Чаклун та сфера. Темна вежа IV

Кінг Стівен

— Роланде, допоможи мені. Він розуміє, що має робити, але не знає як. — Джейк глянув на Едді. — І без жартів, добре?

— Гаразд, — пообіцяв Едді. — Розумувати не буду. Гадаєш, клацнути підборами має лише Юк чи ми всі?

— Думаю, тільки він.

— Але не завадить разом з Мітчем клацнути й усім нам, — зауважила Сюзанна.

— З яким Мітчем? — не зрозумів Едді.

— Не зважай. Джейку, Роланде, продовжуйте. На рахунок «три».

Джейк узявся за Юкові передні лапи, Роланд — обережно за задні. Юк стривожено спостерігав, неначе боявся, що його зараз підхоплять у повітря й, розгойдавши, кинуть на землю, мов якір у воду, але не пручався.

— Раз, два, три.

Джейк

і Роланд в унісон постукали передніми й задніми лапами шалапута одна об одну. Водночас клацнули власними підборами. Едді та Сюзанна вчинили так само.

Тепер гармонійний звук був протяжливий і низький, неначе вдарили у скляний церковний дзвін. Чорний прут посередині брами не розійшовся, а розпався, бризнувши в усі боки крихтами обсидіанового скла. Осколки посипалися на шкурку Юка. Він панічно скочив на ноги, вирвавшись із рук Джейка й Роланда, та відбіг на невеличку відстань. Прищуливши вуха, сів на білу лінію, що відділяла проїжджу частину від хідника, дивився на браму і важко дихав, висолопивши язика.

— Ходімо. — Роланд підійшов до лівої стулки брами і повільно її прочинив. Він стояв на краю дзеркального подвір’я, довготелесий, худющий, у ковбойських джинсах, старезній сорочці, що вже втратила колір, і чудернацьких червоних ковбойських чоботях. — Побачимо, що нам скаже цей Чарівник Оз.

— Якщо він і досі там, — сказав Едді.

— О, я думаю, він там, — пробурмотів Роланд. — Так, він там.

І він неквапом подався до парадного входу, біля якого стояла порожня будка вартового. Інші рушили слідом, як сіамські близнюки прикуті червоними черевиками до власних відображень у дзеркалі.

Останнім за ними трюхикав Юк, уже призвичаївшись до своїх червоних пантофель. Лише раз він зупинився, щоб понюхати свою відображену в дзеркалі пичку.

— Юк! — гавкнув він на пухнастика, що плив під його лапами, і побіг за Джейком.

Розділ III

МАГ

1

Біля будки вартового Роланд спинився, зазирнув усередину і підняв з підлоги річ, яка там валялася. Його супутники, наздогнавши його, скупчилися навколо стрільця. Те, що вони здалеку прийняли за газету, справді виявилося газетою… хоч і старезною. Не «Топіка Кепітал Джорнел», жодних новин про епідемію, що викосила населення.

Дзеркало Країни Оз

Том MDLXVDI № 96

«Дзеркало Оз, Дзеркало Оз,

кому потрібен твій склероз?»

Про погоду: сьогодні тут, а завтра там

Щасливі числа: немає

Прогнози: погані

Бла бла бла бла бла бла бла бла бла бла бла бла бла бла бла бла бла бла бла бла бла бла бла бла бла бла бла бла бла бла бла бла бла бла бла бла як як як як як як як як як як як як як як як як як як як як як як як як бла бла бла добре це погане погане це добре усе однакове добре це погане погане це добре усе однакове повільно йдіть повз буєраки усе однакове бла бла бла бла бла бла бла бла Блейн негідник усе однакове як як як як як як як як як як чар’ю трі все однакове бла як бла бла як як бла бла бла як як як спечена індичка варений гусак все однакове бла бла як як на поїзді поїдеш у корчах загинеш усе однакове бла бла бла бла бла бла бла бла бла бла бла бла бла провина провина провина провина провина провина бла бла бла бла бла бла бла як як бла бла бла бла бла бла бла бла бла бла бла.

Під цим була фотоґрафія: Роланд, Едді, Сюзанна і Джейк перетинають дзеркальне подвір’я, так, наче це сталося не кілька хвилин тому, а вчора.

Нижче йшов підпис: «Трагедія в Озі: мандрівники шукають слави, а знаходять смерть».

— Чудово, — сказав Едді, торкаючись Роландового револьвера, який носив на стегні. — Втіха і підбадьорення після довгих днів шарпанини. Як теплий чай у довбану холодну ніч.

— Не бійся, — мовив Роланд. — Це жарт.

— Я й не боюся, — відповів Едді, — але це трохи більше, ніж жарт. Я занадто довго жив з Генрі Діном і знаю, де жарт, а де знущання. Дуже добре знаю. — Він здивовано зиркнув на Роланда. — Сподіваюся, ти не образишся, але насправді переляканим виглядаєш ти, Роланде.

— У мене жижки трусяться, — просто і чесно зізнався Роланд.

2

Двері під аркою нагадали Сюзанні одну пісню, що була популярною років за десять до того, як її висмикнули до світу Роланда. «Я бачив око, що підглядало крізь хмару диму за Зеленими Дверима, — йшлося у пісні. — Коли я сказав: „Мене прислав Джо“, хтось гучно розреготався за Зеленими Дверима». [57] Але тут було двоє дверей, а не одні, та й у жодних не було замкової шпарини, крізь яку можна було б підглядати. І Сюзанна нікому не збиралася повідомляти пароль, що їй прислав Джо. Втім, вона нахилилася і прочитала табличку, яка висіла на одній з круглих дверних ручок. «ДЗВІНОК НЕ ПРАЦЮЄ, СТУКАЙТЕ», було написано на ній.

57

«Зелені двері» — пісня Марвіна Мура і Боба Дейві, в стилі кантрі.

— Марний клопіт, — сказала вона Роландові, який і справді зібрався було постукати. — Це з казки, та й по всьому.

Едді трохи відкотив її візок назад, виступив уперед і взявся за одну з круглих ручок. Двері, навіть не рипнувши петлями, легко прочинилися. Він ступив крок уперед, всередину приміщення, що нагадувало тінистий зелений грот, приклав долоні рупором до рота і закричав:

— Агов!

Звук його голосу покотився кудись далеко і повернувся геть іншим — тихим, зніченим відлунням. Наче передсмертний стогін.

— Господи, — мовив Едді. — Нам точно треба заходити всередину?

— Якщо ми хочемо знову повернутися на Шлях Променя, тоді треба. — Збліднувши сильніше, ніж зазвичай, Роланд повів їх усередину. Джейк допоміг Едді припідняти Сюзаннин візок над порогом (блоком нефритово-зеленого скла) і завезти його всередину. На зеленій скляній долівці пантофлі Юка тьмяно спалахували червоним. Не встигли вони пройти десять кроків, як двері за їхніми спинами захряслися. Той грюкіт, який годі було з чимось сплутати, прокотився повз них і полинув далеко в глибини Зеленого Палацу.

3

Зали для урочистих подій не було, був лише склепінчастий, схожий на печеру коридор, якому, здавалося, кінця-краю немає. Стіни мигтіли слабким зеленим сяйвом. «Цей коридор — мов у тому кіно, — подумав Джейк, — де Лякливий Лев схарапудився, коли наступив на свого власного хвоста».

І, неначе для підтвердження достовірності, без якого Джейк цілком міг обійтися, Едді заговорив тремтячим (і більш ніж задовільним) голосом, що наслідував Берта Лара: [58]

58

Берт Лар — виконавець ролі Лякливого Лева у фільмі «Чарівник Країни Оз».