Чарівник Країни Оз

Баум Лаймен Фрэнк

– Що ти там побачив? – запитав хлопчик, якому одразу ж стало трошки соромно за проявлену слабкість.

– Тут знову три пігулки, – буркнув Страшило.

– Цілком зрозуміло, – пояснив Шкеребертник, – адже Тіп сказав: «Хотів би я не ковтати пігулку». Ось бажання і збулося: він нічого не ковтав. Отже, у перечниці й мусить бути три пігулки.

– Може, я її і не ковтав, – розгубився хлопчик, – але все одно мені було страшенно боляче.

– Нелогічно, – далі розмірковував Шкеребертник. – Якщо ти не ковтав пігулку, тобі не могло

бути боляче. А якщо твоє бажання збулося, отже, ти її не ковтав і боляче тобі теж не було.

– Виходить, я придурювався? – образився Тіп. – Тоді ковтай сам. Шкода тільки, що бажання витратилося.

– Зовсім не витратилося! – заперечив Страшило. – У коробці як було три пігулки, так і залишилося, всі цілісінькі.

– У мене вже голова обертом, – поскаржився Тіп. – Нічого не збагну. Але ковтати більше нічого не буду, можете й не просити! – Він надув губи й відійшов у куток гнізда.

– Що ж, – сказав Шкеребертник, – виходу нема: доведеться всіх вас урятувати, не будь я Вельми Збільшений і Дуже Освічений. Загадувати бажання тут усе одно, крім мене, нема кому. Давайте пігулку.

Він проковтнув її без вагань, під захопленими поглядами оточуючих, потім дорахував до сімнадцяти по два точнісінько, як Тіп. Чому – невідомо, швидше за все, тому що шлунки в жуків міцніші, ніж у хлопчиків, – але срібна пігулка не завдала йому жодних незручностей.

– Бажаю, щоб зламані крила Рогача самі по собі відремонтувалися і стали як нові! – повільно й урочисто вимовив Шкеребертник.

Бажання збулося настільки блискавично, що ніхто й оком не встиг змигнути. Товариство озирнулося і побачило: Рогач стоїть цілий і готовий до польоту, точнісінько як у ту мить, коли його оживили на даху палацу.

20. Страшило прохає допомоги в Глінді

– Слава! – весело закричав Страшило. – Тепер ми вільні!

– Однак уже сутеніє, – зауважив Залізний Лісоруб. – Певно, розумніше буде дочекатися ранку, щоби не потрапити знову в якусь пригоду. Від цих нічних польотів добра чекати не варто.

Після наради мандрівники вирішили чекати до ранку. А доки не стемніло, щоб якось згаяти час, вони обнишпорили гніздо галок у пошуках скарбів.

Шкеребертник знайшов пару золотих браслетів й одразу ж надів їх на лапки. Страшило захопився перснями, яких у гнізді виявилося безліч. Незабаром ними були прикрашені всі пальці його туго напханих рукавичок, включно з великими. А оскільки персні він обирав із яскравими каменями: рубінами, аметистами і сапфірами, – руки його просто сяяли, незважаючи на сутінки.

– Сюди б королеву Джинджер, – сказав

він задумливо. – Наскільки я розумію, їй та її війську із усього мого королівства потрібні були самі тільки смарагди.

Залізний Лісоруб милувався своїм діамантовим кольє і заявив, що більше йому нічого не треба. Тіп знайшов чудовий золотий годинник, який цокав тепер у його кишені. Крім того, він причепив кілька діамантових брошок до яскравого жилета Гарбузової Голови, а на шию Коневі почепив лорнет.

– Виглядає дуже мило, – похвалив той, – а що це таке?

Оскільки цього йому впевнено ніхто не міг пояснити, Кінь вирішив, що йому перепала якась рідкісна прикраса, і це його цілком влаштувало.

Рогачу, щоб не ображався, надягнули на роги кілька великих кілець, але він не звернув на них жодної уваги, адже був абсолютно байдужий до свого зовнішнього вигляду.

Незабаром стемніло, Тіп і Шкеребертник заснули, а всі решта всілися поруч і терпляче чекали ранку.

Щойно забринів світанок, віддалік з'явилася велетенська зграя галок. Птахи швидко наближалися, явно збираючись продовжити битву за гніздо.

Та наші мандрівники не чекали нападу, а сіли на м'які сидіння диванів, і Тіп скомандував Рогачу злітати.

Вони піднялися в повітря, і вже через кілька секунд сильні й розмірені помахи крил віднесли їх так далеко від гнізда, що галки навіть не намагалися їх переслідувати.

Машина взяла курс на північ, звідки вони прилетіли. Принаймні так думав Страшило, який, на загальне переконання, тямив у сторонах світу краще за інших. Лишаючи позаду міста й села, Рогач мчав їх над широкою рівниною, будиночки траплялися все рідше й зрештою зовсім зникли. Далі їхній шлях пролягав понад пустелею – тією самою, яка відділяє Країну Оз від решти світу, і до полудня внизу вже з'явилися будиночки з круглими дахами, а це означало, що вони нарешті потрапили додому.

– Тут усе блакитне – й будинки, й паркани, – помітив Залізний Лісоруб. – Це означає, що ми прибули до Краю Жувачів. Звідси до володінь Глінди шлях дальній, але головне – ми не знаємо, в який бік летіти.

– Що робити? – запитав хлопчик, повертаючись до лідера їхньої маленької експедиції.

– Не знаю, – чесно зізнався Страшило. – Якби ми були в Смарагдовому Місті, я би сказав: треба летіти просто на південь, і так буде правильно. Та, на жаль, у Смарагдовому Місті нам не зрадіють. Рогач летить дуже швидко, але чи туди, куди нам треба? Оце так питаннячко.

– Нехай тоді Шкеребертник проковтне ще одну пігулку, – рішуче промовив Тіп, – і загадає бажання, щоб ми летіли у правильному напрямку.

– Згоден, – сказав Вельми Збільшений, – і зроблю це з превеликим задоволенням.

Проте коли Страшило почав нишпорити по кишенях, шукаючи перечницю з двома пігулками бажань, які в них залишилися, там виявилося порожньо. Збентежені мандрівники обшукали весь свій летючий будинок, але коштовна коробочка зникла безслідно.