Чарiвна круговерть (на украинском языке)
Шрифт:
– За правилами, до середини вулицi треба дивитися лiворуч - тiльки з лiвого боку можуть з'явитися машини.
Друзi повернули голови й так рушили переходом.
– А тепер, - оголосив Рукастик-Смугастик, коли вони дiйшли до середини вулицi, що була позначена бiлою смугою, - повернiть голови праворуч.
Вони повернули голови i швиденько пiшли далi через вулицю. Вони були вже на тротуарi, як з провулка вискочив Жучок.
Вiн помiтив їх одразу i загальмував так, що аж закрутився на мiсцi.
– Ось вони!
– заверещав Жучок.
– Сюди, всi сюди!
Втiкачi кинулися до найближчого будинку, щоб знову сховатися у пiд'їздi. Та раптом двоє вогненних очей яскраво освiтили вулицю й помчали прямо на них.
– Гоночний Громобiй!
Втiкачi з розгону стукнулись об зачиненi дверi.
Переможне ревiння Громобоя навалилося на них.
Друзi зацiпенiли бiля стiни й заплющили очi...
Пронизливо заскреготiли гальма.
I Громобiй зупинився!
Вiн стояв бiля самiсiнького краю тротуара, блискав фарами й увесь тремтiв з лютi.
– Ага! Спiймав облизня!
– Рукастик-Смугастик весело смiявся. Ану, йди, йди сюди! Чого зупинився?
З усiх усюд поспiшали машини. Та вони, як i Громобiй, зупинялися коло бордюру. Автомобiлi гурчали i безсило клацали кришками капотiв.
– Ч-чому вони не кидаються на нас?
– тремтячим голоском запитала Варя.
– Вони бояться тротуару!
– вiдповiв Рукастик-Смугастик.
– Ходiмо! Але дивiться менi - з тротуару нi кроку! Нашi переслiдувачi тiльки цього й чекають.
Як тiльки дiти вiдiйшли вiд дверей, машини пiдняли несусвiтнiй гвалт i покотили поруч. Вони широко розчепiрювали пащi капотiв, щоб налякати друзiв. Але тi йшли i не звертали уваги на своїх переслiдувачiв.
Коло перехрестя довелося зупинитися: далi ходу не було.
Всi пiдступи заповнили машини. Вони стояли щiльно, одна до одної.
– Ха-ха-ха! Попались!
– радiли вони.
Рукастик-Смугастик зиркав довкола.
– Як же перейти нам на той бiк?
– з сумом запитала Варя i повiльно обвела машини очима.
– У повiтря злетимо?
– У повiтря?
– задумливо повторив Малько-Ванько й подивився угору, - може, мiж будинками тягнеться якась мотузка чи дротина? Адже вiн так вправно умiв лазити по канату!
Але там не було нiчого. Та хоча б щось i було, то як вiн видряпається по стрiмкiй гладенькiй стiнi? I раптом хлопчик помiтив на стiнi широку бiлу стрiлку i намальованого на нiй смiшного синього чоловiчка, котрий дiловито ступав схiдцями униз.
– Куди вiн чимчикує?
– уголос подумав Малько-Ванько.
– Хто?
– Отой... синiй.
Рукастик-Смугастик так i пiдскочив:
– Врятованi! Врятованi! Ура!
Друзi спантеличено дивились на нього.
– Чи ви знаєте, куди прямує отой синiй чоловiчок? До пiдземного переходу! Гайда за ним... тобто за мною!
У переходi яскраво горiли круглi електричнi лампочки, освiтлюючи схiдцi...
На вулицi панував гармидер. Машини зi злостi пiдстрибували до самого тротуару. Та друзi вже не боялись - упевнено бiгли за своїм проводирем.
– Далеко не втечете!
– зловiсно лунало навкруги.
I ось знову перехрестя!
Раптом пролунав гуркiт. То з провулка вихопився Молоковоз i збив одну машину.
Утiкачi скористалися метушнею на перехрестi й миттю проскочили його. Малько-Ванько дременув так, що сорочка випнулася на спинi.
– Стiй! Стiй!
– гукав ззаду Рукастик-Смугастик. Вiн хотiв попередити про небезпеку, та хлопчик помчав ще швидше.
Громобоя, що причаївся у засiдцi, виказало нетерпляче поблискування погашених фар, на якi падало свiтло вiд вуличного лiхтаря. Вiн стояв пiд кам'яною аркою будинку, чатуючи на втiкачiв.
Малько-Ванько мало не впав, намагаючись зупинитися. Громобiй вiдразу ж заревiв i пронiсся перед самiсiньким його носом.
– Гукав же я тобi!
– пiдбiг Рукастик-Смугастик.
– Ось, дивись, тут висить табличка: "Бережись автомобiля!"
– Ну то й що?
– розгублено запитав Малько-Ванько.
– А те! Бiля кожного заїзду в двiр висить така табличка. Як побачиш її, будь насторожi...
– Кiнотеатр "Барвiнок"!
– вигукнула Варя.
– Ми часто ходимо сюди.
– А за кiнотеатром - залiзниця, - додав Малько-Ванько.
– По нiй бiгають електрички за мiсто.
– Справдi!
– зрадiв Рукастик-Смугастик.
– I зараз ми переберемось на той бiк залiзницi.
– А як? Знову пiд землею?
– Нi, цього разу над землею! Там є повiтряний перехiд - вiадук!
Машини стурбувались, коли побачили, що втiкачi пiднiмаються по сходинках мосту.
– До переїзду!
– залунали вигуки.
I вони галасливим натовпом ринули вздовж залiзницi.
– Швидше!
– крикнув Рукастик-Смугастик.
– Ми повиннi випередити їх.
Вiн ступив на останню сходинку, коли вдалинi на переїздi заблищали фари - це були переслiдувачi.
– Спiзнились! Куди вам, бiдолашним!
– Варя показала їм "нiс".
Втiкачi пiрнули в якийсь завулок, повернули за рiг i сховались у дворi великого багатоповерхового будинку.
– Ху-х! Трошки вiдпочинемо тут, - оголосив Рукастик-Смугастик. Це прохiдний двiр. Ми вже недалечко вiд Триколiрного замку.
– Ура!
– застрибала Варя.
– Незабаром ми звiльнимо Знавця-Моргунця з дружиною!
– Може, звiльнимо, а може, й нi, - зiтхнув сумно Рукастик-Смугастик i зсунув шолом на потилицю.
– Попереду найнебезпечнiша частина шляху - Похмурий тунель. Адже там немає тротуарiв.