Чарiвна круговерть (на украинском языке)
Шрифт:
Тiльки тут Малько-Ванько помiтив, що вони справдi стоять посерединi овального острiвця, намальованого на асфальтi бiлою фарбою.
А звiдусiль уже поспiшали машини, якi повиповзали з своїх сховищ.
– Усе ж таки попались!
– Чому вони не чiпають нас?- запитав переляканий Малько-Ванько.
– Тому що жодне колесо не смiє, не має права заїхати на "Острiвець безпеки". Тут можуть стояти тiльки пiшоходи. Так визначено в правилах вуличного руху.
– Але... але ж вони порушили всi правила!
– Не всi, - задумливо заперечив Рукастик-Смугастик.
– У тому-то й рiч. Я констатував це ще тодi, коли машини не зважились на тротуар вискочити. Ось чому я звелiв Варi їхати по велосипеднiй дорiжцi.
Вiн замахав дiвчинцi:
– Їдь мерщiй!
Вона не почула, але зрозумiла його жест. Забiгла до пiд'їзду i вивела велосипед. Хвилину дiвчинка стояла, дивлячись на друзiв, що потрапили в пастку. Але Рукастик-Смугастик знову нетерпляче махнув їй.
Тодi Варя швидко стрибнула на сiдло й помчала по вузенькiй дорiжцi, позначенiй бiлою смугою.
Кiлька машин помiтили Варю i кинулись за нею. Мить - i бiлi миготливi гольфики вiдважної велосипедистки поглинуло темне жерло Похмурого тунелю.
ЗIЗНАННЯ ЖУЧКА
Тунель тьмяно освiтлювали два ряди стiнних лiхтарiв. Варя ледве розпiзнавала бiлу лiнiю зачарованої дорiжки.
Коли ззаду почувся навальний гул, руль в її руках заходив ходуном. Велосипед закривуляв туди-сюди i... зупинився!
Варя ледве встигла спертися рукою об стiнку, щоб не впасти.
Поруч загальмував Жучок.
– Ги-ги-ги! Доїздилась! Не бiжить твiй бiгун, бач? Злякався, чи що?
Настигли iншi переслiдувачi, принiсши з собою хмару густої куряви.
– Хи-ги... апч-хи!
– захлинався Жучок.
– Хи-чхи! Чхи! Хи!
Варi стало смiшно з нього, i весь переляк її як рукою зняло.
– Бувай здоров!
– глузливо вигукнула вона, впевнено вiдштовхнулась вiд стiни й щосили натисла на педалi. Тепер дiвчинка мiцно тримала руль в руках - дорiжка була перед нею рiвна, як стрiла. Даремно пiдстрибували переслiдувачi й лякали несподiваними гудками, даремно забiгали наперед, сподiваючись, що Варя ненароком виїде за магiчну лiнiю, даремно намагались заслiпити яскравими спалахами фар...
Даремно!
Нарештi дорiжка вивела її з Похмурого тунелю!
Та бiля перехрестя дiвчинцi довелося зiйти на тротуар - дорiжка скiнчилась.
Перед нею височiла дивна кам'яна стiна, викладена з цегли трьох кольорiв - зеленої знизу, жовтої посерединi та червоної угорi.
Триколiрний замок! Там знемагає добрий та мудрий Знавець-Моргунець iз своєю дружиною. Як випустити його звiдти? Як хоча б пiдiйти до ворiт?
Автомашини не пропустять її до замку.
Як бути? Що робити? Усi чекають, коли вона порятує їх.
Чекають Малько-Ванько i Рукастик-Смугастик, якi захрясли на "Острiвцi безпеки". Довго вони там не витримають.
Чекають бабуся, мама, тато...
Чекають усi мешканцi країни Чарiвна Круговерть...
Поруч почулося чиєсь сопiння. Це знову був Жучок.
– Ану, геть звiдси!
– Варя роздратовано тупнула ногою.
– Набрид уже! I чого лiзеш? Чого вп'явся своїми баньками?
– Апч-чихше! Тихше, - зашипiв Жучок.
– Я допоможу тобi...
– Так я i повiрила!
– Справдi! Я кажу чистiсiньку правду!
– палко зашепотiв Жучок. Тiльки звiльни Знавця-Моргунця, хай вiн швидше наведе лад...
– А навiщо цей лад?
– здивувалася Варя.
– Адже вам, машинам, так подобається, коли його немає, i ви гасаєте мов очманiлi.
– Ось це й погано!
– плаксиво мовив Жучок.
– Великi зухвалi машини їздять, де хочуть, кривдять нас, маленьких i слабих. Нi проходу, нi проїзду не дають.
Тiльки зараз Варя помiтила, який у Жучка зiм'ятий i побитий вигляд.
– Ранiше хай би хто насмiлився мене штовхнути!
– скаржився Жучок.
– Знавець-Моргунець i його дружинники вiдразу ж суворо карали кривдника! А тепер, так i дивись, зовсiм затовчуть...
– Чого ж ти ганявся за мною? Та ще й глузував, насмiхався.
– Я насмiхався i ганявся не з своєї волi. Громобiй наказував. Загрожував на запчастини пустити.
Вiн говорив так щиро, так жалiбно блимав запорошеними "блимавками", що Варя повiрила.
– Гаразд, - зважилася вона.
– Але як ти менi допоможеш?
– А я покажу, як пройти до замку!
– зрадiв той.
– Тiльки ти нiкому не кажи, бо менi таке буде...
– Заспокойся, - всмiхнулася Варя.
– Я нiкому не скажу.
– Тодi слухай, - Жучок притишив голос i боязко подивився на машини, що з'юрмилися на перехрестi.
– До замку можна пройти тiльки по "зебрi".
– По якiй "зебрi"?
– Онде бачиш, поперек вулицi бiлими смужками намальована дорiжка. Це i є "зебра". Кажуть, такий кiнь є - весь у смугах, та менi не довелося його бачити. I взагалi я коней не бачив, бо в мiстi їх немає, - додав вiн.
– А я бачила, - всмiхнулася Варя.
– I коней, i зебр. Щоправда, по телевiзору...
Вона знову подивилася на дорiжку-"зебру".
– Але ж он машини їдуть i через "зебру"...
– Це не має значення. Як тiльки на "зебру" ступне пiшохiд, усi автомобiлi вiдразу ж зупиняються.
– Чому?
– А тому, що вона теж зачарована. I "Острiвець безпеки", на якому залишились твої друзi, i велосипедна дорiжка, i тротуари - все це заборонене для нас, машин. Якщо хтось не послухається i порушить заборону, то можуть колеса повiдпадати...
– Оце так заборона!
– похитала головою Варя.
Вона приставила велосипед до стовпа.