Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів
Шрифт:
У неї підкосилися ноги, але він не дав їй впасти.
— Це духи, — сказали одночасно легат і Кара. — Вони обмежили її владу. У цьому шлюбі вона повинна жити як звичайна жінка.
— Ви не можете цього зробити! — Вигукнув Річард. — Вона буде беззахисна!
Ви не можете відняти у неї її владу!
— Її влада не віднята, але обмежена таким чином, щоб вона не могла використовувати її проти свого чоловіка, Дрефана Рала, — відповіли вони йому хором.
— Тепер ви повинні принести клятву, інакше можливість допомогти вітрам буде втрачена назавжди.
Келен втупилася
Вони взяли не тільки її любов…. але і владу сповідниці в якості плати.
Порожнеча в душі загрожувала задушити її. Келен ні про що не могла думати, її розум був немов укритий щільною чорною завісою.
Дрефан взяв її за руку.
— Тобі краще сісти. Я цілитель і навіть у такій темряві бачу, що тобі недобре.
Келен покірно пішла за ним до лави і сіла.
— У вас буде хороша дружина, — зауважив легат і подивився на кипляче небо. Річард Рал, Дрефан Рал, ходімо зі мною.
— Куди? — Запитав Річард.
— Ми повинні підготувати вас до завершення церемонії.
Келен підняла голову. Навіть в темноті вона бачила, що Річард готовий вибухнути. Його рука лежала на ефесі меча. Дрефан співчутливо погладив Келен по спині.
— Все буде добре. Не хвилюйся, я буду піклуватися про тебе, як і обіцяв.
— Спасибі, Дрефан, — насилу видавила вона. Дрефан залишив її і пішов до Річарда. Вони про щось заговорили. Судячи по жестах, Дрефан намагався остудити гнів Річарда.
Потім легат і Кара повели їх до двох будівель майже біля самого краю обриву, а Надін і Келен веліли чекати в альтанці.
Келен забилася в куток лави. Надін присіла поруч.
Було вже настільки темно, що Келен ледве могла розрізнити її обличчя. Шість сестер пішли до коней.
— Я шкодую, — сказала Надін. — Про твою магію, я маю на увазі. Я не знала, що вони зроблять це з тобою. Тепер ти стала така, як усі.
— Так.
— Келен. — Надін помовчала. — Я не буду брехати тобі, говорячи, ніби шкодую, що вийшла заміж за Річарда, але обіцяю, що постараюся зробити його щасливим.
— Надін, невже ти не розумієш? Ти можеш бути ніжною як пудинг або пекучої немов кропива — йому буде все одно. Яку б біль ти йому ні заподіяла, після того, що трапилося сьогодні, це буде все одно що бджолине жало для мерця.
Надін ніяково хихикнула.
— Ну, я знаю припарку від отрути бджоли. Річард сам побачить. Я буду…
— Ти вже обіцяла мені, що будеш до нього добра. Я це ціную, але в даний час мені щось не хочеться слухати подробиці.
— Я розумію. — Надін помовчала. — У мене і в думках не було, що все так вийде.
— У мене теж.
— Але далі я буду робити так, як я хочу. — Її тон раптово став холодним і мстивим. — Ти виставила мене перед Річардом дурепою, ти позбавила мене радості весілля, але тепер ти в мене нічого не віднімеш.
— Мені дуже шкода, Надін, якщо ти думаєш, ніби я…
— Тепер, коли він мій, я маю намір показати йому, яке задоволення жінка може доставити чоловікові. Він сам побачить. Він сам переконається, що я не гірше тебе. Ти думаєш, у мене не вийде? Ще як вийде! — Вона нахилилася до Келен. — Ще до світанку я змушу його стогнати від захвату. І тоді ми побачимо, хто з нас краще і чи так вже сильно він без тебе тужить. Коли ти будеш там з його братом, слухай уважно, і ти почуєш, як я буду верещати від насолоди. Він насолоди, яку подарує мені Річард. Не тобі — мені!
Келен впустила обличчя в долоні. Духам мало було встромити в неї ніж, вони вирішили ще й повернути його в рані. Повернулися Кара і легат.
— Час, — сказали вони хором.
Келен встала і залишилася стояти на негнучких ногах, чекаючи, коли їй скажуть, що робити далі. Легат повернувся до Кари.
— Скоро почнеться гроза. — Він подивився на чорне небо. — Я повинен відвести моїх дружин подалі від цієї гори. — Він узяв Кару за руку. — Вітри говорять з тобою так само, як і зі мною. Ти можеш про них подбати?
— Так. Справу майже зроблено. Я її завершу, — сказала Кара.
Без довгих слів легат побіг у темряву. Кара сильними пальцями вхопила Келен за руку.
— Іди зі мною, — сказала вона крижаним голосом вітрів. Келен вперлася.
— Кара, прошу тебе. Я не можу.
— Ти можеш і будеш, інакше чума вб'є ще багатьох. — Келен відступила.
— Ні, ти не розумієш. Я не можу. У мене місячний цикл. Він ще не закінчився. Я не можу… Очі Кари спалахнули грізним світлом.
— Це не заважає тобі виконати подружній обов'язок. Справа ще не завершена. Ви всі повинні зіграти свою роль — отримати задоволення. Сьогодні вночі. Чи ти хочеш, щоб чума продовжувала лютувати?
Кара привела Надін і Келен на край скелі. Келен насилу розуміла, що відбувається. Кара відвела Надін в будівлю праворуч від дороги, потім повернулася за Келен і повела її в будівлю зліва.
Вони увійшли в дверний проріз. Келен розгледіла в темряві силует Дрефана і прямокутники колишніх вікон. Дрефан стояв, поклавши руку на ефес свого меча. За вікнами починався обрив, а за ним — порожнеча на тому місці, де колись був Храм Вітрів.
— Ось ваша дружина, — проголосила Кара, вказуючи на Келен. — Ось ваш чоловік. Вона показала на Дрефана. — Ваш шлюб має бути повним. З цієї хвилини вам забороняється питати. З цієї хвилини вам забороняється говорити. Для цього є причини, але вам їх не потрібно знати. Коріться, якщо ви хочете зупинити смерть. Ви повинні зійтися як чоловік і дружина. Якщо хтось із вас вимовить хоч слово, випробування завершиться, і доступ в Храм Вітрів буде закритий назавжди.
Тільки після того, як ви виконаєте всі вимоги, вітри прийдуть. Тільки після того, як вітри прийдуть — а помилитися в цьому буде не можна, — вам дозволяється говорити один з одним. Не раніше.
Кара повернулася до Келен і допомогла їй зняти сукню. Келен неважко було виконати вимогу щодо мовчання; їй все одно нічого було сказати.
Чорний нічне повітря торкнулося її оголеного тіла. Вона кинула погляд на меч Дрефана. Коли все це закінчиться, вона може заколоти ним себе. А якщо не вийде ним заволодіти — що ж, завжди залишається обрив.