Чарівник Країни Оз
Шрифт:
18. У гнізді галок
– Я досі ніколи не чув про такі дива, – Пропищав Рогач несподівано тонким голосом, який геть не пасував
На цих словах недолуге створіння смішно заворушило вусами.
– Ти – Летюча Машина, – пояснив Тіп, – а голова і справді тобі дісталася від Рогача. Це ми тебе змайстрували, і ми тебе оживили, щоб ти ніс нас у повітрі, куди ми побажаємо.
– Он воно що?! – вигукнула Летюча Машина. – Якщо я не Рогач, отже, в мені не лишилося рогачової гордості. Одна втіха: я, здається, не надто міцно збитий, а тому волею-неволею протягну недовго.
– Не кажи так, дуже прошу тебе! – закричав Залізний Лісоруб, чиє благородне серце зачепила за живе ця жалісна промова. – Ти, напевно, кепсько почуваєшся сьогодні.
– Звідки мені знати? – розгублено буркнув Рогач. – Я живу всього лише перший день: кепсько почуваюся чи добре – хіба ж розбереш так одразу? – і він задумливо помахав хвостиком-мітлою.
– Та досить уже, – став утішати його Страшило. – Не сумуй! Ми будемо для тебе добрими господарями, даю слово. Сил не пошкодуємо, аби тобі жилося добре. А ти згоден нести нас у повітрі, куди ми побажаємо?
– Напевно, – кивнув Рогач. – У повітрі мені навіть краще. А то якби довелося зіткнутися в дорозі з кимось із родини, я помер би від сорому!
– Як я тебе розумію! – співчутливо похитав головою Залізний Лісоруб.
– Втім, – Рогач раптом змінив тему розмови, – якщо подивитися на вас, люб'язні господарі, – не скажеш, що бодай хтось тут зроблений майстерніше, ніж я.
– Не вір своїм очам, – повчально промовив Шкеребертник. – Візьмімо, на приклад, мене: Вельми Збільшений і до того ж іще й Дуже Освічений.
– Це ж треба, – буркнув Рогач, втім, не надто вражений.
– Мій мозок – рідкісного виду, – нібито між іншим зазначив Страшило, – це всім відомо.
– Та невже? – похитав головою Рогач.
– Ну, а в мене, хоча я сам залізний, – заявив Залізний Лісоруб, – найбільш благородне й любляче серце в світі.
– Радий чути, – ввічливо відповів Рогач і кахикнув.
– Раджу придивитися до моєї посмішки, – не відставав від решти Джек – Гарбузова Голова, – вона ані на мить не сходить із мого обличчя!
– Semper idem, – поважно промовив Шкеребертник, – що в перекладі з латини означає «завжди однаковий».
Рогач незграбно повернувся і спантеличено поглянув на нього.
– Я також у певному значенні унікальний, – і собі обізвався Кінь, щоб перебити незручну мовчанку, – тим більше, в інших речах нічим особливим не відзначаюся.
– Якщо чесно, мені дуже лестить мати таких виняткових господарів, – зізнався Рогач. – Сам я, на жаль, похвалитися нічим не можу.
– Зачекай, – підбадьорив його Страшило. – Пізнати себе – справа не з легких, тут і місяця забракне, скажу з власного досвіду. До того ж ми старші за тебе, врахуй цей факт. Але ж ми поспішаємо, – додав він, звертаючись до решти. – Займаймо свої місця – і вирушаймо!
– Куди летимо? – запитав Тіп, умощуючись на м'якому сидінні дивана й допомагаючи залізти Гарбузовій Голові.
– Повелительку південного краю звати Глінда, – пробелькотів Страшило, коли із чималими зусиллями вилазив на Машину. – Летімо до неї, попросимо поради.
– Оце так ідея! – підтримав друга Лісоруб. Він підсадив Шкеребертника, а потім закинув Коня на заднє сидіння.
– Глінду я знаю добре – вона нас не покине в біді.
– Усі готові? – запитав хлопчик.
– Готові! – за всіх відповів Залізний Лісоруб, сідаючи біля Страшила.
– Тоді, – звернувся Тіп до Рогача, – будь ласкавий, неси нас на південь і лети так, щоб не зачіпати дерева й дахи, але не надто високо, щоб у мене голова не крутилася.
– Готовий виконувати! – відповів Рогач.
Він змахнув усіма чотирма крилами і піднявся у повітря. Мандрівники щосили вчепилися в спинки й боки диванів. А Рогач розвернувся на південь і поплив у повітрі стрімко й велично.
– Який пейзаж! – глибокодумно завважив учений Шкеребертник. – Я би сказав – дуже витончено картинний!
– Знайшов час шукати картинки! – пирхнув Страшило. – Тримайся міцніше, щоб не вилетіти. Машину неабияк хитає.
– А вже скоро буде сутеніти, – сказав Тіп, споглядаючи, як сонце хилиться до крайнеба. – Певно, нам варто було дочекатися ранку. Хтозна, чи може Рогач летіти в темряві.
– Особисто я цього не знаю, – відгукнувся Рогач. – Розумієте, для мене все це нове. Раніше ноги мене носили по землі, до того ж досить швидко. А тепер усі вони наче заснули.
– Так воно і є, – кивнув Тіп. – Бо ми їх не оживляли.
– Оскільки ти мав літати, – пояснив Страшило, – а не бігати.
– Бігати ми й самі можемо, – додав Шкеребертник.
– Завдання зрозумів, – відрізав Рогач. – Старатимуся як зможу.
Якийсь час вони летіли мовчки. Раптом Гарбузова Голова закрутився на місці.
– А чи знає хтось, – запитав він стривожено, – як гарбузи переносять висоту?
– Кепсько переносять, – відповів йому Шкеребертник, – особливо якщо падають із висоти. Але в такому випадку гарбуз перестає бути гарбузом, а перетворюється на гарбузове пюре.