Безсоння
Шрифт:
— А що буде далі? Його посадять у в’язницю? Це мусить статися.
— Можливо, й мусить, — погодився Лейдекер, — але різниця між тим, що слід учинити з ним і що буде насправді, занадто велика. Його не посадять і не відправлять у санаторій для душевнохворих — таке трапляється лише у старих кінофільмах. Найбільше, на що можна розраховувати, це запропонований судом курс лікування.
— Але хіба Елен не казала вам…
— Леді нічого нам не повідомила, та ми й не ставили їй питань. Вона й так дуже страждає — як фізично, так і морально.
— Звісно, — погодився Ральф. — Як нерозумно з мого боку.
— Пізніше вона, можливо, і підтвердить ваші слова… А може, й ні. Розумієте, іноді всі обвинувачення падають саме на жертв домашнього насильства. На щастя, за новим законом це не грає ролі. Він у нас у капкані. І ви, і леді з магазину будете свідчити про стан місіс Діпно й про те, кого вона звинуватила в тому, що сталося. А я можу засвідчити наявність крові на руках її чоловіка. Самі за себе промовляють і його слова: «Господи, просто не можу повірити, що я вдарив її». Я б хотів бачити вас завтра зранку, якщо це вам зручно, — щоб записати повні показання свідків, Ральфе. Це лише формальність. В основному справу зроблено.
Лейдекер дістав зубочистку з рота, зламав її й викинув, тоді знову вийняв коробочку.
— Хочете?
— Ні, спасибі, — відповів Ральф, ледь усміхнувшись.
— Що ж, огидна звичка, але я намагаюся кинути курити. Проблема з хлопцями типу Діпно полягає в тому, що вони занадто хитрі й винахідливі, коли справа стосується їхніх інтересів. У несамовитому стані вони накидаються на будь-кого… Потім відступають. Коли застаєш їх одразу після такого спалаху, — як це зробили ви, Ральфе, — вони, схиливши голову набік, зазвичай слухають музику, ніби намагаючись компенсувати свій вибух.
— Так усе й було, — підтвердив Ральф. — Саме так.
— Такий трюк спрацьовує на якийсь час, вони ніби присоромлені, каються, визнають свою провину. Вони настільки переконливі й милі, що іноді під солодкою поливою неможливо розгледіти гострі шипи. Навіть у таких екстремальних випадках, як із цим маніяком Тедом Банді, все іноді роками виглядає цілком нормально. Добре хоч, що таких хлопців, як Тед Банді, не так уже й багато, незважаючи на величезну кількість книжок і фільмів про вбивства.
— Який жах! — Ральф глибоко зітхнув.
— Так, але погляньмо на це з іншого боку: ми зможемо ізолювати Еда на якийсь час. Застава становить двадцять п’ять доларів, але…
— Двадцять п’ять доларів? — здивувався Мак-Ґоверн. У голосі його одночасно почулися цинізм і потрясіння. — І це все?
— Так, — підтвердив Лейдекер. — Я обвинуватив Діпно в нанесенні ушкоджень другого ступеня тяжкості, тому що звучить це серйозно, але в штаті Мен побиття дружини вважається лише провиною, хоч і підсудною.
— Однак у законодавстві є й дещо новеньке, — приєднався до розмови Кріс Нелл. — Якщо Діпно побажає, щоб його випустили під заставу, він повинен буде погодитися на повну відмову від будь-яких контактів з дружиною, поки справа не буде розглянута в суді, — він не має права відвідувати її вдома, підходити на вулиці, навіть телефонувати їй. Якщо ж він не погодиться, його будуть тримати під вартою.
— А якщо він погодиться з такою умовою, а потім усе-таки не дотримає слова? — поцікавився Ральф.
— Тоді ми запроторимо його за ґрати, — пояснив Нелл. — Тому що це вже є кримінальним злочином… Або може ним вважатися, якщо окружний прокурор захоче роздути справу. Хай там як, а порушники цієї умови, згідно з новим законом про насильство до домочадців, проводять за гратами не один день.
— Сподіваюся, дружина, стосовно якої угоду буде порушено, буде жива до початку суду, — додав Мак-Ґоверн.
— Так. — Лейдекер тяжко зітхнув. — Іноді виникає й така проблема.
Повернувшись додому, Ральф більше години просидів біля увімкненого телевізора, дивлячись на екран незрячим поглядом. Під час рекламної паузи, коли він підвівся, сподіваючись знайти колу в холодильнику, його так хитнуло, що він змушений був спертися об стіну, щоб не впасти. Ральф весь тремтів, до того ж його дуже нудило. Він розумів, що це запізніла реакція організму на стрес, та однаково слабкість і нудота лякали.
Ральф знову сів, глибоко вдихнув, опустивши голову й заплющивши очі, тоді підвівся і повільно побрів у ванну. Він довго лежав у теплій воді, поки не почув, що розпочинається традиційна вечірня телепередача. Та й вода вже майже вихолола.
Ральф неспішно витерся, одяг чисту білизну й вирішив, що легка вечеря належить до розряду цілком здійсненних бажань. Він подзвонив униз, розраховуючи, що Мак-Ґоверн складе йому компанію, але той не відповів.
Ральф вирішив зварити собі кілька яєць, і поки закипала вода, набрав номер лікарні Деррі. На його дзвінок відповіла жінка з приймального відділення. Вона перевірила по комп’ютеру, що Елен Діпно справді у них.
Її стан вважався легким. Ні, вона не знає, хто піклується про дитину місіс Діпно; єдине, що вона знає, — у її списку немає Наталі Діпно. Ні, містер не може відвідати сьогодні місіс Діпно, але не через заборону лікарів; місіс Діпно сама попросила про це. Ральф подякував і почув клацання у слухавці.
— То й чудово, — мовив Ральф. — Просто чудово. — Поклавши слухавку, він обережно опустив яйця в окріп. Хвилин за десять, коли він сидів за столом над тарілкою — яйця скидалися на найбільші у світі перлини, — задзвонив телефон. Ральф зняв трубку.
— Алло.
Тиша, яку порушує лише подих.
— Алло, — повторив Ральф.
Почувся ще один подих — голосний, схожий на ледве стримуваний схлип, і далі були гудки. Ральф поклав слухавку, постояв, роздумуючи й дивлячись на телефон, чоло його прорізали глибокі зморшки.