Чтение онлайн

на главную

Жанры

Шрифт:

– Будьте ласкаві, пане Олесь, відступіть від мого коня; сядьте в сани, щоб через мене не простудились, стоячи в снігу, і їдьте. Нова простуда могла б вам по вашій хворобі скоріше вийти на лихо, як мені моя їзда верхом. Цього я б не годна на своє сумління взяти.
– І вклонившись переді мною, підняла, як передше, шпіцруту, щоб ударити коня, але я не допустив.

– Цим разом поміняємо свої ролі!
– сказав я тремтячим уже від гніву голосом.
– Цим разом послухаєте ви мене. Я мужик. Маню!

І ледве висказав ці слова, я обняв її рішуче за стан, і поки змогла опертися - я зняв її на землю.

– Так, пані, - додав зворушеним голосом.
– Інакше я не знаю. А тепер ходіть!
– І взявши її, що не опиралася більше ні словом, під руку, запровадив до саней. Коли опісля вже сіла, і я її добре обтулив шубами, прив'язав її коня до свого, Сів сам коло неї. Взявши врешті віжки в руки, я сказав:

– А тепер просто в ліс.

Вона не обзивалася.

Якийсь час їхали ми побіч себе мовчки. Одначе коли вона сиділа коло мене, мов заніміла, я схиливсь раз над нею й поглянув у її лице. Воно було поважне, бліде, а коло уст появився знак утоми й болю, який потвердив мій здогад, що вона ушкоджена і лиш не признавалася.

– Простіть моє поступування, панно Маню, - обізвавсь я перший мимоволі м'якшим голосом.
– Але це моя мужицька вдача, що від слабших опору не зносить. До того бувають у мене хвилі, в яких я майже трус, що не годен себе в рівновазі вдержати, як ось і приміром при уявленні, що хтось там міг би через свою впертість упасти під кінські копита, і я денервуюсь.

Вона не обзивалася.

По кільканадцятьох хвилях їзди ми в'їхали врешті в ліс, і його зимовий спокій та предивна краса замкнули нам ще більше уста.

З правої й лівої сторони дороги знімались, як і глибше в лісі, високі крилаті смереки - чисто великани. На їх пишнім, тяжкім, що вгиналося, гіллі насів прозоро-білим надихом іній, і вид перед нами й обіч нас був чи не казочно гарний. Всюди, де не глянеш у лісі, на верхах його - прозора білість. Дорога лісом була добра, і їхалось справді мов крізь зачарований світ. Високо над лісом, на небосхилі між зорями, виринув місяць уповні, а тишина вокруги була перемагаюча, могутня.

Я глядів на зачарований зимовою красою ліс в ясній ночі вперед себе безмовно, а відчуваючи до того її так близько коло себе, я чувся невимовне щасливий. Не мав однак у тій хвилі спроможності перебити мовчанку між нами хоч би одним словом. Щось, здавалося, виростало між нами, що глибше в'їжджали ми в оцей, неначе прозорий, світ. Вимагалося й робилося сильніше за нас і слова, лягало на уста й наказувало мовчання. Звуки дзвінків на хребті коня неслись далеко в глуху глибінь лісу й там десь ніби губились. Від часу до часу зачіпало деяке крилате галуззя об мою і її шапку, і тоді посипувався на нас іній, з якого ми мовчки стріпувались.

Так минув довгий час.

Нараз я схилився наново над нею. Що діялося з нею, що так завзято мовчала? Терпіла фізично - перебувала під впливом лісової краси? Шукала між деревиною постатей мрій своїх? Чи, може, гнівалася ще, дрімала?

Ні. Коли я над нею схилився, були її очі в тій хвилі широко отворені й потонули на хвилину в моїх, а уста її вимовили спокійно-довірочно голосом, що наповнив мене, мов обхопив відразу невимовним щастям:

– Те все - як біла мрія, Олесь!..

– Біла мрія, Маню, як моя, - сказав я, мов прийняв від неї заховану досі тайну.

А далі, сам не знаю, як це склалося, обняв її рукою, мов малу дитину і, схилившись низько аж до її уст, - я поцілував її.

