Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів
Шрифт:
— Вони сказали, що вони андоліани.
Келен зупинилася і схопила Ігана за руку.
— Андоліани! І вартові впустили їх? Впустили андоліан у палац?
Іган теж спохмурнів.
— Я не знаю, як вони увійшли. Знаю тільки, що вони тут. Виправити цю помилку, Мати-сповідниця? Його рука була вже на ефесі меча.
— Ні… Мабуть, ні. Просто… — Добрі духи, як пояснити, що таке андоліани? Вона замислилась, підбираючи слова. — Вони не зовсім люди.
— Що це означає?
— У Серединних Землях мешкають різні істоти, наділені магією. Не тільки люди,
— Магія? — Перепитав Іган з явною відразою. — Вони небезпечні?
Келен зітхнула й повернула в напрямку зали для аудієнцій.
— Не зовсім. Принаймні в звичайному розумінні. Якщо знаєш, як з ними поводитися, вони не заподіють шкоди. Втім, про них дуже мало відомо.
Андоліани живуть відособлено. Люди їх недолюблюють. Андоліани крадуть речі. Не з метою збагачення, а просто тому, що вони люблять речі. Блискучі предмети в основному. Осколок скла, шматочок золота, кнопки — це їм все одно. Люди не люблять їх, тому що андоліани дуже схожі на людей, тому всім здається, що вони повинні і поводитися як люди, але вони не люди. Зазвичай вони приходять до людей з цікавості. Ми не пускаємо їх у палац, тому що за ними постійно треба стежити. Простіше їх не пустити. Враховуючи магію, якою вони наділені, вони можуть заподіяти багато клопоту.
— Я можу сказати солдатам, щоб вони гнали їх геть.
— Ні. Це буде дуже неприємно. Маючи з ними справу, треба дотримуватися особливих правил. На щастя, вони мені відомі. Я сама їх виставлю.
— Як?
Андоліани обожнюють передавати послання. Вони люблять це навіть більше, ніж блискучі предмети. Я припускаю, що в них є дещо людське, і їм подобається відчувати себе учасниками людського життя. У деяких країнах андоліан навіть беруть на службу в якості гінців. Андоліанин буде берегти послання краще за будь-якого кур'єра. Вони готові робити це заради начищеного гудзика.
Навіть взагалі без винагороди. Вони живуть, щоб передавати послання. Я пошлю їх абикуди з повідомленням, і вони будуть раді вирушити в дорогу. Це найлегший спосіб позбутися від андоліан.
— Позбутися від усіх них? — Запитав Іган, почухавши потилицю.
— Від усіх? Добрі духи, тільки не кажи мені, що їх більше двох!
— Сім. Шість жінок, однакових як краплі води, і один чоловік.
Келен збилася з кроку.
— Просто не віриться. Це, мабуть, легат Ріші і його шість дружин, всі сестри. Ці шість сестер з одного… посліду…
Андоліани вважали, що тільки шість жінок з одного посліду гідні бути дружинами легата. Голова Келен йшла обертом. Вона відчайдушно намагалася придумати, куди послати цих андоліан і яке повідомлення їм всучити.
Може, послати їх з попередженням про чуму? Абикуди в степ. В степах до андоліан краще ставляться…
Стражники, наїжачені зброєю, заповнили всі коридори, що вели до залу аудієнцій. Два солдати з піками розчинили подвійні двері з червоного дерева, і Келен в супроводі Ігана увійшла всередину.
Цей зал був невеликим і позбавленим вікон. Уздовж стін стояли бюсти правителів і діячів історії. Стіни були покрашені і скрізь горіли лампи. Легат Ріші, сидячи за столом, відставив убік чашу з напоєм а його свита підхопилися з лавок і вклонилися Келен.
Келен пройшла на підвищення і сіла в крісло.
— Прошу Вас, легат Ріші, викласти своє прохання. — Одна з жінок легата підбігла до Келен — Мати-сповідниця, легат трохи перебрав напою і нетвердо стоїть на ногах.
— Він навіть виміняв кілька своїх призів на цей напій. — Обличчя її прийняло спантеличений вираз. — Від цього ми рухалися повільніше, інакше були б тут раніше.
— Спасибі за те, що повідомила мені про це, — сказала Келен. Будь-яка інформація про себе вважалася у андоліан подарунком, і за неї належало дякувати. В зал війшов Річард. — Легат Ріші, я хотіла б попросити вас віднести послання.
— Жалкую, — сказав легат. — Ми не можемо взяти у вас послання.
Келен була приголомшена. Вона ніколи не чула про андоліанина, який відмовився б нести послання.
— Але чому?
Сестра нахилилася до Келен:
— Тому що ми вже несемо послання великої важливості.
— Ви?
Вона моргнула.
— Так. Найвеличніше і почесне. Чоловік несе послання від місяця.
— Що? — Прошепотів Річард, звівши голову.
— Місяць посилає повідомлення від вітрів, — сказав легат, Язик у нього заплітався.
Келен здалося, що світ застиг.
— Ми були б тут швидше, але чоловік повинен був багато разів пити напій щастя.
У Келен по шкірі пробігли мурашки крижаного жаху.
— Бути тут швидше, — повторив Річард. — Люди вмирали, а ти тим часом пив? — Його голос звучав подібно грому. — Раїна померла, бо ти всю дорогу пив! — Майнув кулак, і Ріші впав на стіл. — Люди вмирали, а ти напивався! — Заревів Річард, встрибнувши на стіл.
— Річард, ні! — Вигукнула Келен. — Він володіє магією!
Перед нею майнуло червона пляма. Кара підскочила до Річарда і скинула його на підлогу.
Легат Ріші в гніві піднявся. Кров стікала в нього по підборіддю, а навколо пальців клубилася тьма, що прорізалася сліпучими блискавками. Він збирав свою магію, готуючись направити її проти Річарда. Річард схопився за меч.
Кара знову відіпхнула його і з розмаху вдарила легата в обличчя. Ріші хотів штовхнути її, але Кара зі спритністю кішки ухилилася і вдарила його ще раз. Ріші знову повернувся до неї, забувши про Річарда.
Його магія була вже зібрана, і він її випустив.
Повітря здригнулося, і в ту ж мить легат з криком болю впав. Кара підскочила до нього раніше, ніж він торкнувся підлоги, і приставила ейдж до його горла.
— Ти мій, — посміхнулася вона. — Твоя магія тепер належить мені.
— Кара! — Закричала Келен. — Не вбивай його! Шість сестер збилися в купу, тремтячи від жаху. Келен жестом постаралася їх заспокоїти і знову крикнула Карі: — Не чіпай його! Він приніс послання від Храму Вітрів. — Голова Кари поникла, в очах з'явилася тривога.