Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів
Шрифт:
Верна запалила на долоні вогонь. Очі жінки розширилися, а потім наповнилися сльозами.
— Так, Жанет, це я, Верна. Якщо ти обіцяєш не кричати, я попрошу Уоррена тебе звільнити.
Жанет кивнула. Верна приготувала дакрил — на випадок, якщо вона обдурить, — і зробила знак Уоррену.
Ледве звільнившись, Жанет кинулася Верні на шию. По щоках її текли сльози радості. Уоррен теж запалив на долоні вогонь і підняв руку вище. Вогонь освітив кам'яні стіни, з яких сочилася вода, залишаючи на підлозі
— О, Верна, — прошепотіла Жанет, — ти навіть не уявляєш, яке щастя бачити твоє обличчя!
Верна обняла її, як і раніше тримаючи дакрил в руці, потім відсторонилася і, посміхнувшись, погладила Жанет по волоссю.
Жанет поцілувала свій безіменний палець — древній жест, благаючий Творця про захист. Верна не сумнівалася, що Жанет віддана Світлу, але все ж була рада побачити цьому підтвердження.
Сестра Тьми, що дала клятву вірності Володареві Підземного світу, ніколи не поцілує свій безіменний палець, інакше її господар розгнівається.
Верна прибрала дакрил в рукав, а Жанет повернулася до Уоррена. Вони обмінялися усмішками.
І Верна, і Уоррен були вражені тим, як одягнена Жанет. Вона була босою, і під мішкуватим напівпрозорим балахоном на ній нічого не було.
Верна помацала балахон.
— Навіщо, в ім'я Творця, ти це на себе начепила? Жанет опустила очі.
— Джеган велить усім своїм рабиням носити такий одяг. З часом перестаєш його помічати.
— Зрозуміло. — Верна бачила, що Уоррен старанно відводить погляд від сестри Жанет, яка стояла перед ним, по суті, голою.
— Верна, що ти тут робиш? — Запитала Жанет тихим голосом.
Верна усміхнулася і вщипнула її за щоку.
— Я прийшла, щоб витягти тебе звідси, дурненька. Я прийшла, щоб врятувати тебе. Ми подруги — і ти думала, що я тебе кину?
Жанет розгублено моргнула.
— Аббатиса послала тебе за мною?
Верна підняла руку і показала їй кільце у себе на пальці.
— Я аббатиса.
Жанет завмерла в подиві. Потім впала на коліна і почала цілувати сукню Верни.
Верна взяла її за руку і примусила встати.
— Перестань. На це немає часу.
— Але… Але як? Що трапилося?
— Верна, мережа довго не протримається, — пошепки нагадав Уоррен.
— Жанет, слухай мене. У нас мало часу. Нам небезпечно довго затримуватися.
— Саме так, — сказала Жанет. — Аббатиса, ви повинні…
— Верна. Ми подруги. І я як і раніше Верна.
— Верна, як, в ім'я Творця, тобі вдалося проникнути в цитадель Джегана? Ти повинна йти. Негайно.
Якщо тебе знайдуть…
Верна насупилася і торкнулася кільця, протягнуто через нижню губу Жанет.
— Що це? — Жанет зблідла.
— Це значить, що я рабиня Джегана. — Вона почала тремтіти. — Верна, рятуйся. Йди. Ти повинна тікати!
— Я з нею згоден, — прошепотів Уоррен крізь зціплені зуби. — Давай змотуватися! Верна поправила плащ на плечах.
— Я знаю. Тепер, коли ми тебе знайшли, можна і бігти.
— Милостивий Творець, ви навіть не уявляєте, як я хотіла б йти з вами, але ви не в силах уявити, що Джеган тоді зі мною зробить. О Творець, ви просто не в силах уявити!
Її очі знову наповнилися слізьми.
— Жанет, послухай мене, — сказала Верна. — Я твоя подруга. Ти знаєш, що я не стала б тобі брехати. — Вона почекала, поки Жанет кивне. — Є спосіб не пустити соноходця у твій розум.
Жанет вчепилася їй в сукні.
— Верна, не муч мене марною надією! Ти і уявити не можеш, як я хочу тобі вірити, але я знаю…
— Це правда. Слухай мене, Жанет. Тепер я — аббатиса. Невже ти думаєш, що Джеган не зацапав би мене якби міг? Але він не може.
Жанет тремтіла, сльози текли по її щоках.
Уоррен поклав руку їй на плече.
— Верна говорить правду, сестра Жанет. Джеган не може проникнути в наш розум. Ходімо з нами, і ти будеш і безпеці.
— Як? — Прошепотіла Жанет. Верна нахилилася до неї.
— Ти пам'ятаєш Річарда?
— Звичайно. Неприємності і чудеса в одній людині. Верна посміхнулася.
— У нього є дар, але не такий, як у всіх. Він був народжений з обома сторонами магії. Більш того, він — Рал Три тисячі років тому предок Річарда створив магію, яка не дозволяла соноходцям того часу проникати в розум його підданих. Ця магія передається у спадок його нащадкам, які мають дар.
Жанет перестала ридати.
— Як? Як це працює? — Верна посміхнулася.
— Настільки просто, що важко повірити. Так часто буває з могутньою магією. Потрібно лише від усього серця принести йому клятву вірності, і його магія відразу буде захищати тебе від соноходця. Поки Річард живий і перебуває в цьому світі, Джеган ніколи не увійде в твій розум.
— Я присягну у вірності Річарду і буду вільна? Верна кивнула:
— Саме так.
— Що я повинна робити?
Верна підняла руку, щоб попередити заперечення Уоррена. Вона опустилася на коліна, і Жанет зробила те ж саме.
— Річард — бойовий чарівник і веде нас у нашій боротьбі проти Джегана. Ми віримо в нього, віримо в його серце. Повторюй слова разом зі мною і вір у Річарда — і ти будеш вільна.
Жанет кивнула і молитовно склала руки. Сльози котилися по її щоках. Верна зашепотіла присягу, роблячи паузи, щоб Жанет могла повторювати після неї:
— Магістр Рал веде нас. Магістр Рал наставляє нас, Магістр Рал захищає нас. У сяйві слави твоєї — наша сила. У милосерді твоєму наше спасіння. Все наше життя — служіння тобі. Все наше життя належить тобі.