Через хвилину вона мовчала, не опираючись, а відтак, мов збудившись з якого сну, обізвалась, прохаючи:

– Але, більше нічого, Олесь. Ніколи й нічого більше.

Я не обзивався. За часок вона відібрала мені віжки з рук і правила якийсь час сама кіньми, не одкриваючи уст ні на слово. А коні, ніби вгадавши її бажання - вивезти її якнайскоріше з білого зачарованого світу, а з тим і від мене, несли нас вихром, і незабавки здогонили ми й усе інше товариство.

Коли я одвіз її додому, показався місяць чи не пишніше над горами й освітив через хвилину групу саней коло її дому. Одна часть гостей, що їхала в нашу околицю, задержалася, щоб попрощатися і з нею, що, рівно як Дора, виїжджала небавом. Коли ж вона висіла й подала мені з декількома словами руку на прощання, я притиснув її до своїх уст і сказав, схиляючись з сидіння до неії, півголосом:

– Ви уходите від нас, мов та біла мрія, котру оставили ми недавно за собою. З чим оставляєте мене на будуче? Ви мусите мене розуміти!

Тоді вона, струнка, простягнувшись на мить до мене, відповіла так само півголосом:

– Ви не знаєте?

І з тим докінчив я кращу часть своєї молодості.

II

Шість років минуло з часу, як попрощався я з Манею Обринською і її ріднею. Шість років, повних праці, несупокою й розчарувань. Через рік по від'їзді Мані зістав я перенесений в авансі на провінцію, в противну сторону моєї колишньої батьківщини, пережив тут ледве три роки, мене кинули наново з вищим «рангом» в подібну місцевість, де перебуваю й досі, потішаючись надією, що вже небавом дістануся до столиці й залишусь там чи не на все. Поки що закопуюсь чимраз глибше в праці урядовій, національній, і видаюсь собі іноді, мов шахтар без світла. Мати зі мною, розвиваючи тут, як і давніше, діяльність господарчу з давньою енергією, мовби посідала не одинака-сина, а мала щонайменше доньку на відданню. Від часу до часу їжджу на «оживлення духу» в столицю, а літом, в часи відпустки, або з матір'ю в гори в батьківщину, а як ні - за границю - сам.

Про давніх своїх знайомих Обринських і саму колишню улюблену дівчину чував я від хвилі розлуки небагато. В півроку по моїм переселенню з гір доспіла до мене вість, що батько Обринський помер, вдова по нім переселилася в столицю, щоб дати можність молодшим синам покінчити студії, а Маня перебувала й дальше в характері виховавчині (а може, й помічниці в господарці домовій!) в домі одного знаного заможного завідателя лісів, добродія Маріяна в околиці столиці, та вчилась (закинувши колишні постанови здобути незалежне становище через вищі студії і т. ін.) на вчительку музики, доїжджаючи від часу до часу в столицю до побирання лекцій тут в одного з найвизначніших учителів музики. По смерті батька я вислав до неї кондоленційне [28] письмо, не натякаючи одначе жодним словом про колишні свої почування до неї, й одержав від неї так само коротке письмо подяки. Від того часу між нами мов усі нитки пірвались. Я ані не чув про неї, ані не мав змоги бачитись з нею, тим більше, що сам, як здавалось мені, я чи не байдужнів до неї, тим більше, що не був і матір'ю заохочуваний будувати за своїм серцем свій власний храм. Жіноцтво, проти котрого приходилось мені стояти, було, як відчував я, чи не все, в кращому значенні слова, заздалегідь уже моїм, - через що жодна не приковувала «мужика» своєю істотою настільки, щоб був він перейнявсь нею поважно й рішивсь вступити в іншу судьбу. Правда, при цім або тім кращім знайомстві, десь там на дні його душі відзивалось щось болюче, мов випрошувалось наверх, бажаючи якогось викінчення. Але тої з неподатливим елементом і непорочними устами не було, не було навіть і надії стрінутись з нею, - тож мужик «складавсь у себе» і жив життям, як укладалось. Буденно, тупо, іноді й дико, від чого уходив в одних за «романтика», других за «Дон-Жуана», а в деяких дивака й таке інше. Між своїми стінами однак був він розоружений лев, що схиляв покірно голову на матерні слова, просьби й бажання, і чим дальше, тим менше вдоволяв своє найінтимніше «я», на сторожі котрого стояла з одної сторони з огненним мечем і вулканічним деспотизмом - мати, а з другої - власне його слово, що не покине її ніколи.

28

– Кондоленційний - співчутливий.

Шостого або може було це й сьомого року, виїхав я знов одного разу на кілька день до столиці. Зайшовши якоїсь днини між іншим і в книгарню по деякі літературні й наукові твори, котрими одними годував я душу в провінціальній пустині, застав тут же якогось панка, як переглядав і перебирав ноти. Стоячи збоку й вижидаючи за бажаними мною книжками, переглядаючи наборзі деякі часописи, я став мимоволі приглядатися молодому стрункому добродієві, котрий з якимось майже незвичайним зацікавленням чи не студіював ноти, а видавсь мені до того свого зацікавлення - надто молодим. Кажу надто молодим, бо хоч і бачив я його поки що з профілю й низько натисненим на чоло капелюхом, як у людей, що в поспіху не дбають про зверхній свій вигляд, одначе весняне його пальто зраджувало, в порівнянні до зросту його, надто ніжну й молоду стать. Забравши остаточно свої книжки й заплативши, я глянув упосліднє на молодого чоловіка, що саме в тій хвилі, мов отверезений з свойого заглиблення, підняв живо голову з-над нот і поглянув мені в лице.

Популярные книги

Курсант: Назад в СССР 11

Дамиров Рафаэль
11. Курсант
Фантастика:
попаданцы
альтернативная история
5.00
рейтинг книги
Курсант: Назад в СССР 11

Менталист. Коронация. Том 1

Еслер Андрей
6. Выиграть у времени
Фантастика:
фэнтези
героическая фантастика
боевая фантастика
5.85
рейтинг книги
Менталист. Коронация. Том 1

Камень. Книга пятая

Минин Станислав
5. Камень
Фантастика:
боевая фантастика
6.43
рейтинг книги
Камень. Книга пятая

Идеальный мир для Лекаря 4

Сапфир Олег
4. Лекарь
Фантастика:
фэнтези
юмористическая фантастика
аниме
5.00
рейтинг книги
Идеальный мир для Лекаря 4

Утопающий во лжи 4

Жуковский Лев
4. Утопающий во лжи
Фантастика:
фэнтези
боевая фантастика
рпг
5.00
рейтинг книги
Утопающий во лжи 4

Последний Паладин. Том 3

Саваровский Роман
3. Путь Паладина
Фантастика:
юмористическое фэнтези
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Последний Паладин. Том 3

Недомерок. Книга 5

Ермоленков Алексей
5. РОС: Недомерок
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
5.00
рейтинг книги
Недомерок. Книга 5

Релокант 9

Flow Ascold
9. Релокант в другой мир
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
рпг
5.00
рейтинг книги
Релокант 9

Возвращение Низвергнутого

Михайлов Дем Алексеевич
5. Изгой
Фантастика:
фэнтези
9.40
рейтинг книги
Возвращение Низвергнутого

Кодекс Охотника. Книга XV

Винокуров Юрий
15. Кодекс Охотника
Фантастика:
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Кодекс Охотника. Книга XV

Усадьба леди Анны

Ром Полина
Любовные романы:
любовно-фантастические романы
5.00
рейтинг книги
Усадьба леди Анны

Гримуар темного лорда II

Грехов Тимофей
2. Гримуар темного лорда
Фантастика:
фэнтези
попаданцы
аниме
5.00
рейтинг книги
Гримуар темного лорда II

Ведьма и Вожак

Суббота Светлана
Фантастика:
фэнтези
7.88
рейтинг книги
Ведьма и Вожак

Последняя жена Синей Бороды

Зика Натаэль
Любовные романы:
любовно-фантастические романы
5.00
рейтинг книги
Последняя жена Синей Бороды