Чарiвна круговерть (на украинском языке)
Шрифт:
Щось пiдхопило дiтей i пiдняло у повiтря високо-превисоко! Це Екскаватор схопив їх своєю металевою лапою, пронiс у повiтрi й опустив на майданчик Автовежi.
– Вперед! Гайда на площу!
– гукнув хтось.
Машини здiйняли таке ревище, що в дiтей аж вуха позакладало!
Довгою низкою автомашини мчали по вулицях, розтинаючи темряву потужними променями свiтла. На поворотах вузенький майданчик Автовежi хилився набiк, i Варя злякано хапалась то за поручень, то за Малька-Ванька.
–
– Тр-римайся!
– пiдбадьорював вiн її тремтячим голосом. Хлопчик намагався не показати свого страху.
Машини стишили хiд. Варя раптом вигукнула:
– Глянь! Та це ж наш гастроном!
За склом вiтрини магазину променi фар освiтили велетенський торт-вежу. Зубцi вежi були викладенi з горiхiв. Мiж ними червонiли троянди з крему, а на стiнi красувався намальований Карлсон з банкою варення в руках. I називалась ця гора ласощiв так: "Торт Карлсона". Коли Варя ходила з бабусею до магазину, вона завжди милувалася цим тортом i ковтала слину. Але нiколи не просила, щоб його купили. Та й нiхто з дiтей не виявляв такого бажання, бо хiба може людина з'їсти такий торт? Хiба що Карлсон...
– Справдi!
– Малько-Ванько витрiщив очi.
– А онде стадiон...
– I парк з каруселлю!
– I кiнотеатр "Барвiнок"!
– I кiоск з морозивом!
Вони подивились одне на одного:
– Це - наше мiсто!
Виходить, зовсiм недалечко їхнiй будинок - великий, багатоповерховий, з просторими бiлими балконами. Там, у квартирi номер три на першому поверсi, зараз сплять Варинi мама, тато й бабуся, а в сiмнадцятiй, що на третьому поверсi, сплять мама, тато, старший брат i молодша сестричка Малька-Ванька.
Сплять i нiчого не знають, не вiдають.
Якби зiскочити з клятої Автовежi й побiгти додому!
Та зiскочити аж нiяк не можна. Машини мчали так швидко, що аж дух перехоплювало...
– Куди нас везуть?
– На площу - вони ж казали!
– вигукнув Малько-Ванько.
А на площi машин зiбралося - сила-силенна! Вони гурчали, гули, ревiли...
Тiльки-но показалась Автовежа, як по всiй площi розляглися вигуки:
– Ось вони! Ось нашi визволителi!
Автовежа вдоволено заворкотiла й почала пiднiмати майданчик з дiтьми все вище й вище... "Визволителi" мружилися вiд яскравого свiтла.
Коли майданчик пiднявся вище найвищих дахiв, Малько-Ванько розплющив очi й побачив навколо море вогнiв.
– Ой! Як високо!
– схлипнула Варя.
– А якщо впадемо?
– Н-не бiйся... Головне - не боятися!
– Я не боюсь... але менi страшно!
У цей час машини оглушливо заревли:
– Слава нашим визволителям! Слава нашим нерозумним, допитливим, неслухняним визволителям!
Машини стали в коло, й почалися дивовижнi веселощi!
Спочатку загуркотiв басом Ваговоз:
Я - великий i нестримний,
Я - могутнiй i невпинний.
Перехожi, геть з дороги,
Вiдчавлю усiм я ноги!
I всi пiдхопили:
Перехожi, геть з дороги!
Повiдчавлюємо ноги...
Звiдкись вигулькнув маленький автомобiльчик i пронизливо заверещав:
Зростом я всього з вершок,
А зовуть мене Жучок,
Їду-їду, де захочу
I в шпаринку я проскочу...
Знову загув хор:
Перехожi, геть з дороги!
Повiдчавлюємо ноги...
Вiд машин вiддiлився блискучий Лiмузин i також заспiвав:
Хто прудкiший всiх на свiтi?
Дожену я навiть вiтер...
Я шпаринок не шукаю,
Сам в шпаринку всiх забгаю!
Раптом натовп стих i розступився. З'явився низький бiлий автомобiль - той, що тiкав вiд руки Малька-Ванька. Хлопчик його вiдразу впiзнав, хоча тепер вiн був великий та грiзний. Його фари яскраво палали.
– Громобiй! Гоночний Громобiй!
– загомонiли машини.
Голос Громобоя залунав над площею:
– Дуже доб-р-ре, що ми стали господарями прекрасної країни Чарiвної Круговертi. Нестерпний Знавець-Моргунець зi своєю дружиною ув'язнений у Триколiрному замку. Але вранцi жителi вийдуть iз своїх осель, визволять його, i вiн знову почне приндитися, знущатися i командувати нами. Як цьому перешкодити?
Натовп стривожено загув. Потiм у коло, важко покректуючи, вибрався Самоскид.
– Я, - прохрипiв вiн, - можу цьому перешкодити. Я i нiхто бiльше!
– Як?
– пiдсунувся до нього Громобiй.
– Засиплю дверi всiх будинкiв пiском та гравiєм щоб жителi не змогли вiдчинити їх i вийти на вулицю.
– А якщо вони полiзуть у вiкна?
– вигукнув хтось.
– Тодi я обiллю їх холодною-прехолодною водою, - сказав Автополивальник i випустив такi водограї, що iншi машини злякано позадкували:
– Ой-ой! Не бризкайся!
– Люди занедужають i сидiтимуть вдома, - продовжував задоволено Автополивальник.
– Вони тремтiтимуть, загорнуться у ковдри, залiзуть пiд перини.
– А я не стану їх рятувати й розвозити по домiвках лiки, - додала Швидка Допомога.
– Це добр-ре!
– прогарчав Громобiй.
– Дуже добр-р-ре.
– Я бiльше не служитиму людям!
– заверещав громiздкий та незграбний Фургон з написом на борту: "Булки".
– Краще я сам поїм булочки, тiстечка, макiвники, торти. Вони такi смачнi, м'якi, солодкi, завжди так чудово пахнуть...
I вiн апетитно заплямкав, переступаючи з колеса на колесо.
– А я вип'ю усе молоко!
– заявив жовтий Молоковоз.