Через кладку
Шрифт:
– Так, - відповіла вона.
– О, панна Обринська дуже спритна амазонка, - кликнув до мене пан К. з гурту, - її кінь згубив, здається, підкову, виховзнувся і впав, однак вона, на щастя, не ушкодила себе. Нас злякала тим небажаним представленням [27] чимало, а сама затяла коняку й поїхала далі, не подякувавши нам навіть за нашу благородну пропозицію сісти до нас у вигідні сани й доїхати спокійно, як господь приказав, до цілі.
Майже все товариство розсміялося на слова молодого чоловіка, кинені з щирим гумором,
27
– Представлення - видовище.
– Це правда, панно Маню?
– спитав я її півголосом.
– Правда, але це маловажна річ.
– І не ушкодили справді себе?
– допитувався я.
– О, про це допитуєшся даремно!
– вмішалася тут Дора ясним голосом.
– Панну Обринську допитувалось про те саме чи не все наше зібране тут товариство, однак ніхто не був такий щасливий дізнатися правди, хоч я одна переконана, що воно не обійшлося так гладко, як вона нас впевняла. Кінь погано впав. Не так, Маню?
– спитала з гострим притиском.
– Признайся, що ти сильно вдарилася в ногу і що, певно, ледве доїхала сюди.
Дівчина не відповіла їй зараз, но замість того з-під її спущених вій блиснув погляд такого неописаного жалю до неї, що я зчудувався.
– Ти чуєш, Доро, - обізвалася тут дівчина, - що я не те що не прийняла пропозиції пана К. і твою їхати з вами «вигідно й тепло», але навіть «не подякувала» за вашу ласкаву пропозицію. Як бачиш, я ціла й зовсім неушкоджена. А пан Олесь може також спокійний бути, його сусідка - (при тих словах промайнув по її устах ніжний і лиш мені зрозумілий болючий усміх) - витривала, і її не так легко викинути з сідла, хоч би воно й як небезпечне видавалося.
Зачувши о це все, я майже був переконаний, що дівчина була ушкоджена, і лиш самий якийсь потайний жаль і амбіція не позволяли їй признатися до того прилюдно, а найменше - Дорі, котру уважала через щось чи не своєю противницею. За цілий час не спускав я її з очей, і хоч і як вона вдавала з себе балакучу, я відчував, що з нею діялося недобре.
Кілька разів я пробував до неї зблизитися але вона, мов відчувши мій замір інстинктом, відверталася ї запускалась з ким-небудь у розмову, - не давала себе захопити. Лиш раз, коли хтось з присутніх заговорив про мою недавню хоробу, і вона припадком була поблизу, вона обернула живо голову й слухала уважно мої пояснення.
За якийсь час, це було коло шостої вечором, вибиралися до повороту.
Кожне з гостей, попрощавшись з господарями, умощувалось по попередньому порядку й умові в свої сани та, обтулюючись і обириваючись старанно шубами, вирушало весело з подвір'я.
Я ждав аж до кінця, бо хотів наостанку виїхати. Раз, щоб мій кінь схолоднів і припочив цілковито, а по-друге, щоб бачити, що зробить з собою Маня. Дора, а більше ще пан К., взяли собі нині за обов'язок опікуватися гарною дівчиною, хоч нею займались і інші дами й добродії з товариства, що були інтимніші знайомі її родичів, як двоє перші. Одначе вона дякувала всім однаково, пораючися коло свого коня враз з фурманом
Осталося лиш ще троє саней, а врешті запряг один хлопак і мого гарного гуцула до малих санок. У тій хвилі я побачив, як Маня всіла на коня і взяла вже за поводи. Перші з трьох саней рушили вперед, далі другі, а там треті, а вона, мов лиш того вижидаючи, підняла шпіцруту, щоб ударяти гнідого й прилучитися до них. Сани виїжджали звільна, одні по других, а я, приступаючи скоро перед неї, задержав її коня й сказав:
– Зсядьте з коня, панно Маню! Вертати верхом ви нині не можете більше. Вона злякалася.
– Чому?
– спитала великими очима.
– Бо се могли б ви опісля пожалувати.
– Та ледве що висказав я ці слова, коли й оказався вже опір в її очах, а уста здригнулися болюче.
– Ви також не довіряєте моїй силі, як Дора?
– спитала, а далі додала глумливо: - Це, очевидно, так по фамілії.
– В цій хвилі це менше важне, - відповів я, ігноруючи її послідні слова, - а важніше те, що ви їдете неосторожно. Ваш кінь, як я це вже давно завважив, непевний верховець, міг би, наново пошпотавшись, упасти, і з того могла б вийти для вас прикріша пригода, як думаєте. Крім того, ми вертаємо через ліс, нас стріне незабавки ніч і хоча місячна, для вас було б рішуче певніше їхати саньми.
– Дорога лісом, оскільки я чула, має бути широка, місяць, як самі знаєте, тепер уповні. Я не боюся, - відкинула.
– Про те я переконаний, - відповів я спокійно.
– Однак я прошу вас мене послухати. Зсядьте з коня, пересядьте в мої сани і поїдемо разом. Моїй опіці можете спокійно повіритися.
Вона заперечила головою.
– Я обіцяю, що буду їхати обережно, - відповіла вона далеко вже лагіднішим голосом, як перед тим.
– Це дуже багато з вашої сторони, панно Маню, ба навіть більше, як я сподівався, - закинув я, легко всміхаючись.
– Одначе я настаю на своєму й прошу вас зсісти з коня.
– Ви прецінь чули, що я неушкоджена!
– сказала зворушено й зморщила брови, насилу відвертаючи свій погляд від мене.
– Панно Маню!
– упіймав я її, здержуючи в собі напливаючу нетерпливість.
– Я звик з ваших чистих уст чути саму правду, пощо оце затаювання її в цій хвилі передо мною, що ніколи не був і не є вашим ворогом? Воно негідне вашого «я». Я знаю, що ви ушкоджені, пізнав це по вас, хоча не признаєте того; знаю, що лиш сама амбіція і впертість, котра в вас вражає мене завше боляче, наказують вам у тій хвилі виставляти себе на нову небезпеку. Чому так? Чи хочете об'явити тим консеквенцію емансипантки, чи просто хибу вашої вдачі? Відповідайте!
Вона мовчала й боролася, як колись, майже перед роком, на кладці, а я обізвався:
– Не силуйтеся до нової видумки, панно Маню. Вона вам нічого не поможе. Радше будьте добрі й послухайте мене в своїм власнім інтересі. Зсядьте, як прошу вас, з коня, їдьте зі мною, а вашому коневі також не буде кривди. Я прив'яжу його до свого гуцула, і за півгодини здогонимо все товариство.
Вона поглянула поважно на мене, мов вагалася ще чогось-то. Її очі з внутрішнього зворушення майже потемніли. А відтак обізвалася стисненим голосом: