Чарiвна круговерть (на украинском языке)

Наумов Евгений

– Кхе, кхе, кхе...

– Дiдусю Драндулете, прокинься!
– пронизливо залементувало П'яте Колесо.

– Ну, що там, що?
– заскрипiло в закутку.
– Що скоїлось?

– Ще одного веду! Ще одного!

Колесо пiдштовхнуло хлопчика до паркана. Малько-Ванько пройшов ще трохи i побачив пiд накриттям старий автомобiль. Колеса в нього були, мов у велосипеда, й висiли в повiтрi - пiд автомобiлем виднiлися високi пiдпiрки.

– Кахи, кахи, - продовжував вiдкашлюватися дивовижний автомобiль. Вiд напруги вiн ворушив колесами.
– Ох, i нiченька

сьогоднi... Навiжена! Чому галасуєш?

– Ось! Знову зловмисника привiв!

– Овва!
– продеренчав Дiд Драндулет.
– Ну й часи пiшли: по два зловмисники за одну нiч попадаються. Як тебе сюди занесло?
– звернувся вiн до Малька-Ванька.

– Я Жучка шукаю.

– Кого? Га?

– Кричи дужче!
– загорлало П'яте Колесо.

– Я! Жучка! Шукаю!
– несамовито вигукнув Малько-Ванько.

– Якого Жучка? А-а, цього... кахи. Був тут, був. Я хотiв йому нову фару дати та шину замiнити, а вiн так налякався, навiть слухати не захотiв, одне тiльки торочив: вiдпусти та вiдпусти, дiдусю, бiльше, мовляв, не буду. Довелося вiдпустити... Ото дременув!

– Мене злякався, мене!
– пiдскакувало П'яте Колесо.
– Правда, Дiду Драндулете?

– Правда, правда.

Малько-Ванько з усiх бокiв роздивлявся недоладного автомобiля.

– А чому ти такий дивний?
– нарештi не витерпiв вiн.

– Не дивний, а давнiй, - образився Дiд Драндулет.
– Коли я молодий був, нiхто не називав мене дивним, а навпаки, самi диву давались, захоплювалися казали: який вельможний Кабрiолет! Який гарний та гожий!

– Не Кабрiолет, а Драндулет, - втрутилося П'яте Колесо.
– I все ти плутаєш, дiдусю...

– Сам ти плутаник!
– розсердився Дiд Драндулет.
– Кажу тобi, що я - Кабрiолет. Це вже коли постарiв та спорохнiв, почали називати Драндулетом... Ось, зачекай, постарiєш - i тобi якусь назву придумають... П'ята Дiрка!

П'яте Колесо надулося вiд образи й вiдкотилося вбiк. А Дiд Драндулет так розходився, що аж пiдстрибував на пiдпiрках.

– Чи ти знаєш, чи вiдаєш, хто такий Кабрiолет? Рiд Кабрiолетiв найзнатнiший i найдавнiший у Чарiвнiй Круговертi! От життя тодi було!
– теревенив старий.
– Куди захочеш, туди й мандруєш. Тiльки недовго так тривало...
– закiнчив вiн сумно.

– Чому?
– в один голос запитали хлопчик i П'яте Колесо.

– Ось послухайте...

БЕЗЛАДДЯ

– Було це чи не було, казка це чи бувальщина, тiльки бачив я все на власнi очi, - почав Дiд Драндулет.
– Коли з'явилися першi автомобiлi, вони самi ще не знали, якими їм бути. I небаченi чудовиська запрудили шляхи.

Рогатi автомашини.

Їжаки-автомобiлi, в яких кузови були всiянi гострими сталевими голками.

Гнучкi й довгi машини-гадюки.

Круглi та тугi, нiби м'яч, грузовики. Вони могли пiдiбгати колеса й котитися бездорiжжям.

Автострибуни.

Були навiть автомобiлi, якi могли розсипатися на безлiч маленьких автомобiльчикiв, пролiзти через будь-яку шпаринку, а потiм з'єднатися i знову їхати далi.

Були машини з вiсьмома колесами - чотири внизу, стiльки ж зверху. Коли вони перевертались, то могли спокiйнiсiнько їхати далi догори дном.

Зустрiчалися триколiснi та двоколiснi. А одного разу з'явився автомобiль на одному колесi! Чудернацький вигляд вiн мав - довгий i тонкий, мов телеграфний стовп.

– Як же вiн їздив на одному колесi?
– здивувався Малько-Ванько.

– Ще й як їздив! Автостоп - так його стали називати - хвацько носився не тiльки по дорогах, а й по стежках, бордюрах i навiть... по карнизах будинкiв.

– А по карнизах навiщо? Хiба була потреба?

– Потреба була! Тому що - i це було найголовнiшим - автомобiлi не тiльки не знали, який вигляд вони мали, а й не вiдали, як їздити. Кожен мчав, куди хотiв i як хотiв. Плутанина, безладдя! I була це країна Безладна Круговерть. На дорогах весь час траплялися сутички, аварiї, чвари, скандали, бiйки. То Їжак штрикне когось своїми колючками, то Рогач потовче, то Автогадюка задушить у сталевих обiймах... На дорогах затори, пробки! А машин ставало дедалi бiльше. I ось одного разу на головнiй площi Круговертi утворився величезний затор. Тиснули з усiх бокiв i дедалi сильнiше. От у когось затрiщав кузов, лопнуло колесо, дзенькнуло скло... Лунали крики, стогони гармидер несосвiтенний!

Але раптом настала мертва тиша - всi онiмiли з жаху. Високо над площею запалало червоне свiтло! Червоне! А треба сказати, що автомобiлi бояться червоного свiтла як вогню. Тому що в нас, автомобiлях, повно бензину, мастила. Ледь iскра потрапить - не поїдеш, а полетиш! Ось тiльки в рiзнi боки, кахи-кахи... в рiзнi боки.

– Ну, а далi, далi!
– пiдстрибувало П'яте Колесо.
– Хто вибухнув, хто згорiв на перехрестi, га?

– Нiхто не вибухнув, нiхто не згорiв, - сварливо вiдповiв Дiд Драндулет.
– А горiла червоним свiтлом єдина фара Автостопа - двi ж на ньому нiде було примостити, хiба що як гудзики - одна пiд одною.

Його затиснули на самiсiнькiй серединi перехрестя з чотирьох бокiв, та так, що вiд напруги й гнiву фара почервонiла. Всi спочатку злякались - а раптом Автостоп палає? I онiмiли з переляку. Але тут закричав Автостоп. Вiн завив, нiби сирена.

– Е-е-гей!
– волав вiн.
– Що ви робите, дурнi автомобiлi - мiднi лоби, залiзнi голови? Навiщо душите й калiчите один одного? Адже дороги навколо вiльнi, вiльнi! їдьте, куди хочете!

– Де ж вони вiльнi?
– загомонiли машини.
– Ми не бачимо. Всi дороги забитi, запрудженi.

– Це тому, що ви дивитесь пiд колеса й далi свого радiатора нiчого не бачите!
– гукав Автостоп.
– А я бачу далеко. Я бачу вiльний шлях!

I вiн почав показувати машинам, куди їхати, i так блискав червоним вогнем, що всi машини швиденько розбiглись.

Автостопу дуже сподобалось командувати, й вiн залишився на перехрестi. Але всi машини об'їжджали площу - так вони боялися небаченого червоного вогню. I серед автомобiлiв пiшли страшнi чутки про перехрестя, на якому злий Автостоп живцем спалює неслухняних.