Чарiвна круговерть (на украинском языке)
Шрифт:
Та все ж вогненнi фари Громобоя невблаганно наближалися...
– Стiна!
– ахнув Малько-Ванько.
– Стiна попереду! Стi-i-iй!
Але то була не стiна. Дорогу перекривали важкi залiзнi ворота. Ззаду накочувалося ревiння Громобоя...
Та замiсть того щоб загальмувати, Жучок ще додав ходу! Мабуть, вже нiчого не тямив з переляку...
Малько-Ванько заплющив очi.
Трiск, скрегiт! Його шпурнуло, боляче вдарило об щось тверде...
Вiн розплющив очi.
Жучок знову мчав, тiльки вже якимось широким подвiр'ям. Ворота залишилися позаду. Хлопчик здивовано озирнувся i помiтив поруч з ворiтьми вiдчинену навстiж хвiртку. Перед нею стояв дибки Громобiй. Його переднi колеса безпорадно крутились.
– Ох-хой!
– стогнав Жучок.
– Усi боки обдер.....
– У тiй хвiртцi?
– засмiявся Малько-Ванько.
– Як же ти її побачив?
– Я з дитинства її знаю. Коли за нами ганявся Фургон, ми через той хiд тiкали. А Фургон зупиниться та сердиться-сердиться! Вiн навiть радiатора не мiг туди просунути...
Хлопчик ще бiльше засмiявся.
– Цить!
– звелiв Жучок.
– Тут не можна смiятися. Навiть не треба голосно розмовляти!
– Чому?
– Це музей вiдпрацьованих частин...
– Ну то й що?
– Страшно вночi тут. Бр-р! Один я б сюди нiколи не поїхав.
– А що тут такого?
– Кажуть, що ночами окремi деталi залишають музей i гуляють собi.
– Що ж тут страшного?
– Страшно, страшно!
– переконував його Жучок.
– Адже вони самi гуляють. Самi! Уяви, раптом назустрiч тобi котиться... колесо!
– Ну й нехай собi котиться!
– Ой!
– Жучок навiть затрусився.
– Не кажи так! Боюсь!
– Гаразд, гаразд, - усмiхнувся Малько-Ванько.
– Не буду. Далеко ще їхати?
– А ми вже приїхали.
– Жучок зупинився знову бiля ворiт, та вже iнших, поруч з якими була хвiрточка, тiльки зовсiм маленька.
– Сюди й менi не пропхнутись, - сумно додав вiн.
– Що ж нам робити?
– Пiдеш далi сам. Там буде вулиця. Чуєш - це гуркоче Тягач. Вiн тягне на гору Шляховий Коток. Поспiшай!
Малько-Ванько кинувся до хвiрточки. Раптом вiн зупинився.
– Як затримати Котка?
– Ой, я зовсiм забув про це! Як затримати Котка... Х-гм... Зупинити... А взагалi будь-яку машину може зупинити цеглина. Та де вона?..
– На будiвництвi!
– вигукнув хлопчик, не дослухавши Жучка.
Вiн штовхнув хвiртку й щодуху помчав вулицею.
– Швидше повертайся! Менi страшно тут...
– гукнув йому навздогiн Жучок.
Вулиця вела вгору. Далеко на тлi свiтанкового неба вимальовувалися двi кремезнi горбатi фiгури - надзвичайно сильний Тягач та надважкий Шляховий Коток.
На бiгу Малько-Ванько нишпорив навколо очима - шукав слiди будiвництва.
Зненацька вiн перечепився i ледве не впав. Цеглина!
Вона була важка. Малько-Ванько побiг повiльнiше.
Вiн захекався, ледве переставляв ноги... I нарештi зупинився.
Далеко внизу червоно-жовто-зеленими спалахами сяяла широка площа. Це дружина Знавця-Моргунця Урочисто виходила з провулка.
А тут угорi чийсь грубий голос прохрипiв:
– Готово? Пускай!
– Зараз, - обiзвався iнший.
– Щось трос зачепився...
– Стiйте!
– закричав Малько-Ванько.
– Зупинiться зараз же!
I де тiльки сили брались - вiн знову побiг.
– Хто посмiв зупинити мене - найважчого з най важчих? невдоволено загув Шляховий Коток.
Хлопчик знову задихався. Вiн змiг вимовити тiльки одне слово:
– Цег... ли... на!
– Цеглина!
– лунко вiдгукнувся Шляховий Коток.
– Ти чуєш, друже Тягачу?
– Ой-ой-ой!
– забасував перелякано Тягач.
– Вони вже тут!
I рвонув щосили. Сталевий трос луснув, як нитка. Тягач кинувся навтiкача.
Малько-Ванько подолав останнi метри й став перед Шляховим Котком.
– Де цеглина?
– розлютовано просичав той.
– Я не бачу її.
– Та ось же!
– i хлопчик високо пiдняв над головою цеглину.
– Гра-гра-гра!
– загоготiв Шляховий Коток.
– Ти загинеш, дурний хлопчиську! Зараз я зроблю тебе пласким, мов зошит.
– Чому загину?
– розгублено спитав Малько-Ванько.
– А тому, що це не жовта цеглина, а сiра! Хiба ти не бачиш?
– Яка рiзниця?
– А така, невiгласе, що Жовта цеглина та ще й на червоному кружечку - це одна з найкапоснiших дружинниць Знавця-Моргунця, i означає вона: "В'їзд заборонено". З'являється вона завжди в несподiваному мiсцi, там, де бiдолашнiй машинi нi розвернутися, нi позадкувати не можна...
– Шляховий Коток зневажливо пирхнув i посунув на Малька-Ванька.
"Так ось про яку цеглину говорив Жучок!" - здогадався хлопчик i раптом несподiвано для самого себе вигукнув:
– Нiчого! Я зупиню тебе й цiєю!
Розмахнувся щосили i жбурнув цеглину пiд переднiй блискучий вал Шляхового Котка. Той ще не встиг набрати швидкостi й, коли наштовхнувся на маленьку перешкоду, вiдразу ж зупинився.
– Що це таке, що таке?- заволав вiн.
– Мене зупинила сiра цеглина! Нечувано! А-а-а!
Та Малько-Ванько вже не слухав його лементу й побiг униз. Там, у музеї, чекає на нього бiдолашний Жучок...
ПОКАРАННЯ ВАРI
Варя чимдуж крутила педалi, поспiшаючи на допомогу друзям. Нарештi вона вискочила з Похмурого тунелю й озирнулась. Вулиця i перехрестя безлюднi - загони Знавця-Моргунця вже пройшли.
"Де ж це вони?" - подумала дiвчинка й пошукала очима друзiв, але на "Острiвцi безпеки" їх не було. I раптом вона побачила Рукастика-Смугастика - той стояв у центрi перехрестя i махав їй.
– Ось де вiн!
– засмiялася вона й повернула до Рукастика-Смугастика.
– Стiй! Стiй, неслухняне дiвчисько!
– раптом сердито вигукнув той.