Чаклун та сфера. Темна вежа IV
Шрифт:
Діпейп стояв рівно, наче шпагу ковтнув, і вдихав сирий сморід алкоголю. Запах йому якраз не заважав — навпаки, він забивав смердоту живиці. Та й проти того, що штани липнуть йому до колін, він не заперечував. Якби трохи того «соку радості» просочилося в чоботи, це могло б спричинити невелике подразнення шкіри, проте нічого подібного не сталося.
Його рука опустилася до руків’я револьвера. Нарешті, о боги й богині, нарешті з’явилося щось таке, що відверне його від липких рук і хвойди, яка поїхала на ранчо. А заради доброї розваги
Залу товстою ковдрою огорнула тиша. Стенлі за шинквасом витягнувся, як солдат, нервово посмикуючи свого нарукавника. Рейнолдз на іншому кінці шинкваса із неприхованою цікавістю зиркнув на свого приятеля. Він узяв молюска із баняка, понад яким піднімалася пара, і розбив його об край шинкваса, як варене яйце. Шимі біля Діпейпових ніг дивився угору великими переляканими очима з-під копиці сплутаного чорного волосся. Він силкувався всміхнутися, але в нього погано виходило.
— Так-так, хлопче, — мовив Діпейп. — Оце ти мене й облив.
— Пробач мені, я трохи перечепився, — Шимі смикнув рукою, показуючи кудись поза своє плече, і з кінчиків його пальців полетіли краплини верблюдячої сечі. Хтось десь нервово прочистив горло — кгм-кгм!Вся зала застигла в очікуванні, панувала така тиша, що було чутно, як шумить вітер у ринвах, а за дві милі звідти хвилі розбиваються об Гембрійський мис.
— Не трохи, а до біса перечепився, — сказав ковбой, що сіпнувся. На вигляд йому було років зо двадцять, і зненацька йому стало лячно від думки про те, що він більше ніколи не побачить своєї матері. — Клятий йолопе, ти що, перекладаєш із хворої голови на здорову?
— Мені начхати, як це сталося, — сказав Діпейп. Він розумів, що зараз грає на публіку, і знав, що публіці здебільшого треба розваг. Сей Р. Б. Діпейп був досвідченим актором і збирався публіці догодити.
Узявшись кінчиками пальців за вельветову тканину штанів, він трохи підняв холоші вгору, демонструючи носки чобіт, мокрі й блискучі.
— Подивись-но. Бачиш, що ти зробив з моїми чоботами?
Шимі дивився на нього знизу вгору. З його обличчя не сходила пришелепкувата налякана посмішка.
Стенлі Руїс вирішив, що мусить бодай втрутитися і спробувати допомогти хлопцеві. Колись він знав Долорес Шимер, його матір. Існувала навіть імовірність того, що він сам був батьком хлопця. Хай там як, але Шимі йому подобався. Звісно, мізків у нього не було, зате душа була добра, він не пив і завжди сумлінно виконував свою роботу. А ще в нього завжди знаходилася для тебе усмішка — навіть у найхолодніший і найпохмуріший зимовий день. Мало хто з людей, наділених розумом, був на це здатен.
— Сей Діпейп, — сказав він тихо й шанобливо, виступаючи вперед. — Мені дуже шкода, що так сталося. З превеликою втіхою я наливатиму вам віскі за рахунок закладу весь вечір, тільки забудьмо про цей прикрий…
Рух Діпейпа був таким блискавичним, що його майже ніхто не помітив. Але навіть не це вразило
Діпейп витяг револьвера і накреслив ним праворуч у повітрі дугу. Револьвер ударив Стенлі Руїса просто в губи і розтрощив йому троє зубів. Дзеркало за шинквасом обагрилося кров’ю, кілька крапель долетіло навіть до лівого кінчика носа Зірвиголови. Закричавши від болю, Стенлі затулив обличчя руками і заточився назад, на полицю за своєю спиною. Серед тиші, як грім серед ясного неба, задзеленчали пляшки.
Рейнолдз біля шинкваса розлущив собі ще одного молюска і захоплено спостерігав за дійством. Спектакль обіцяв бути першокласним.
Діпейп знову звернув увагу на хлопця, що стояв перед ним на колінах.
— Почисти мені чоботи.
Обличчя Шимі помалу розслабилося від полегшення. Почистити йому чоботи! Так! Чудово! Я миттю! Він витяг ганчірку із задньої кишені штанів, де завжди її тримав. Ганчірка була ще навіть не брудна. Принаймні, не дуже брудна.
— Ні, — сказав Діпейп, усім своїм виглядом демонструючи терпіння. Шимі розгублено дивився на нього. — Сховай цю брудну паклю туди, де вона була, я навіть бачити її не хочу.
Шимі слухняно сховав ганчірку до задньої кишені штанів.
— Язиком, — так само терпляче пояснив Діпейп. — Ти лизатимеш мені чоботи, поки вони не будуть сухі й такі блискучі, що в них відіб’ється твоя тупа заяча пика.
Шимі вагався, наче не розуміючи, що від нього хочуть. А може, його мозок ще не до кінця сприйняв цю інформацію.
— На твоєму місці, хлопчику, я б це зробив, — сказав Гавкучий Калаген зі свого безпечного місця за Шебовим піаніно. — Якщо хочеш дожити до світанку.
Діпейп уже давно вирішив, що тупоголовий до світанку не доживе (принаймні, на цьому світі він його точно не побачить), але промовчав. Йому ще ніколи не лизали чобіт. Йому хотілося взнати, як це — коли тобі лижуть чоботи. Якщо це буде приємно, якщо це збуджуватиме, то, можливо, він попросить Її Світлість зробити йому таку послугу.
— А можна я не буду? — очі Шимі поволі наливалися слізьми. — Можна я просто їх натру до блиску?
— Лижи, телепню, — погрозливо сказав Діпейп.
Волосся Шимі впало йому на лоба. Він нахилився вниз, до Діпейпових чобіт, із нещасним виглядом вистромив язика, і з очей покотилися перші сльози.
— Годі, годі, годі, — раптом пролунав чийсь голос. У тиші він звучав шокуюче — і не тому, що був сердитий. Цей голос вражав, бо був здивований. — Я просто не можу цього допустити. Ні. Я б допустив, якби міг, але не можу. Це ж антисанітарія. Хтозна, які болячки можуть поширюватися в такий спосіб? Я здригаюся від цієї думки! Просто-таки здри-га-ю-ся!