддалялась у бік Макіївки. Курибіда ще далі засунувся в куток. Він увесь нервово тіпався, хоч чув, як уже й Удалов на своєму коні поцокав підковами.
Тепер він залишився сам, мабуть, на все місто, в якому запанувала вже могильна тиша, і вона видалась Курибіді страшнішою за громову канонаду. Люди ніби захлинулись останнім зітханням і з широко одкритими очима чекали на перший постріл авангарду червоних, що мав розстріляти цю моторошну тишу. Курибіда обернувся в слух, у голові вистукували молоточки, а запалений мозок горів у пропасниці від думки, як його зустрінуть червоні.
А що, коли вони знають уже й без нього про нестачу патронів, певне ж, і в них є своя контррозвідка? «Коли ти такий прихильний, — скажуть, — чому не додумався раніше сповістити про патрона?» Раз почавши сумніватись, Курибіда вже не міг зупинитись. Йому почало здаватись, що відомості про патрони не такі вже важливі, а може, їх навіть уже підвезли, тоді його обвинуватять у брехні. Можуть ще запідозрити, що він навмисне підісланий білими… Йому робилося душно; в темному закапелку не вистачало повітря. Курибіда витяг уперед голову і побачив перед дверима песика з очима, схожими на намистини, який вранці покірно «служив» перед ним на задніх лапках. Песик, з вимазаним у дьоготь боком, понюхав повітря, злякано відскочив і загавкав. Курибіда ще більше висунув голову й прицикнув на нього. Песик відбіг ще далі і задзвенів уже ображено й настирливо. Курибіда пошукав чого-небудь під руками. Це тявкання могло привернути чию-небудь увагу.